Cт.викладач Панкратова О.Л., студ. Друзюк Д.В.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Етноцид українців Поділля у 30-ті роки XX століття

Життя будь-якого етносу не можна уявити собі без його духовної, матеріальної та ментальної культури. Часто для того, щоб остаточно поневолити народ загарбники використовують не тільки методи характерні для геноциду, а й роблять все можливе, щоб знищити традиційну етнічну культуру (мову, мистецтво, науку, освіту тощо) та її найбільш яскравих провідників (науковців, освітян, працівників культури, діячів краєзнавчого руху). Така політика характеризується як «етноцид».

За офіційними радянськими відомостями подільські округи були серед найбільш українізованих в УСРР. Цьому сприяло те, що переважну більшість населення складали селяни (понад 90%), які завжди виступають носіями традиційної етнічної культури. Тут залишились чимало учасників Українських національно-визвольних змагань 1917-1921 рр., котрі повірили більшовицьким гаслам і продовжили працювати у навчальних та культурницьких закладах. Варто також відмітити, що Подільський край у міжвоєнний період розглядався керівниками Радянського Союзу як форпост соціалізму на кордоні СРСР із Польщею та Румунією і повинен був стати зразком для тих українців, які проживали за межами УСРР. Крім того, Кам'янець-Подільський мав значний науково-педагогічний потенціал.

Початок форсованої колективізації у 1929 р. супроводжувався змінами у національній політиці радянської влади. Вони відкрили шлях до етноциду українців. Відновились арешти відомих українських науковців, працівників культури. Шляхом репресивних дій влада намагалась остаточно зламати опір української інтелігенції, щоб вона не підняла голос на захист пригнобленого форсованою колективізацією селянства.

Вибір заарештованих осіб був невипадковим. Це були відомі у регіоні люди, які мали великий авторитет серед селян та інтелігенції. Вони фактично символізували традиційну українську культуру та науку. Такими заходами влада чітко давала зрозуміти всім, що починає справжню війну не тільки з українським селянством, а й з усім українським народом. 

У 1929 р. припинили свою діяльність наукові товариства у Кам'янці-Подільському, Вінниці, Тульчині. Була ліквідована науково-дослідна кафедра при Кам'янець-Подільському сільськогосподарському інституті, розпущено більшість краєзнавчих осередків та організацій. Ці заходи призвели до занепаду історичних, мовознавчих, географічних, педагогічних, літературознавчих та інших науково-краєзнавчих досліджень. Етнографію почали називати «націоналістичною наукою». 

Матеріали радянських часописів свідчать про те, що далеко не всі науковці беззастережно підтримали насильницьку форсовану колективізацію та ліквідацію непу. Так, В. Геринович (колишній ректор Кам'янець-Подільського Інституту Народної освіти (ІНО)) у своїх роботах про природні виробничі сили Кам'янеччини використовував тези М. Бухаріна, професор В. Живан у своїх дослідженнях не писав нічого позитивного про колективізацію, а викладач педології А. Будко на лекціях відверто говорив, що «ми будуємо соціалізм, згораємо на роботі, а що маємо – тільки ідею» (6). Окремі викладачі справедливо вважали, що політика «військового комунізму» та політика «ліквідації куркульства як класу» ідентичні.

Наприкінці 1932 р. на Поділлі розпочались арешти освітян у справі так званої «Української військової організації» (УВО). Керівником міфічної організації оголосили колишнього наркома освіти УСРР О. Шумського – головного провідника політики «українізації». Розпочався новий етап українського етноциду. На цей раз, репресії спрямовувались проти націонал-комуністів: колишніх «боротьбистів», «незалежників», усіх тих, хто знаходився на подібних позиціях. Російський більшовизм нібито брав своєрідний реванш за тимчасовий відступ у 1920-х рр. 

У приналежності до міфічної «УВО» було звинувачено багатьох галичан. У грудні 1932 р. – на початку 1933 р. органи ГПУ заарештували багатьох вчених – вихідців із Західної України. У тому числі – колишніх професорів Кам'янець-Подільського Державного українського університету та ІНО: Н. Гаморака, В. Гериновича, Ф. Кондрацького, О. Мельника, асистентів А. Добуша, А. Марценюка та інших. 

