Туранська В.Л.

аспірант кафедри української мови

Кам’янець –Подільського національного

університету ім.Івана Огієнка

Маркери лінгвістичної оцінки в українській історичній прозі

Сьогодні оцінні висловлювання розглядаються науковцями як складники прагматичного аспекту комунікації, як іманентна величина, що виявляється в різних сферах мовлення. Гетерогенність оцінки у різних дискурсах є вельми актуальною для подальшої ідентифікації її концептуалізації та категоризації.

Ключові слова: маркер оцінки, категорія оцінки, позитивне та негативне ставлення.

Оцінна семантика є одним із важливих об'єктів сучасних лінгвістичних досліджень. Про це свідчать дослідження лінгвістів, у яких оцінка як суттєва складова прагматичного аспекту спілкування є окремим об'єктом вивчення в руслі семантики, прагматики, теорії комунікації. Уживання засобів оцінки в матеріалах наукового мовлення аналізують у зв'язку з комунікативними завданнями функціонального стилю, зокрема, А.С. Александрова [1], В.А. Воробйова [3], Л.І. Кудасова [4]. Однак у працях цих авторів оцінка розглядається як стильова риса, а не як особлива категорія, тому й не ставиться питання про її структуру та засоби її вираження. В.М. Сергєєв [5], натомість, досліджує оцінку як функціональну семантико-стилістичну категорію. Тобто як явище функціональної системи мовних засобів різних мовних рівнів, що виступають у текстах певного функціонального стилю в одній ролі і тим поєднуються між собою в цих текстах (у певній сфері спілкування). Поєднуються вони на основі виконання ними єдиного комунікативного завдання. При цьому засоби розподіляються за принципом центр - периферія.

Емоційно-оцінне значення входить до складу інформативних мовних значень і спостерігається як на лексичному, так і на граматичному рівні. Емоційність є складовою частиною семантичної структури слова, словосполучення, висловлювання, тексту. В основі вербалізованих у дискурсі емоцій лежить оцінювання як прояв ставлення мовця до навколишнього світу у ході пізнання реальної дійсності. Зважаючи на те, що підґрунтя оцінювання складає узагальнений досвід, воно є суспільно й культурно значущим. Тому проблеми мовленнєвої взаємодії комунікантів у різних ситуаціях спілкування, в тому числі ситуаціях, які виходять за межі комунікативного співробітництва, усе частіше стають предметом лінгвістичних досліджень.

Мовні механізми оцінки, емотивності та експресивності вивчалися на різних рівнях структури мови (І.В. Арнольд, О.Л. Бєссонова, Т.О. Биценко, Г. Вежбицька, О.М. Вольф, М.В. Гамзюк, О.Есперсен, В.М. Телія, В.І. Шаховський).

У сучасній лінгвістиці існують розбіжності щодо розуміння поняття «дискурсивний маркер». На відміну від традиційного, «широкого» тлумачення поняття як вставного слова / виразу, вигуку, модальної частки, дискурсивний маркер трактується як мовна одиниця, функція якої полягає у відбитті когерентного зв’язку між певним висловом у дискурсі й попереднім(и) висловлюванням(и), тобто в організації змісту тексту та висловлювання. Отже, об’єктом нашого дослідження є вживання маркерів оцінки у літературній мові. Маркер оцінки є класом слів з унікальними формальними і прагматичними можливостями, а їх частотність досить висока. Мета статті полягає у визначенні функцій, важливості вживання, класифікацій оцінних маркерів, а її завдання - визначення ролі маркерів на сучасному етапі розвитку лінгвістики. Матеріалом дослідження слугувала текстова вибірка маркерів у романі Юрія Мушкетик “Погоня”.

Використання емпірико-теоретичних методів дослідження допомогло аналізувати й синтезувати маркери.

У лінгвістиці категорія оцінки визначається як позитивна або негативна кваліфікація предмета думки, як судження мовця, його відношення - схвалення/несхвалення, бажане/небажане, захоплення тощо, як одне з основних складових частин стилістичної конотації. Універсальною можна вважати також модальну рамку оцінки, оскільки в оцінці завжди у тій чи тій формі присутні об’єкт та суб’єкт оцінки, шкала оцінки та її стереотипи, інтенсифікатори, однак способи вираження цих елементів у різних мовах специфічні. У плані змісту оцінку диференціюють на негативну та позитивну, у плані вираження - на імпліцитну та експліцитну.

