Cт.викладач Панкратова О.Л., студ. Тризна К.В.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Фразеологізми як одне з джерел збагачення української мови

Усе багатство народної душі вкладено в мову народу. Це і глибина філософського розуму, і найточніші переливи почуттів. Саме через мову втілюються в думку, звук і картину неба й земля вітчизни, її поля, гори й долини, радощі й страждання її людей. Мова народу - найкращий, нев’янучий світ його духовного життя.

У нашій мові вживається багато своєрідних усталених зворотів, які подібно до слів, становлять собою неподільні одиниці, але за будовою вони є складними утвореннями, подібними до синтаксичних одиниць - словосполучень або речень. Наприклад: байдики бити, ведмежа послуга, глек розбити, за ніс водити, кирпу гнути, ляси точити, моя хата с краю, вийти сухим із води та ін. Легко помітити, що зміст таких зворотів не мотивується значеннями слів, які виступають їх компонентами, і навіть більше - семантика окремого слова тут значно послаблюється, а іноді й зовсім зникає; деякі слова зустрічаються лише в подібних стійких зворотах, а поза ними вони не вживаються (байдики, теревені, ляси). Справді, що таке байдики і чому їх іноді б’ють (байдики бити)? Яке значення цих окремо взятих слів?

Поняття матеріальної і духовної культури формується в національній мові, причому людина виступає не тільки суб’єктом, що створює ці поняття, а й об’єктом на якому позначається дія мовного мислення , в широкому розумінні - мовної культури. Досліджуючи співвідношення мови і культури, вчені детально зупиняються на функціях, які виконує мова в суспільстві. Обмеження сфер, де використовується національна мова, приводить до знекровлення культури.

Культура мови - це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули вітання, прощання, побажання, запрошення тощо..

Культура мови покликана оцінювати доречність, доцільність або недоречність, недоцільність використання різних засобів мовного вираження. Вона виступає тим чутливим інструментом, що першим помічає нові явища в лексиці, фразеології, граматиці, підказує мовцям стилістичне забарвлення мовних форм, попереджає про втрату словом його інформаційного та емоційного заряду.

Українська мова багата на виражальні засоби, які дають смогу змалювати образ, відтворити пейзаж, радість, смуток, возвеличити людину, засудити негативні її риси. Серед численних перлин, синонімів, метафор, які роблять мову гарною та образною, гнучкою та експресивною, передають їх побут, історію, культуру, єднають різні покоління.

Фразеологія кожної мови - це скарбниця народу, здобуток його мудрості й культури, що містить багатий матеріал про його історію, боротьбу з гнобителями й нападниками, про звичаї, ідеали, мрії, сподівання.» У сталих словах «казав пан кожух дам, та слово його тепле»; «богу слава, а попові дай сала» - ненависть І зневага до гнобителів, а історія виникнення усталених словосполучень «переливати кісточки», «сім п’ятниць на тиждень», «ні пуха, ні пера» та інше піднімає завісу над звичаями, віруванням, обрядами наших передків. Тому-то фразеологія привертає увагу мовознавців, істориків, етнографів, філософів.

Серед цих перлин виділяють фразеологізми, що виражають думки й сподівання мовців, їх побут, історію, культуру, єднають різні покоління.

В сучасній лінгвістиці звороти такого типу прийнято називати фразеологізмами або фразеологічними зворотами.

Фразеологізми - семантично пов’язане сполучення слів, яке на відміну від подібних до нього за формою синтаксичних структур (висловів або речень), не виникає в процесі мовлення відповідно до загальних причин і значеннєвих закономірностей поєднання лексем, а відтворюється у вигляді усталеної, неподільної, цілісної конституції.

До фразеологізмів відносять також мовні штампи, прислів’я і приказки, крилаті вирази.

Більшість фразеологізмів з’явилося в процесі спостереження за навколишньою дійсністю – історичною, виробничою й побутом, морально-етичними нормами й родинними стосунками, природним середовищем, тваринним і рослинним світом.

З давніх-давен народ з покоління в покоління передавав усталені звороти - чудові перлини народної мудрості. Серед фразеологізмів можемо найти такі, що прийшли в українську мову ще із спільнослов’янської і давньоруської (водити за носа, іду на ви) і засвоєні зовсім недавно (з космічною швидкістю, потрібний як стоп - сигнал зайцю).

Немає такої ділянки, галузі життя, буття народу, які б не характеризувались усталеними зворотами. У фразеологізмах виражаються явища розумової діяльності (ламати голову; сушити мозок; перебирати в пам’яті), психічного стану (бути на сьомому небі; сам не свій; руки опустити; на дибки ставати), взаємин між людьми (посадити в калюжу, давати прочухана; носити камінь за пазухою), стану людського організму (носом клювати; зуб на зуб не попадає), дається оцінка людей, явищ, дій (ні риба, ні м’ясо, на розум не багатий, як сніг на голову) та інші.

Серед українських фразеологізмів є традиційні формули - власне українські каламбури (на городі бузина, а в Києві дядько; трошки гречки,трошки проса, трошки взута, трошки боса), образні порівняння (старий, як світ, чистий, як сльоза), доброзичливі побажання (великий рости; будь здорова, як вода, а багата як земля), припрошування (гостинно просимо; чим багаті, тим і раді), різні примовки (скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться).

Велику цінність становлять прислів’я і приказки, які також належать до фразеологіі. Вони всебічно й багатогранно відтворюють різні строни життя (мир та лад - великий клад; правда кривду переважить; не місце красить людину, а людина місце; скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться).

Переважна більшість фразеологізмів, як і слів, за походженням є корінними українськими.

Основним, невичерпним джерелом української фразеології є народна мова, якій властиві влучність, образність. Саме влучні, метафори стичні вислови стають усталеними і поповнюють фразеологічні запаси мови. Особливо багато фразеологічних зворотів виробничо-професійного походження.

В українській фразеології віддзеркалюються найрізноманітніші сфери життя народу, його історія, культура, суспільні відносини, виробнича діяльність, морально-етичні норми, погляди, вірування, прагнення. У ряді фразеологізмів чується відчуття боротьби народу з татарськими нападниками, польською шляхтою, згадуються часи козацтва, розкривається класова невірність, боротьба народу проти панства, бюрократизм чиновників, хабарництво.

Історія багатьох фразеологічних зворотів здається загадковою і незрозумілою. Живе людина, що добре знає свою справу і кажуть про неї: »Він на цьому ділі собаку з’їв». А трапиться незугарний працівник, який не вміє робити то, що взявся, як говорять: «Зробив із лемеша швайка», і за кожним висловом стоїть своя цікава історія, тепер уже забута, хоч зворот живе в різних сферах сучасної людської діяльності.

Майже всі ідіоми та інші фразеологічні звороти мають цікаву історію. Ознайомлення з нею не тільки дає відповідь на запитання, чому ми так говоримо, а й збагачує знання про життя, Історію, культуру, побут нашого народу в минулому. А також тісно впливає на розвиток культури мови як раніше, так і сьогодні.

Література:

1. Авксентьєв Л.Г. Сучасна українська мова: Фразеологія. - X. : Вища шк„, Вид,- во при ХДУ, 1983.- 137 с.

2. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. К.: Видавничий центр «Академія», 1993.

3. Медведев Ф.П. Українська фразеологія: Чому ми так говоримо? - X. : Вища шк., Вид-во при ХДУ. 1982. - 231 ст.

4. Ужченко В.Д Історико-лінгвістичий аспект формування української фразеології: Автореферат. - Дніпропетровськ,1999.