Філологічні науки

Томка І.Є.

Буковинський державний медичний університет, Україна

ЕПОНІМІЧНІ МЕДИЧНІ ТЕРМІНИ

 

Терміносистема сучасної української мови є потужною лінгвістичною базою, на основі якої формуються, усталюються і функціонують усі сфери науково-професійної діяльності.

Найважливішим завданням для медичної термінології сьогодні є відродження, упорядкування та кодифікація медичних термінів. Проблема остаточного винормування та уніфікації української медичної термінології ще не вирішена. Медична термінологія є однією з таких маловивчених мікротерміносистем.

Медичні терміни вивчали І. Беженар (французькі медичні терміни), Ю.Віт (офтальмологічні англійські терміни), Д. Кондратьєв (російські медичні терміни, переклад), І. Гнатишена (сучасні українські медичні терміни, епоніми), Р.Стецюк (кардіологічні терміни), Н. Міцик (клінічні медичні терміни),Т. Лепеха (судово-медичні терміни) [5, c. 55-63].   

Медичні терміни – це слова й словосполучення, що позначають спеціальні поняття в даній галузі науки.

Епонім (гр. eponymos – той, що дає ім’я, назву) – особа, від імені (прізвища) якої утворено назву місцевості, країни, народу; сама назва такого типу [3, c.216]. Епоніми – медичні терміни, що мають у своїй основі власні назви – антропоніми й топоніми, що називають лікаря – винахідника або регіон масового поширення хвороби. Такі назви ніяк не характеризують денотат , а новоутворений медичний термін перебуває в різних термінологічних полях, підсистемах української мови.

У науці епонім – назва явища (наприклад, хвороби), поняття, структури або методу по імені людини, що вперше виявила або описала їх (Квінке, закон Вакернагеля, символ Кронекера і т. п.)

Епоніми широко поширені в медицині, проте останнім часом все частіше виникає необхідність в їхній заміні на більш описові терміни.        

Дослідженням епонімів в лінгвістиці займалися також Д.С.Лотте, О.В. Суперанська, О.В. Данильченко, Г.І. Боженар, Б.П. Михайлишин, Ю.О. Карпенко та ін. За даними М.М. Чернявського, епонімічні назви складають значний відсоток і в деяких медичних терміносистемах. Так, за його підрахунками в неврології на долю термінів-епонімів припадає 30% від загальної кількості термінів [4, c. 410-425].

Джерелами фактичного матеріалу дослідження є словники медичних термінів, праці з медицини, опубліковані в періодичних виданнях, підручники.

Епоніми вживають давно й постійно. Авторські назви охоплюють широкий спектр анатомічних утворень від найважливіших вузлових до менш важливих для практичної медицини. Фахівці застосовують терміни-епоніми, що сприяє їхньому професійному становленню, підвищує інтелектуальний рівень медика, адже в епонімі – частина історії, культури, яка творилася, починаючи від найдавніших часів великими сподвижниками медичної галузі знань до сьогодення.

Наші спостереження засвідчують, що епонімічні терміни функціонують у всіх мікросистемах медичних термінів.

До складу медичних термінів частіше входять назви реальних осіб: метод Фіка (нім. А. Фік), методика пальпації Образцова-Стражеско (рос.-укр. В. Образцов і рад. М. Стражеско) та зрідка ірреальних (агіоніми- біблійні імена та імена святих): Антонів вогонь «зараження крові», Антоній-святий; Адамове яблуко «хвороба гортані»;Адам – за легендою ймовірно перша людина на Землі; Атропінова кома «хвороба»; Атропа – богиня смерті; танатофобія «страх смерті»; Танатос - бог смерті; венеричні захворювання; Венера - богиня весни, садів, кохання.

Реальні компоненти епонімічних назв становлять 81%, а ірреальні - 19%.

         Значне місце серед медичних термінів, що позначають різні симптоми, синдроми і хвороби, займають епонімічні клінічні терміни, в яких відображені імена учених- лікарів, що вперше їх описали або вперше застосували цей метод лікування (обличчя Гіппократа, гіпсова пов’язка за Пироговим; хвороба Боткіна, симптом Бєльського, синдром Філатова, набряк Квінке, виразка Курліна, шов Кузнєцова-Пєнського, метод Салі,Вірхова метастаз, Ланца точка, Ашоффа жовчний міхур, Пратта проба, Фалло тріада, Бріссо сіністроз, Воробйова суміш, Геркулеса хвороба, Юнга інтро - і екстраверсія).

