Экономические науки/ 6. Маркетинг и менеджмент.

К.е.н. Бойко І.А.

Національний університет харчових технологій, Україна

ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ

Оцінка фінансових ризиків проводиться з метою визначення ймовірності та розміру втрат, що характеризують величину (або ступінь) ризику. Найбільш розповсюджені підходи до кількісної оцінки рівня фінансового ризику пропонуються Бланком І. А. [1]:

- економіко-статистичні (визначення рівня фінансового ризику, дисперсії, середньоквадратичного відхилення, коефіцієнта варіації, бета-коефіцієнта);

- експертні (базуються на опитуванні кваліфікованих спеціалістів з подальшою математичною обробкою результатів опитування);

- аналогові (дозволяють визначити рівень ризику по окремих найбільш масових операціях підприємства використовуючи власний та зовнішній досвід);

Стоянова О.С, крім відомих економіко-статистичних методів оцінки ризику, пропонує додатково використовувати ефект фінансового важеля та силу дії фінансового важеля для оцінки фінансового ризику [9].

Зокрема, за допомогою фінансового важеля (левериджу) можна оцінити фінансову стійкість підприємства та вплив фінансового ризику на його фінансовий стан. Позитивний ефект фінансового важеля виникає за рахунок позитивного значення диференціалу (відхилення між економічною рентабельністю та середньо розрахунковою ставкою по позикових коштах). Таким чином, підприємству необхідно напрацювати таку економічну рентабельність, щоб коштів вистачило хоча б для виплати відсотків за позику.

Крім того, ризик кредитора виражається розміром диференціалу: чим більший диференціал, тим менший ризик; чим менший диференціал, тим більший ризик.

Для оцінки фінансового ризику може застосовуватись також сила дії фінансового важеля (СДФВ), яка відображає відсоткову зміну чистого прибутку на акцію в результаті відсоткової зміни операційного прибутку підприємства. Відповідно, чим більший розмір відсотків за кредит, тим більшою буде сила дії фінансового важеля. Чим більше сила дії фінансового важеля, тим більший фінансовий ризик, пов`язаний з підприємством, оскільки зростає ризик неповернення кредитів з відсотками для кредитора та зростає ризик падіння дивідендів і курсу акцій для інвестора.

В залежності від розмірів і структури оборотних активів, Ковалев В.В. [5] виділяє чотири рівня фінансової стійкості і, відповідно, ступені фінансового ризику: абсолютна стійкість фінансового стану (низький фінансовий ризик), нормальна стійкість фінансового стану (середній фінансовий ризик), нестійкий фінансовий стан (високий фінансовий ризик), кризисний фінансовий стан (критичний фінансовий ризик).

На тих же принципах побудований метод аналізу доцільності витрат, який полягає у встановленні "зон ризику" шляхом аналізу фінансової стійкості підприємства (забезпеченість наявними засобами для поточної діяльності) на основі даних бухгалтерської звітності [10].

В цілому моделі оцінки фінансових ризиків, як правило, включають групи показників, що характеризують діяльність підприємства в цілому. Серед можливого набору моделей автори [8] виділяють наступні:

- моделі комплексної бальної оцінки фінансового стану підприємства;

- моделі рейтингового фінансового аналізу і оцінки відхилень фактичного фінансового стану від еталонного;

- дискримінантні факторні моделі прогнозування ризику фінансової неспроможності (банкрутства);

- моделі діагностики банкрутства підприємства;

- моделі прогнозування відновлення платоспроможності.

Сутність моделі комплексної бальної оцінки фінансового стану підприємства полягає у класифікації підприємства за рівнем фінансового ризику, тобто будь-яке підприємство може бути віднесено до певного класу в залежності від набраної кількості балів, виходячи з фактичних значень її фінансових коефіцієнтів.

Комплексні моделі бальної оцінки дозволяють врахувати різноманітні напрями діяльності підприємства та достовірно оцінити ризик зміни фінансового стану. Недоліком даних моделей є їх статичність, оскільки відображають минулий час і застосовуються в більшій мірі для поточного моніторингу, чим для прогнозування ризику фінансової неспроможності.

Для оцінки фінансового ризику можуть застосовуватись і моделі рейтингового фінансового аналізу [8]. В даних моделях фактори-ознаки характеризують, як правило, такі основні характеристики як ліквідність і платоспроможність, фінансова стійкість, ділова активність та рентабельність. Основою методики є порівняння фактичного фінансового стану із еталонним.

Еталонний фінансовий стан характеризуються тим, що фінансові показники, які входять до рейтингової моделі, мають нормативні (рекомендовані) значення. Ступінь ризику визначається за шкалою оцінки, яка враховує ступінь відхилення фактичного рейтингового значення від еталонного. Чим більше відхилення, ти більший ступінь ризику. Градацією оцінки є підхід, що характерний для відносних показників, зокрема для коефіцієнта ризику.

Рейтингові моделі оцінки близькі до бальних моделей, оскільки враховують значення показників лише на момент аналізу і не розглядають динаміку показників в часі.

Прогнозувати фінансовий ризик можливо за допомогою моделей прогнозування ризику фінансової неспроможності [8]. До найбільш популярних моделей відносяться моделі розроблені Альтманом, Бівером, Лісом, Тафлером тощо.

В цілому, методика оцінки фінансових ризиків повинна відповідати таким вимогам як достовірність та об'єктивність висновків, точність, економічна доцільність (витрати на проведення аналізу не повинні перевищувати додаткових доходів від використання результатів оціночної діяльності).

Підприємство може обирати будь-які методи оцінки ризиків, при цьому на вибір методу буде впливати можливість кількісної оцінки, можливість якісної оцінки, простота розрахунків, доступність інформації, можливість оцінки в динаміці.

Література:

1. Бланк И.А. Управление финансовыми рисками / И.А. Бланк .- К.: Ника-Центр, 2005 – 600 с.

2. Ковалев В.В. Финансовый анализ / В.В. Ковалев. – М.: Финансы и статистика, 2007. – 512 с.

3. Ступаков В.С. Риск-менеджмент: Учеб.пособие. / В.С. Ступаков, Г.С. Токаренко – М.: Финансы и статистика, 2005. – 288 с.

4. Финансовый менеджмент: теория и практика. Учебник [Текст] / Под ред. Е. С. Стояновой. – 6-е изд., перераб и доп. – М.: Изд-во «Перспектива», 2010. – 656 с.

5. Шеремет А.Д. Финансы предприятий / А.Д. Шеремет, Р.С. Сайфулин. – М.: ИНФРА, 2005. – 344 с.