Право / 2.Административное и финансовое право.

Аспірант Коваль О.О.

Класичний приватний університет, Україна

ДО ПИТАННЯ РОЗМЕЖУВАННЯ ПОНЯТЬ „ПОДАТКОВИЙ ОБОВ’ЯЗОК”,„ПОДАТКОВЕ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ”, „ГРОШОВЕ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ”, „ПОДАТКОВИЙ БОРГ”.

Поняття податкового обов’язку є однією із центральних категорій податкового права. Водночас, обов’язок зі сплати податків є першочерговим і безумовним, таким, що випливає з норми, закріпленої у ст. 67 Конституції України, де регламентується, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (тобто без урахування резидентського статусу платника податку та незалежно від факту здійснення ним діяльності) [1].

Податковим обов’язком визнається обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені Податковим кодексом України та законами з питань митної справи (п. 36.1, ст. 36 ПК України [2]).

Проте, якщо казати про виконання податкового обов’язку у вигляді сплати податку чи збору, то законодавець використовує термін, як „податкове зобов'язання” – тобто сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (пп..14.1.156, п. 14.1, ст. 14 ПК України [2]).

Відповідно до п.57.1, ст.57 ПК України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого ПК України для подання податкової декларації, крім окремо встановленених податковим законодавством випадків.

До того ж, законодавець конкретизує, якщо грошове зобов'язання визначається контролюючим органом, то платник податків зобов'язаний
сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення (п. 57.3, ст. 57 ПК України [2]). Виключенням є початок процедури оскарження рішення контролюючого органу.

Не однозначний зміст містить в собі поняття грошове зобов'язання, з одного боку це поняття є більш ширшим ніж податкове зобов'язання (яке є лише сумою коштів, що платник податків, чи податковий агент, повинен сплатити як податок або збір) тому як включає в себе окрім поняття податкового зобов’язання і штрафні (фінансові) санкції, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства (пп. 14.1.39, п.14.1, ст. 14 ПК України [2]), з іншого боку – є вужчим, свідченням чого є наявність сполучників та/або, тобто за певних умов у платника податку можуть бути лише штрафні (фінансові) санкції. Проте у такому випадку, мова має йтися не тільки про грошове зобов’язання але й податковий борг.

Хоча, аналіз змісту пп.14.1.175, п.14.1, ст.14 ПК України вносить корективи, що податковим боргом може вважатися лише сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений строк ПК України, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Тобто для того, щоб сума грошового зобов’язання отримала ознаки податкового боргу таке зобов’язання повинно бути, перш за все, узгодженим. Узгодженою вважається сума грошового зобов'язання, яку платник податків самостійно обчислив та зазначив у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у встановлені законодавством строки (п. 54.1, ст. 54 ПК України [2]).

Проте, п.56.2, ст.56 ПК України наголошує, якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених ПК України – він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

П. 56.15, ст. 56 ПК України наголошує на тому, що скарга, подана до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (та у разі потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення, – зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. До того ж, протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

Відповідно до п. 56.18, ст. 56 ПК України, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення. І у такому випадку, тобто коли платник податків звертається до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу, грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили [2]. Але, у даній ситуації можна зробити висновок, що платник податку може і зловживати своїм законним правом наданим йому п.17.1.7, п.17.1, ст.17 ПК України щодо можливості оскарження рішення, дій (бездіяльності) контролюючих органів або їх посадових осіб з метою відстрочення строку погашення податкового боргу.

Але виникає питання, яке рішення може винести суд у такій ситуації. Якщо допустити, що суд, до якого було подано позов візьме до уваги норму п. 56.18, ст.56 ПК України, зміст якої говорить про ситуацію, коли податкове зобов’язання вважається неузгодженим, то можливо він може відмовити в позові або зупинити провадження до ухвалення рішення щодо поданого платником податків позову. До того ж не існує норми, яка б визначала подальші наслідки для платника податків такого рішення. Тому вважаємо, що зміст цього пункту ПК України потребує уточнення.

Література:

1. Конституція України : прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30 (23 липня). – Ст. 141.

2. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17.