Cт.викладач Панкратова О.Л., студ. Гайдаєнко Д.В.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Гендерні питання в українській фразеології

У наші дні вчені всього світу багато уваги приділяють стосункам чоловіка та жінки, їхній психологічній мотивації, поведінці, способу мислення, почуттям тощо. Метою нашого невеликого дослідження стали фразеологічні одиниці, що витворюють образ української жінки.

Постає низка завдань: виокремити фразеологізми з ознакою Фемінності (фемінність,до речі,-комплекс психологічних досліджень,які традиційно належать жінкам), класифікувати їх та охарактеризувати. Об’єкт дослідження – фразеологізми зі словника О. Юрченка і А. Івченка, а також В.Д. Ужченка і Д.В. Ужченка. Такі дослідження можуть пролити світло на місце жінки в українському суспільстві.

Безліч фразеологізмів використовуються як для характеристики жінки, так і для чоловіка. Однак є ті, що наш народ вживає виключно на позначення фемінності. Варто зауважити, що всі порівняння для характеристики жінки, можна розбити на дві групи: ті, що описують дівчину, і ті, які стосуються жінки. Водночас у межах однієї групи виділяємо кілька підгруп: до першої підгрупи відносимо стійкі порівняння, що описують зовнішність. Коли говорять про вродливу дівчину, кажуть так: гарна як весна [5, с. 22], хороша як квітка [5, с. 27], цвітна як джерелянка [5, с. 45], гарна мов (як) змальована [5, с. 60], гарна як зіронька на небі [5, с. 60], гарна як калина [5, с. 63], брава як квітка [5, с. 65], гарна як квітка в полі [5, с. 65], як кукла [5, с. 78], як лебідка [5, с. 81], як липочка [5, с. 82], гарна як мак городній [5, с. 87], гарна як маківка [5, с. 87] тощо. Об’єктом порівняння у цих конструкціях виступають лексеми, що вже давно стали символами української культури. Скажімо, весна асоціюється із жіночим образом. У казках, – зазначають дослідники, – народ створив чудовий образ цієї пори року у вигляді молодої дівчини з вінком квітів на голові; дівчина-весна – бажана і довгождана гостя, її закликають піснями-веснянками, радо зустрічають діти; весна асоціюється з радістю, здійсненням бажань, добрими сподіваннями, молодим коханням…” [1, с. 80]. Важливе значення мала для наших пращурів і калина – „символ духовного життя жінки: її дівочість, краса та кохання, заміжжя, радість і горе, родинні почуття” [там само: с. 269]. Про гарно вбрану дівчину в народі кажуть: як лялечка [5, с. 86], як лялька [5, с. 86], гожа як панна [5, с. 109]. Якщо йдеться про вродливу дівчину, що живе в невідповідному оточенні, українці вживають компаративну фразеологічну одиницю красується наче квітка на болоті [5, с. 65]. Про милу симпатичну дівчину можна сказати як киця з бантиком [5, с. 66], а про негарну, некрасиву дівчину – як кущ пелена [5, с. 80]. Коли мовиться про товсту, здорову дівчину, кажуть, що дівка як муц [с. 99], і навпаки, коли йдеться про худу дівчину – тонка як нитка [5, с. 101]. Друга підгрупа складається із фразеологізмів на позначення дівочої вдачі. Наприклад, працьовита дівчина порівнюється із бджолою: роботяща як бджілка [5, с. 14]. Якщо ж вона моторна, кажуть: ладна як вивірка [5, с. 22]. Гай є об’єктом порівняння на позначення радісної, веселої вдачі: весела як гай [5, с. 34]. Із золотом асоціюється щира, правдолюбна, вірна дівчина: дівча як злото [5, с. 46]. Українська дівчина може бути й норовливою, особливо, коли йдеться про заміжжя. За давнім звичаєм, якщо жених не сподобався, вона може вручити сватам гарбуза. У такому разі про її дії скажуть: дати гарбуза [4, с. 29]. Як правило, дівчина є уособленням молодості, краси й енергійності. Фразеологізми, що описують образ жінки як дружини, матері та господині змінюють свої акценти. До першої підгрупи відносятьсля такі порівняльні конструкції, які описують зовнішність. Наприклад, про потворну жінку в народі кажуть: красива як відьма з Лисої гори [5, с. 23], страшна як відьма [5, с. 23], погана як ніч [5, с. 101]. Якщо ж вона ще й стара, вживають іронічний вираз красива як вівця сива [5, с. 23]. Безумовно, краса має неабияке значення для жіночої статі. Про гарну жінку можна почути: ладна як з воску вилита [5, с. 26]; вислови: білолиця як мазниця [5, с. 87], чепурненька як мазниця [5, с. 87]; якщо обличчя біле, не засмагле, можна сказати біла як молоком умита [5, с. 95], біленька як нитка [5, с. 101]. Про сильну, здорову жінку в Україні кажуть: баба як гармата [5, с. 10], здорова як корова [5, с. 75]. Велика ж і товста жінка асоціюється із копицею: здорова як горохова копиця [5, с. 74]. Якщо вона має високий зріст, про неї кажуть баба як тур [5, с. 10]. Коли ж у неї ще до того мало розуму, говорять: здорова як ногайська кобила [5, с. 70]. Навіть для жінки з розпущеним волоссям вживають порівняльну конструкцію: розпатлана як овечка [5, с. 103]. Друга підгрупа складається із порівняльних конструкцій на позначення жіночої вдачі. Так, про дуже злу особу жіночої статі українці говорять: сердита як відьма [5, с. 23], зла як гадина під корчом [5, с. 34], конотопська відьма [4, с. 16]. Жодна нація не ставилася й не ставиться прихильно до підступних людей. В Україні таких жінок називають підколодною гадюкою [4, с. 28]. Гадюка – це давній український символ. Вона „виступає уособленням злості, люті,…облесливості, лукавства… невдячності… обмови, пліткарства… недобрих новин… за народними віруваннями, гадюки, як і всі плазуни, належать до нечистих сил; з гадюки виростають чорти; усі гади на день Чесного Хреста ховаються на зиму до своїх схованок…” [1, с. 125]. У цьому випадку фразеологізм побудовано згідно поведінки тварини, що часто криється під колодою і може раптово вжалити [4, с. 28]. Якщо йдеться про домосідку або ліниву жінку, у народі кажуть: засиділася як квочка на яйцях [5, с. 65], сидить як квочка на яйцях [5, с. 66]. Про лагідну ж та врівноважену жінку кажуть: тиха як вода в криниці [5, с. 30]; про галасливу жінку – розкудкудакалась як квочка над курчатами [5, с. 65].

