Економічні науки/4. Інвестиційна діяльність і фондові ринки

Шафранська Т.Ю., Бабченко Л. О.

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

Проблеми і перспективи розвитку інноваційної діяльності в Україні

Сучасна економічна ситуація в українській економіці склалася під впливом світової економічної кризи, яка потребує прийняття своєчасних та радикальних рішень щодо її приборкання та подолання негативних наслідків у виробничій та соціальній сферах. Основою швидкого виходу з економічної кризи може стати перехід від застарілої технологічної бази до новітніх інноваційних технологій, заснованих на різноманітних передових ідеях.

Нині проблемам інноваційного розвитку економіки країни присвячені праці відомих в Україні та за кордоном вчених: Бурлакова В., Вовканича С.Н., Гальчинського А.С., Гейця В.М., Губенка П.Г., Денисюка В.А., Долішнього М.І., Домречева В., Дорофієнка В.В., Калиновича С.В., Колосюка В.П., Маліцького Б.А., Поповича О.С., Семиноженка В.П., Соловйова В.П., Федулової Л.І., Цихана Т.В. та ін.

Інноваційна діяльність представляє собою процес, спрямований на реалізацію результатів завершених наукових досліджень і розробок або інших науково-технічних досягнень у новий або вдосконалений продукт, що реалізується на ринку, у новий або вдосконалений технологічний процес, що використовується у практичній діяльності, а також супутні наукові дослідження і розробки. Інноваційна діяльність розпочинається з виникнення науково-технічної ідеї і завершується розповсюдженням продукту.

Ведучи боротьбу за споживача, підприємства в умовах ринку впроваджують у виробництво нові технології, нові види продукції, проводять прогресивні організаційні та економічні зміни. Результатами новаторської активності є більш повне задоволення потреб споживачів, інтенсифікація розвитку економіки країни, успішна експансія національних виробників на зарубіжні ринки.

Стан інноваційної діяльності в Україні характеризується низьким рівнем інноваційної активності промислових підприємств. За підіндексом «Інновації» у 2014 р. Україна посіла лише 74 місце серед 142 країн. За часткою інноваційних підприємств Україна значно поступається розвиненим країнам: 2014 році інноваційною діяльністю у промисловості займалися 1758 підприємства або 17,4 % загальної кількості промислових підприємств.

Проблемами, що стримують розвиток інноваційних процесів в Україні є: відсутність науково-методологічної бази формування інноваційної системи та системності у здійснюваних державою заходах щодо реалізації інноваційного потенціалу національної економіки; державне управління інноваційною діяльністю здійснюється без чітко сформульованої стратегії науково-технологічного та інноваційного розвитку; відсутність дієвої системи пріоритетів розвитку науково-технологічної сфери (пріоритети інноваційного розвитку проголошені досить формально, механізми їх реалізації не відпрацьовані); недостатня координованість дій суб’єктів інноваційної діяльності; нестача фінансових ресурсів для забезпечення наукових досліджень та впровадження інноваційних розробок; незавершеність процесів перерозподілу власності в Україні; недосконалість нормативно-правової системи регулювання і стимулювання інноваційної діяльності; недостатньо сформована і осучаснена інфраструктура, нерозвиненість системи захисту інтелектуальної власності; повільне формування в Україні сучасного і масштабного ринку інноваційної продукції. Крім того, наразі в Україні не існує дієвого механізму забезпечення впровадження завершених науково-технічних розробок і технологій, що виконуються за рахунок бюджетних коштів, у промислове виробництво. Відтак, стан інноваційної діяльності залишається складним і потребує прийняття активних стимулювальних заходів з боку держави.

На думку авторів, шляхами розв'язання та вирішення проблем може стати:

- вдосконалення нормативно-правової бази для забезпечення розвитку інноваційної системи України;

- системне і послідовне впровадження функціональних принципів державного управління інноваційною діяльністю;

- органічне включення всіх окремих елементів інноваційного розвитку в єдину активно і цілеспрямовано функціонуючу національну інноваційну систему, що можливо лише за умови дії потужних системо-утворюючих факторів.

Для досягнення поставлених цілей необхідна певна державна політика у вигляді прямої фінансової підтримки та податкових стимулів для суб’єктів інноваційної діяльності. Для структурної трансформації економіки відповідно до вимог інноваційної моделі необхідно, насамперед, створити нову структуру державного замовлення, в якому високотехнологічна інноваційна продукція повинна займати чільне місце. При цьому доцільно запровадити окреме державне замовлення на інноваційну продукцію. Частку витрат на НДДКР в Україні слід збільшувати насамперед за рахунок зростання асигнувань приватного сектору; подальшої вертикальної та горизонтальної координації інноваційної політики; внесення вітчизняної частки у фінансування міжнародних проектів НДДКР, які виконують за програмами Європейського Союзу.

Модернізація української економіки на засадах інноваційного розвитку має забезпечуватися комплексним застосуванням усіх доступних важелів економічної політики та запобіганням конфлікту між вирішенням стратегічних та поточних завдань. За цих умов інноваційна політика може стати реальним полем для багатогранної співпраці держави і бізнесу.

Головним чинником економічного зростання і забезпечення належного місця вітчизняної економіки у світовій економічній системі має стати ефективне використання інновацій, які перетворюються на вирішальний фактор соціально-економічного розвитку і відіграють провідну роль у вирішенні економічних, екологічних, соціальних та культурних завдань.