ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК АГРАРНОГО РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ

ПУГАЧ Андрій Миколайович,

к.т.н., доцент кафедри сільськогосподарських машин Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету

Процес інноваційного розвитку аграрного ресурсного потенціалу України повинен передбачати обґрунтований вибір між впровадженням політики обмеженого державного фінансування вітчизняних прикладних та фундаментальних досліджень в аграрному секторі, при розширенні рівня відповідного імпорту (підтримка тим самим мінімально необхідного насиченого інноваційного ринку належною продукцією), а також створенням дієвої системи реалізації та підтримки пріоритетних державних інноваційних проектів за прикладом розвинутих економік (з адекватним рівнем фінансуванням).

По-перше можна очікувати на швидку віддачу від рівня імпорту технологій інших країн у вигляді зростання рівня виробництва, підвищення факторів конкурентоспроможності національної продукції, а також посилення імпортозалежності у сфері аграрних інновацій, а по-друге - на відстрочення економічних результатів з далекою і достатньо невизначеними перспективними напрямами забезпечення рівня економічної стійкості на основі цілеспрямованого формування конкурентних переваг держави. Для економічно відстаючих держав, серед яких є Україна (з огляду на існуючий стан у сфері української аграрної науки, та у національній інноваційній системі держави), реалістичніший вигляд має поповнення країною лав користувачів інноваційних технологій, за якими треба ефективно вести аграрне виробництво.

Одним з найголовніших завдань в процесі інноваційного розвитку аграрного ресурсного потенціалу України є розробка кінцевої мети впровадження такої системи, а також основних характеристик функціонування такої системи. Треба зазначити, що існують такі найімовірніші сценарії розвитку національного аграрного комплексу, як інноваційний та інерційний (за інтенсивно-технократичним або природно-інноваційним типом), що характеризуються:

- інтенсивно-технократичний - розширеним або простим відтворенням, підвищенням та підтриманням штучної родючості ґрунтів на основі впровадження інтенсивних інноваційних технологій та хімізації, підвищенням рівня обсягів виробництва аграрної продукції, яка отримана переважно на основі високоінтенсивних методів ведення господарства, зростанням обсягів доходів від реалізації продовольчої продукції;

- природно-інноваційний - розширеним відтворенням за допомогою першочергового використання природних методів ведення сільського господарства, підтриманням рівня родючості ґрунтів біологічними методами, а також збільшенням обсягів виробництва аграрної продукції, яка була отримана переважно за допомогою природних методів ведення господарства, зростанням доходу від ренти та виробництва аграрного продовольства у сучасних природних умовах;

- інерційний – обов’язковим відтворенням, латентною анексією сільськогосподарських земель, подальшим падінням рівня родючості ґрунтів, підтримкою або неістотним зростанням рівня сільськогосподарського виробництва у майбутньому та їх падінням у перспективі, незначними прибутками (або збитками) від сільськогосподарської діяльності.

Тому, для України, яка є експортером на світовому агропродовольчому ринку, зміни ситуації, яка склалася в аграрній сфері національної економіки (а саме - інерційний сценарій), зможе надати певні вигоди у короткостроковому періоді беручи до уваги сьогоднішнє поліпшення світової кон’юнктури. Проте довгострокові прогнози бачаться для аграрної галузі руйнівними - насамперед, через ще більше погіршення стану ґрунтів і втрату державою підойм впливу на забезпечення продовольчої безпеки держави.

Отже, прийнятнішим для нашої держави є інноваційний шлях розвитку аграрного сектора національної економіки. Варто наголосити на недоцільності протиставлення «інтенсивно-технократичного» та «природно-інноваційного» сценаріїв інноваційного розвитку аграрної сфери. Треба забезпечити поєднання підходів з урахуванням всіх інтересів вітчизняних аграрних виробників і споживачів та спонукань з боку міжнародних структур до збереження позицій держави на продовольчому ринку у світі.

Для розв’язання в Україні зазначених завдань треба задіяти комплекс існуючих механізмів державного регулювання, що має включати заходи економічного, організаційного, а також соціального характеру. Найважливішими серед них (разом з заходами на макрорівні) є підвищення у прямий і непрямий способи до обґрунтованого рівня обсягів фінансової державної підтримки інноваційних та наукових досліджень з освоєнням їх результатів в аграрному виробництві; формування ефективної інноваційної інфраструктури (наприклад, у вигляді створення особливих агроекономічних зон, інформаційних центрів, агротехнопарків, та ін.); створення системи з підготовки спеціалістів в аграрній галузі, які здатні будуть адекватно впроваджувати та сприймати на практиці новітні інноваційні розробки; створення системи консультаційних та інформаційних послуг на національному рівні для аграрних товаровиробників щодо існування аграрних інновацій, а також можливостей з їх використання;

Література

1. Коробка В.М. Передумови формування інноваційного підприємницького середовища в аграрному секторі / В.М. Коробка // Економіка: теорія та практика. - 2014. - № 2. - С. 38-42.

References

1. Korobka V.M. (2014) “Prerequisites create innovative business environment in the agricultural sector”, Ekonomika: teoriya ta praktika, vol. 2, pp. 38-42.