Українське жіноцтво не варто дратувати. Чоловіки добре знають, що жінка здатна дати відсіч: осадила мов горщок од жару обставила [5, с. 41]. Ідеальний образ жінки асоціюється зі спокійним характером, потребою в захисті та тактовністю. У більшості культур „жіноче” ототожнюється „з матерією, хаосом, природою, пасивністю, слабкістю, емоційністю, темнотою”. Однак у цьому випадку навряд чи можна назвати українське жіноцтво слабким, беззахисним та сумирним. Чоловікам добре відома жіноча балакучість, існує навіть фразеологізм плести (розповідати) банелюки (баналюки), що означає говорити щось пусте, неістотне [4, с. 9]. Виникнення цієї фразеологічної одиниці пов’язане з іменем королівни Банялюки, персонажа фантастичного роману І. Морштина.

До третьої групи відносимо компаративні фразеологічні одиниці, що характеризують емоційний стан. Так, про знервовану, збуджену жінку в народі кажуть: розходилась як квочка на яйцях [5, с. 65], розходилась як перед бурею [5, с. 65]. Про дуже розгнівану жінку говорять: сердита як квочка [5, с. 65]. Безумовно, є безліч фразеологізмів, що характеризують жіноцтво із різних боків. Наприклад, жінку, яка тимчасово залишилася без чоловіка або не живе з ним, називають солом’яною вдовою [4, с. 14], а про нерозумну кажуть: дурна як вівця [5, с. 23]. Однак це не розподіляє на семантичні групи ті фразеологізми, що є лише одиничними випадками.

Отож, ми виділили та класифікували стійкі порівняння за фемінною ознакою, проаналізували їх. Фразеологізми не виражають надто різкої негативної характеристики жінки. В. Жайворонок зазначає: „…споконвіку на обов’язку української жінки був дім, родинне вогнище, виховання дітей, виготовлення одягу й готування їжі; в спостереженнях іноземців підкреслюється дивовижна чесність українських жінок; становище жінки в українському суспільстві було високе й шановане; суворо засуджувалася легковажна жіноча поведінка… в народі не користувалися повагою злі, заздрісні жінки, їх прирівнювали до стихійного лиха, до „нечистої сили”…” [1, с. 222]. На нашу думку, не варто говорити про дискримінацію жінки, бо це не завжди відповідає істині, тим більше, що стосується українського жіноцтва. Однак потрібно провести ще не одне дослідження, щоб достеменно сказати, що є реальністю, а що лише відбитком гендерного стереотипу.

Література

1. Жайворонок В.В. Знаки української етнокультури : словник-довідник /

В.В. Жайворонок. – К. : Довіра, 2006. – 703 с.

2. Ильин Е.П. Пол и гендер. – СПб: Питер, 2010. – 688 с.

3. Смирнова Е. В. Гендерные и социокультурные особенности

коммуникации / Е.В. Смирнова // Вестн. ВГУ : Сер. „Лингвистика и

межкультурная коммуникация”. – 2005. – № 2. – С. 131 – 138.

4. Ужченко В.Д., Ужченко Д.В. Фразеологічний словник української мови /

В.Д. Ужченко, Д.В. Ужченко. – К.: Освіта, 1998. – 224 с.

5. Юрченко О. С. Словник стійких народних порівнянь / О. С. Юрченко,

А. О. Івченко. – Х. : Основа, 1993. – 176 с.