         Велику групу складають клінічні терміни – епоніми, що відображають назви окремих частин органа, тканини, клітини, найбільш поширені методи дослідження, морфологічні теорії або наукові відкриття, що отримали широке визнання (Гете кістка, Гольджі клітини, Руже оболонка, Шарнєєво волокно, Пєхліна залоза, Рюнша м’яз, Грубера зв’язка, Врісберга хрящ, Лушки мигдалина, Морганієв шлуночок, Буяльського метод, Воробйова спосіб, Кювьє вчення, Стоксу закон, Коуна правило, Мечникова теорія запалення, Сельє стрес-реакція, Гарвея положення,Крога концепція, Бернуллі принцип, Айзенка особовий опитувальник, Анохіна біологічна теорія емоцій та ін.)

         У цих епонімах акумульовані зусилля учених і лікарів різних країн світу в пізнанні будови і функціональних особливостей органів людського тіла, увічнена спадкоємність наукового знання, без якої неможливий хоч якийсь успішний розвиток сучасної морфологічної науки [1, c. 246].

         Епонімічними відантропонімними найчастіше є такі медичні терміни, що номіновані прізвищами лікарів-винахідників: назви хвороб (Аддисонова хвороба (англ. Т. Аддисон), Базедова хвороба (нім. К. Базедов), хвороба Бехтерева (рос. В. Бехтерев), хвороба Шагаса (браз. К. Шагас), хвороба Паркінсона (англ. Дж. Паркісон); назви симптомів (симптоми Василенка (рад. В. Василенко), симптоми Захар’їна (рос. Г. Захар’їн), симптоми Грефе (нім. А. Грефе), симптоми Кохера (швейц. Т. Кохер); назви синдромів (синдром Клода Бернара (фр.), синдроми Рейно (фр. М.Рейно); назви реакцій (реакція Петтенкофера (нім. М. Петтенкофер); назви рефлексів (рефлекс Ашнера (нім. Б.Ашнер); назви реактивів (реактив Ерліха (нім. П. Ерліх); назви проб (проба Ашнера (нім. Б.Ашнер); назви ліків (бальзам Шостаковського (рад. М.Шостаковський), назви мазей (мазь Вишневського (рос. О. Вишневський), мазь Вількінсонова (англ. Дж. Вількінсонов); назви масок (маска Паркінсона (англ. Дж Паркінсон); назви паст (паста Лассара (нім. О.Лассар); назви мікстур (мікстура Бехтерева (рос. В. Бехтерев); назви порошків (Доверів порошок (англ. Т. Довер); назви солей (Глауберова сіль (нім. І.Глаубер); назви розчинів (розчин Люголя (фр. Ж. Люголь); назви рідин (Бурова рідина (нім. К. Буров); назви методів (метод Образцова (рос. В. Образцов), метод Фіка (нім. А. Фік).

         Епоніми медичних термінів представлені 23 лексико-семантичними підгрупами. Ці терміни становлять чималий відсоток у медичній термінології і збільшують і без того величезну синонімію (хвороба Базедова-Грейвса-Перрі – дифузний токсичний зоб, хвороба Боткіна – інфекційний вірусний гепатит, хвороба Верльгофа – аутоімунна тромбоцитопенія, Гебердена хвороба – грудна жаба.

         Деякі терміни – епоніми мають по декілька синонімів (хвороба Бурневілля – хвороба Бурневілля-Стрінгла – хвороба Бурневілля-Бріссо – нейрошкірний синдром типу Бурневілля – факоматоз Бурневілля – хвороба Бурневілля Пелацці – туберкульозний склероз).

         Чимала питома вага епонімічних термінів, де уживаються 2, 3 і навіть 5 прізвищ лікарів (Якобсона – Ласка – Бехтєрєва–Кемпнера синдром; Хенда–Шюллера – Крістіана – Леттерера – Зіве синдром; Мак – Кюна –Бруха – Олбрайта–Брайцева синдром, Претта – Піуллакса – Відаля – Баракки варикозне розширення вен та ін.), які одночасно описали ці хвороби, ознаки, симптоми і синдроми або відкрили метод, що дозволив визначити цю хворобу. Ці терміни свідчать про взаємозв’язок, постійний розвиток і спадкоємність в медичній науці.

         Слід зазначити, що часто ім’я одного і того ж автора привласнюється двом і більше хворобам, симптомам або синдромам, які він описав (Гіпократа клятва, обличчя, маска, митра, ніготь, лава і шапка; Квінке набряк, ознака, пульс).

         Це створює певні труднощі в роботі практичних лікарів і часто призводить до плутанини при постановці правильного діагнозу і призначенні лікування.

         Безумовно, все це перешкоджає адекватному сприйняттю наукової інформації і перекладу наукової медичної літератури, впорядкуванню і систематизації медичної термінології [1, c. 246].