Оцінний компонент виділяється у словах за певними чинниками, а саме при описі особи за: 1) зовнішністю: укр. гарненький, симпатичний, вродливий, привабливий; або: страшний, обідраний, неприємний тощо. «Гарний з себе, й водночас щось гадюче в тій голові...» [4, с.37]; 2) манерою говорити: незрозумілий, нерозбірливий, монотонний: «В грушовій гущині чикала якась птаха, неначе передражнювала гетьмана, котрий, бликнувши з- під волохатих гусениць-брів очима, густим басом, монотонно, неначе стомлений дяк у церкві, казав...» [4, с.30]; 3) ментальною здібністю: дурний, розумний, безтолковий, обдарований веселий, печальний, задоволений, незадоволений: «Завжди веселий, завжди всім задоволений і нікому не заздрить» [4, с.30]; «Не бридь дурного» [4, с.43]; 4) характером: укр. активний, дієвий, пасивний, такий, що розвивається, повільний, сміливий, щедрий, жадібний: «...і в його очах - жодної іскри жадібності, шкодування» [4, с.30]; «Він був сміливий до відчайдушності» [4, с.47]; 5) вміннями і навичками: обдарований, майстерний, кваліфікований, невмілий, недосвідчений.

При описі предметів: 1) зовнішній вид (позитивна і негативна оцінка): «Снасть була кепська, нікчемна...» [4, с.26]; 2) смакові якості: «Якби з-під гарних оселедців... Я їх, гарних, ніколи й не скуштував. Все якісь іржаві...» [4, с.27].

Омовлення оцінних характеристик здійснюється різними частинами мови, наприклад: 1) прикметники хороший/поганий та їхні синоніми: «А то були славні козаки. Праведні душі! Отже, є вони по Україні! Проте ницих, підлих більше» [4, с.59]; красивий, чарівний, неперевершений та поганий, нікчемний, непідходящий; 2) слова-оцінки представлені прислівниками, які утворилися від прикметників: чудово, гарно, погано, нікчемно; 3) іменники типу: нісенітниця, дурниця; 4) номінації дієсловами, які передають негативні/позитивні відношення: любити, ненавидіти, обожнювати, захоплюватися. 5) вигуки на позначення як негативних, так і позитивних емоцій мовця: Дурниця! Казна що! Чудово! Надзвичайно! О, ні! Жах! Ах! Фе! Тю! Овва! Ага! Отакої! Боронь боже! Біда та й годі! Леле! Ого!

У художньому тексті оцінка експлікується словами, словосполученнями, висловлюваннями, абзацами та невисловлена (мислима, уявна), тобто висловлена подумки на рівні: слова, словосполучення (таке накоїти!), висловлювання, речення, абзацу.

Оцінка може бути виражена експліцитно й імпліцитно. Піднесена та облеслива лексика в емотивних контекстах не обов'язково виражає позитивну оцінку, вона може виражати й несхвалення: сарказм, іронію, зневагу. Щоб правильно зрозуміти те, що хотів сказати автор висловлювання, потрібно враховувати ситуативність. Дискурс та контекст є одними з найголовніших чинників для інтерпретації оцінних висловлювань.

ЛІТЕРАТУРА

1. Александрова А. С. Книга для чтения и развития речи: художественный текст для иностранцев, учащихся средних специальных заведений /А.С. Александрова. - М.: Русский язык, 1986. - 129с.

2. Воробьева В. А. Ономастическое и диалектическое словообразование Алтая / В.А. Воробьева. - Барнаул: АГУ, 1985. - 219с.

3. Кудасова Л. И. Оценочность в научном тексте / В.А. Воробьева // Лингвистика: Сб. научн. тр. - Пермь: ПТУ, 1990. — С. 18 — 25.

4. Мушкетик Ю. Погоня. Прийдімо, вклонімося / Юрій Мушкетик. - K.: Український центр духовної культури, 1997. - 440с.

5. Сергеев В. М. Структура аргумента в научном и публицистическом тексте / В.М. Сергеев // Прагматика текста: Сб. науч. тр. - Казань, 1984. - С. 215-224.