Педагогічні науки/2. Проблеми підготовки спеціалістів

к.держ.упр., доцент Сущенко Р.В.

Запорізький національний технічний університет

НАВЧАННЯ ІНЖЕНЕРА ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ ЯК ПРОЦЕС ОСОБИСТІСНО-ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ

Інноваційне професійне навчання в сучасному вищому залізничному закладі слід розглядати як процес, який максимально сприяє розвитку особистості фахівця зі сформованим, за словами В. Кременя, «позитивним ставленням до планети Земля, до Вітчизни, до людства, до іншої людини й до самої себе, до праці, до власності, до сім’ї, до надбань матеріальної та духовної культури» [1].

Час вимагає зосередження зусиль на подоланні консерватизму у визначенні ключових компетенцій сучасного інженера залізничного транспорту для високотехнологічного сектора економіки, яка чекає «не спеціаліста-гвинтика, а спеціаліста, який вміє швидко орієнтуватися в будь-якій ситуації, здатного працювати в декількох професійних позиціях, швидко приймати управлінські рішення та прораховувати їх наслідки. Це має бути не просто фахівець, а творча, духовно багата й інтелектуальна людина» [1].

Передумовою таких змін може стати стійкий професіоналізм і готовність до них інженерних кадрів, їх психолого-педагогічна культура, сформованість певної світоглядної зрілості особистості інженера, його внутрішня налаштованість на спілкування з людьми в контексті професійної діяльності, а також уміння відчувати настрій іншої людини, її внутрішній світ, поважати її гідність як особистості.

Специфіка діяльності сучасного інженера залізничного транспорту змушує його постійно шукати й встановлювати нові ділові контакти, взаємовигідні зв’язки, налагоджувати виробничі відносини, здійснювати бажаний вплив на прийняття ділового управлінського рішення, адекватно оцінювати внесок партнерів у загальну справу, керувати самим собою.

Отже, на перший план висувається проблема підготовки інженера як конкурентоспроможної особистості, яка має необхідні професійні знання і вміння, інноваційний стиль мислення та поведінки, управлінську культуру організатора комфортної соціально-психологічної атмосфери, успішної інженерної діяльності.

Втім, не змінюються на краще ні структури, ні цілі, ні завдання, ні педагогічний процес, бо відсутнє в суспільстві розуміння призначення самих цих інновацій.

Безадресне предметне навчання у вищому навчальному закладі давно себе вичерпало. Принципові положення відомих вітчизняних дослідників щодо розв’язання поставлених і визначених часом нових цілей і завдань О. Ігнатюк, Н. Підбуцька, О. Пономарьов, О. Романовський, Т. Сущенко, Т. Шаргун та ін.) свідчать про те, що традиційний підхід до організації професійної підготовки інженерних кадрів не тільки суперечить найновішим даним педагогічної науки, а й доводять далекоглядність і цінність особистісно орієнтованого професійно-розвивального навчання, яке є предметом нашого дослідження.

Спираючись на погляди сучасних дослідників, Т. Сущенко визначає особистісно орієнтоване професійне навчання як гармонізацію мети та змісту навчання, як процес духовного взаємозбагачення викладачів і студентів в умовах психологічно комфортного клімату навчальних взаємин, високої діалогічної культури, професійної інтелектуальної співтворчості.

Особливостями такого професійного навчання майбутніх інженерів визначено такі:

- викладач в особистісно орієнтованому навчанні діє не тільки за навчальними програмами й стандартами, а за грамотно поставленою метою та готовністю студентів до глибокого сприйняття навчального матеріалу і розумом, і почуттями й інтелектуальними потребами;

- створює педагогічні умови для повного самовиявлення внутрішніх сил і здібностей студентів шляхом розкріпачення думки;

- органічне поєднання діяльності викладача і студентів у єдиному й активному пізнавальному процесі;

- забезпечення у професійному навчанні свободи визначення темпів навчання і творчої діяльності студентів, надання їм можливості здати екстерном окремі розділи програм і навіть предметів з метою виграшу життєвого часу;

- в організації особистісно орієнтованого процесу професійного навчання у викладачів ні на хвилину не закінчується неперервний процес особистісного, духовного й професійного самовдосконалення, методичного оновлення професійної діяльності [3, с. 22-23].

У своєму дослідженні особливостей вузівського навчання ми виходили з того, що процес успішної професіоналізації інженера залізничного транспорту не може ефективно функціонувати поза рефлексивними механізмами, які допомагають інженеру самоформувати внутрішні для цього мотиви. Як тільки інженер починає ставити перед собою якусь важливу інженерну мету, він, не помічаючи цього, займається створенням власного іміджу, і не тільки краще виглядає, але й краще себе почуває, більш впевнено, а в підсумку – дійсно успішніше працює.

На думку відомого дослідника професійної підготовки інженерних кадрів О. Пономарьова, який дійшов важливого для нас стратегічного науково обґрунтованого висновку щодо стратегії професійно-розвивального навчання інженерних кадрів, а саме: основними особливостями нової парадигми інженерної освіти повинні стати такі положення:

- істотно має зростати роль виховного складника педагогічного процесу вищої школи;

- істотно змінюється сам характер інженерної діяльності. Настає час рішуче змінити звичне поняття прискорення науково-технічного прогресу на поняття лавиноподібного характеру його розвитку, коли майже кожен напрям отримує кілька різноманітних можливостей для застосування інколи у досить далеких одна від одної сфер науки, техніки й побуту. Темп оновлення знань вже збігається з періодом навчання у вищій школі;

- все більш глибоке усвідомлення ролі людського чинника у забезпеченні належної ефективності суспільного виробництва вимагає від інженера управлінської культури, дійсно глибоких психолого-педагогічних знань;

- визначальними якостями особистості інженера стають не тільки творчий, інноваційний тип мислення, а й висока порядність і почуття відповідальності. Тому істотного значення набувають соціально-психологічні аспекти навчально-виховного процесу [2, с. 262-263].

Підсумовуючи, зазначимо, вивчення законів і принципів сучасної теорії і методики професійної освіти, основ інженерної діяльності особливо необхідно сьогодні для кожного працівника вищої технічної школи у пізнанні й удосконаленні засобів творення особистості майбутнього інженера.

ЛІТЕРАТУРА

1. Кремень В. Підвищення ефективності вищої освіти і науки як дієвого чинника суспільного розвитку та інтеграції в Європейське співтовариство / В. Кремень // Освіта України. – 2003. – № 6. – С. 3-23.

2. Пономарьов О.С. Соціально-психологічні вимоги до професійної культури сучасного інженера-керівника / О.С. Пономарьов // Кримські педагогічні читання: матеріали Міжнародної наукової конференції 12-17 вересня 2001 року / За редакцією С.О.Сисоєвою і О.Г.Романовського. – Харків : НТУ «ХПІ», 2001. – 385 с.

3. Сущенко Т.И. Методическое обеспечение внутришкольного управления (Пакет методических материалов и разработок по управлению школой) / Т.И. Сущенко. – Запорожье, 1992. – 48 с.