         Значний відсоток у медичній термінології складають словосполуки, до складу яких входять епоніми.

Синтаксичний спосіб творення нових термінів – словосполук досить продуктивний в анатомії. Це пояснюється потребами науки максимально точно передати зміст нових понять, конкретизувати їх.

Серед досліджених нами авторських назв переважають словосполуки. Вони є дво-, три- та більше основними і складаються зі стрижневого слова-іменника та власної назви.

Із числа двокомпонентних моделей найактивнішими є структурно-сематичні моделі атрибутивного характеру: прикметник + іменник + епонім: кам’янистий отвір Арнольда [2, c. 26]; коловий пояс Вебера [2, c. 54]; сльозова частина Горнера [2, с. 59]. Атрибутивний характер носять також такі структурно-семантичні моделі: іменник + іменник + епонім: перехрестя покриву Макнерта, Фораля [2, c. 157]; стік пазух Герофіла [2, c. 134] та ін.

Тричленні конструкції: прикметник + прикметник + іменник + епонім: присереднє присінкове ядро (Швальбе) [2, c.153]; нижня лобова закрутка (Брока) [2, c.166] та ін.; іменник + прикметник + іменник + епонім: нерв криловидного каналу (Відія) [2, c. 176]; прикметник + іменник + іменник + епонім: артеріальне коло мозку (Віллізія) [ 2, c. 119]; спіральний вузол завитки (Корті) [2, c.195] та ін.

У дослідженні наявні чотирикомпонентні терміни за такими структурними моделями терміносполук: прикметник + іменник + прикметник + іменник + епонім: коса вена лівого передсердя (Маршалла) [2, c. 130]; малий сосочок дванадцятипалої кишки (Санторіні) [2, с. 81] та ін..; прикметник + прикметник + прикметник + іменник + епонім: передній кірково- спинномозковий шлях (Тюрка) [2,с. 150] та ін.; іменник + прикметник + прикметник + іменник + епонім: простори райдужно-рогівкового кута (Фонтана) [2, c. 190] та ін.

П’ятичленні конструкції: м’яз-стискач печінково-підшлункової ампули (Одді) [2, c. 83]; м’яз-стискач загальної жовчевої протоки (Окснера) [2, c. 83]

Періодом розквіту анатомічної науки були XVIXXст., бо на цей час припадає найбільша кількість прізвищевих назв.

Сьогодні важко знайти область медицини, де б в тій або іншій мірі не вживалися епоніми.

Разом з класичними термінами-епонімами, що увійшли до вжитку в XVI-XIX століттях, з’являються нові терміни, що відображають як етапи розвитку нових галузей медичної науки, так і пріоритет того або іншого ученого, країни у відкритті нових фактів.

Вивчення епонімічних термінів сприяє розкриттю еволюції клінічних дисциплін, діагностичного процесу мислення, а також формуванню термінологічної компетенції у студентів-медиків, опануванню ними мови спеціальності [6, c. 168].

Отже, епонімічні назви становлять значний за обсягом сегмент у системі наукової медичної термінології , хоча вони не містять класифікаційних ознак. Найпоширенішою є епонімічна номінація хвороб, мінімальну групу становлять процеси лікування та медичні препарати. Мотиви номінації медичних термінів власними назвами – це прагнення увіковічнити автора відкриття або регіон масового поширення хвороби та першу територію її виявлення , що охоплюють національні та світові ареали.

Епоніми у складі термінології не втратили своєї актуальності, що спонукає до подальших наукових пошуків.

 

 

 

Список використаної літератури:

1.     Даниленко В.П. Русская эпонимотерминология: Опыт лингвистического описания. – М.: Наука, 207. – 246 с.

2.     Нетлюх М. А. Українсько-латинський анатомічний словник / М. А. Нетлюх – 2-е вид., випр. – Львів: Стрім, 2000. – 216 с.

3.     Яковлева А. М. Сучасний тлумачний словник української мови / А.М. Яковлева, Т. М. Афонська – Х.: ПП «ТОРСШГ плюс», 2007. – 672 с.

4.     Чернявський М.Н. Краткий очерк истории и проблемы упорядочения медицинской терминологии: энциклопедический словарь медицинских терминов/ М.Н. Чернявский; гл . ред. Петровский Б.В. – М.: Советская энциклопедия, 1984. – Т 3. – С. 410-425.

5.     Дзюба М. Епонімічні найменування в українській науковій термінології/ М. Дзюба// Українська мова. – 2010. – №3. – С.55-63.

6.     Канделаки Т.Л. Семантика имотивированность эпонимов - терминов. – М.: Наука, 2007. – 168 с.