Серед групи заарештованих у березні 1933 р. вчених та діячів освіти Кам'янця-Подільського були також колишні викладачі Кам'янецького українського державного університету

Після тривалого слідства 19 листопада 1933 р. прокурор Кам'янець-Подільського прикордонного загону нарешті висунув підсудним звинувачувальний вирок. У ньому, зокрема, говорилось: «Розкрита і ліквідована контрреволюційна повстанська шпигунська організація УВО, яка ставила перед собою завдання збройного скинення Радянської влади, відновлення буржуазно-шовіністичної держави так званої Великої Соборної України». За задумом прокурора, Кам'янецька філія «УВО» була однією з найбільших в УСРР. Її члени нібито мали тісний зв'язок із закордоном, звідки отримували зброю для масових антирадянських повстань. Крім того, робота осередку полягала начебто «у збереженні, згуртуванні націоналістичної інтелігенції, консолідації всіх шовіністичних, чужих радянській владі викладачів і студентів, у шкідництві у сільському господарстві, створенні нових націоналістичних груп для організації збройного повстання» (9).  

Паралельно із арештами провідних науковців та працівників вищих навчальних закладів в усіх районах Вінницької області відбулись «чистки» педагогічного складу шкільних закладів.

Офіційна періодична преса постійно нагнітала атмосферу ненависті до української науково-освітньої інтелігенції. Так, у «Більшовицькій правді» (органі Вінницького обкому КП(б)У) 6 листопада 1933 р. була вміщена розгромна стаття Я. Дмитерка «Націоналістичне болото», у якій містилась нищівна критика діяльності заарештованих викладачів кам'янець-подільських вищих навчальних закладів: І. Любарського, В. Гериновича, А. Розенкранца та інших, яких автор звинувачував у різноманітних злочинах: протаскуванні націоналістичної пропаганди, ідеалізації минулого України, ігноруванні творчості пролетарських письменників тощо (10). 

Паралельно із нищенням системи української вищої та середньої освіти влада завдала удару по культурницьким установам. «Чистки» бібліотечних фондів влаштовувались владою і раніше, але саме с початку 30-х рр.. почалось масове вилучання з бібліотек не тільки праць опозиційних більшовицьких лідерів на зразок Л. Троцького чи М. Бухаріна, а й класиків української літератури. Так, до заборонених творів, які підлягали вилученню з бібліотек тодішньої Вінницької області, потрапили твори українських радянських поетів та письменників, репресованих тоталітарною владою: О. Вишні, О. Зерова, М. Хвильового, Р. Заклинського, М. Куліша, Є. Плужника, В. Підмогильного та багатьох інших (12). До забороненої літератури потрапив навіть «Малий Кобзар» Т. Шевченка! 

У бібліотеках вищих навчальних закладів відбулись чистки навчальної та наукової літератури. Влаштовувались навіть показові, публічні судові процеси над книгою. Наведемо тільки один найбільш характерний приклад. В липні 1934 р. на зборах студентів-заочників біологічного відділу Кам'янець-Подільського педагогічного інституту розглядалось питання про шкідницькі настанови підручника В. П. Храневича «Курс загальної біології». В. П. Храневич був приват-доцентом Кам'янець-Подільського державного українського університету, у 1920-ті рр.. видав кілька монографій про фауну Поділля, однак у 1933 р. був заарештований у сфабрикованій справі Подільської філії «УВО». Збори ухвалили, що підручник перенасичений «націоналістичною термінологією», є «шкідливий, контрреволюційний» і його не можна використовувати в навчальних закладах (13). 

Не минули репресії і співробітників музеїв. Зокрема, з експозиції Кам'янець-Подільського історичного музею на початку 1930-х рр.. було вилучено ті експонати, які стосувались історії УНР, боротьби українського народу за незалежність, документи про відкриття у 1918 р. Кам'янець-Подільського державного українського університету. Під час «великого терору» 1937-1938 рр. переважну більшість вчителів було репресовано. Про наукову, краєзнавчу та дослідницьку роботу в умовах утвердження тоталітарного політичного режиму годі було і думати.

Література

1. Касьянов Г. В„ Даниленко В. М. Сталінізм і українська інтелігенція (20-30-ті роки). – К., 1991; Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920-1930-х років: соціальний портрет та історична доля. – К. 1992; Шаповал Ю. І. Україна 20-50-х років. Сторінки ненаписаної історії. – К., 1993.

2. Нестеренко В. А. Українізація на Поділлі у 20-30-х роках XX сторіччя. Основні напрями, наслідки, недоліки та особливості. – Кам'янець-Подільський, 2003.

3. Алєщенко М. І., Нестеренко В. А. Репресовані викладачі Кам'янець-Подільського сільськогосподарського інституту// Освіта, наука і культура на Поділлі. Збірник наукових праць. – Том. 2. – Кам'янець-Подільський, 2002. –С. 149.

4. Нестеренко В.А. Репресії проти діячів науки і освіти в Кам'янці-Подільському// Кам'янеччина в контексті історії Поділля; Матеріали всеукр. наукового симпозіуму. – Кам'янець-Подільський, 1997. – С. 33