История / 4. Этнография

Гурська І. В.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Актуальність теми. Скрипка вважається королевою музики, вона є найпоширенішим струнним смичковим інструментом [3]. Подальшим дослідникам робота допоможе зупинитися на найвидатніших майстрах України.

Мета роботи: охарактеризувати шлях найвідоміших українських скрипкових майстрів до визнання.

Біографія скрипки овіяна численними легендами і фантазіями, насамперед тому, що його голос, на думку одних, є найближчим до людського голосу, на думку інших, — він здатен викликати найглибші людські почуття і переживання. Втім, очевидно, і ті й інші — однаково мають рацію [5].

Вчені зазначають, що слово «скрипка» походить від старослов’янського «срипати», тобто скрипіти. Вперше воно зустрічається для позначення музичного інструмента в Польщі в 1434 р. Дослідники вважають, що ця назва стосувалася тоді ще випадкового й примітивного скрипкоподібного інструмента [4]. Як зазначає А. Іваницький, скрипка «прийшла в Україну десь у XVI–XVII ст. — і, значною мірою, завдяки єврейській еміграції із Західної Європи. Сьогодні в нашій державі діє Спілка скрипкових майстрів, яка об’єднує понад 70 осіб. Проте більшість з них, як і раніше, — ентузіасти, самоуки. Адже немає в Україні жодного навчального закладу, де б людина, котра перейнялася бажанням виготовляти смичкові інструменти, могла б здобути такі необхідні знання з музичної культури, матеріалознавства, основ аналітичної хімії, а також фізики, музичної акустики, механічної обробки деревини, малюнка, креслення тощо [1]. Серед українських майстрів, що досягли значних успіхів у виготовленні класичних скрипок, — Т. Підгорний, Л. Мар’яненко, Л. Добрянський, Мочалов, Ф. Драпій-Драпіковський, С. Коваль, І. Гейман, О. Доможиров, А. Шапран, І. Любченко та ін.

Підгорний Тимофій Пилипович (21.02. 1873) — один з основоположників радянської школи скрипкових майстрів. Завдяки тому, що дитячі роки Підгорного проходили в Україні, де скрипка поширена в народі й виготовляють її, зазвичай, майстри-кустарі, хлопчикові з юного віку сподобався цей інструмент, а згодом він спробував самотужки його змайструвати.

Надзвичайно цінним є те, що Підгорний ретельно фіксував усі етапи роботи, завдяки чому можна точно відтворити створення кожного його інструмента. Він зробив особисто без помічників 350 скрипок, 111 альтів, 100 віолончелей і 2 контрабаси. Майстер виробив власний яскраво індивідуальний тип інструментів. Характерний як за формою і технікою виконання, так і за звучанняи. Найкращі інструменти Підгорного мають відмінні концертні якості, в їхньому звучанні поєднується велика сила й інтенсивність з дуже цікавим національно-своєрідним тембром. Невтомний майстер виготовляв і струни [2].

Мар’яненко Лука Андрійович працював у Харкові близько 1880 р. Побудував кілька десятків скрипок і альтів. «Деревина на його інструментах російська, ялина дуже високої якості, клен простий, жорсткий, невиразного малюнку. Інструменти його роботи мало цікаві — звук невеликий, дерев’яного відтінку. Зовні інструмент зроблений дуже акуратно, але в них не відчувається рука художника» [2]. І все ж спеціальна періодична преса на межі XІX і XX ст. схвально відгукувалася його про роботу, а етикетки на його інструментах з зображенням 10 медалей, які він отримав на різних конкурсах, підтверджують тогочасну популярність майстра. Об’єктивно його інструменти функціонували як оркестрові й іноді використовуються досі.

Добрянський Лев Володимирович був неперевершеним реставратором унікальних скрипок, зокрема скрипок Гварнері, Страдіварі, Штайнера. Він провів ряд досліджень, на основі яких сформував свій закон взаємодії тиску струн і опору корпусу. На основі цього закону він докорінно змінив конструкцію скрипки, її комутацію і форму корпусу. Свій лак Добрянський робив після аналізу й ідентифікації деяких компонентів лаку, який застосовували в макетах старих гвинтівок. Музикознавець Мотгендорф залишив опис роботи Л. Добрянського від 1901 р., зауваживши, що майстер виготовляв скрипки за власною моделлю. На візитівках, які вклеював усередині інструментів, Л. Добрянський повідомляв своє прізвище, додаючи, що може добре полагодити будь-який інструмент, поправивши його звучання [2].

Отже, для всіх досліджуваних майстрів дорога до визнання була непростою, та для людей, у яких обрана вже в ранні роки професія стає їх другим, а, можливо, і першим, Я, цей шлях стає їхнім натхненням до життя.

Пошук нових можливостей інструмента виводить скрипкових майстрів за межі установлених норм і традицій. Тож приємно, що серед відомих усьому світові скрипкових майстрів як минулого, так і сьогодення є прізвища й наших співвітчизників.

1. В Ужгороді презентували книгу «Скрипкові майстри України» іршавчанина Сергія Голубокого, 21 липня 2006 : [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.mukachevo.net/ua/news/view/2008-в-ужгороді-презентували-книгу-скрипкові-майстри-україни

2. Гаврилко Н. П. Скрипка в колекції українських народних музичних інструментів Музею театрального, музичного та кіномистецтва України : [Електронний ресурс] / Гаврилко Н. П. — Режим доступу : http://www.tmf-museum.kiev.ua/ua/1/col1.htm

3. Музичний інструмент. Скрипка : [Електронний ресурс]. — Режим доступу : muzabetka.com.ua/pro_skrypku-html

4. Скрипка «королева музики» : [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://posibnyky.vntu.edu.ua/Pr_cult/content/roz7.html

5. Черкаський Л. Українські народні музичні інструменти : [Електронний ресурс] / Черкаський Л. — К., 2003. — Режим доступу : http://proridne.com/content/