Історія України

Д.і.н., проф. Чубіна Т.Д. (м. Черкаси)

Коротяєв С.І. (м. Черкаси)

Утворення Черкаської області та її адміністративно-територіальний устрій

Вигідне природно-географічне, оборонне і торгово-економічне положення з давніх часів притягувало до м. Черкаси навколишні землі. З ХІV ст. місто незмінно було центром різних утворень: спочатку – однойменного староства у складі Литви і Польщі, в часи Хмельниччини – Черкаського полку, потім повіту у складі Київського воєводства Польщі, а з 1795 р. – Київської губернії Російської імперії. Варто зазначити, що до Черкаського староства і Черкаського полку входили землі по обидва береги Дніпра.

7 січня 1954 р. «з метою подальшого вдосконалення адміністративного поділу… забезпечення більш високих темпів розвитку всіх галузей економіки й культури» було створено на карті України нову область – Черкаську. Шлях до цієї події був нелегким…

Згідно з законом УНР від 6 березня 1918 р. повіти і губернії скасовувалися, а натомість мали утворитися 32 землі, в тому числі і Черкащина з центром в м. Черкаси, а також Побужжя з центром в м. Умань. Однак цей закон не був реалізований і Черкаський повіт продовжував існувати. За часів Гетьманату у 1918 р. він був віднесений до 30 повітів України першого розряду.

Після встановлення радянської влади на території України, було вирішено провести адміністративно-територіальні зміни. Постановою ВУЦВК губернії та повіти було скасовано. Таким чином, м. Черкаси стало центром не повіту, а округи. Всього з 102 повітів було утворено 53 округи. У 1927 р. назву Черкаська округа було замінено на Шевченківську. Але на цьому не було поставлено крапку. У 1930 р. ліквідовують округи, а райони підпорядковують безпосередньо центру. У 1932 р. м. Черкаси стало районним центром Київської області. На той час Київська область була досить «перевантажена», оскільки мала понад 90 районів. Питання хотіли вирішити шляхом передачі лівобережної Черкащини (Гельмязівський, Золотоніський та Чорнобаївський райони) у 1937 р. до новоутвореної Полтавської області, а у 1939 р. – Кам’янський і Чигиринський райони – до Кіровоградської області. По закінченню Другої світової війни питання про «розвантаження» Київської області постало знову.

Ідею про утворення Черкаської області вперше було обговорено 28 грудня 1953 р. на засідання президії ЦК КПУ. Головним мотивом доцільності утворення нової області було «розукрупнення Київської області, наближення керівництва і обслуговування віддалених районів». Дійсно, Київська область на той час була найбільшою в Україні – вона займала 41 тис. км². Протяжність її з півночі на південь складала 350 км. Віддаленість її окремих південних районів (Христинівського, Уманського, Звенигородського, Шполянського, Смілянського та ін.) від обласного центру (по залізниці на 200–325 км) значно ускладнювала керівництво сільським господарством та промисловістю цих районів.

Тому, згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про утворення у складі Української РСР Черкаської області», було вирішено створити Черкаську область з центром у м. Черкаси, включивши до її складу міста Черкаси, Умань, Сміла і 20 найбільш віддалених південних районів Київської області: Бабанський, Букський, Вільшанський, Городищенський, Жашківський, Звенигородський, Канівський, Катеринопільський, Корсунь-Шевченківський, Ладижинський, Лисянський, Маньківський, Мокро-Калигірський, Ротмистрівський, Смілянський, Тальнівський, Уманський, Христинівський, Черкаський та Шполянський. Крім того, з Полтавської області було виділено і передано до Черкаської 6 районів – Гельмязівський, Драбівський, Золотоніський, Іркліївський, Чорнобаївський і Шрамківський, 2 райони Кіровоградської області – Златопільський і Кам’янський, а також Монастирищенський район Вінницької області.

Отже, на час утворення Черкаська область включала 29 районів і 3 міста обласного підпорядкування. У складі області було також 12 міст, 19 селищ міського типу, а всього 815 населених пунктів, підпорядкованих 453 міським, селищним і сільським радам.

Загальна площа на той час становила 21,1 тис. км². Чисельність населення – 1 млн. 497 тис. осіб, з них переважна більшість проживала в сільській місцевості – 1 млн. 236 тис. (82,6%). Усього на Черкащині тоді проживали представники 49 національностей.

На засіданні президії ЦК КПУ також зазначалося, що пропоновані райони «за своїми економічними, природними і кліматичними умовами є однорідними». Не менш важливим був і той фактор, що з північного сходу на південний захід проходила залізнична магістраль з основними залізничними вузлами. Також область зв’язувалася шосейними дорогами із значними промисловими та культурними центрами України.

Крім того, обласний центр, що проектувався, – м. Черкаси – знаходився на правому березі річки Дніпро. У місті нараховувалося близько 60 тис. мешканців, значний промисловий потенціал: 37 підприємств союзного та республіканського значення, з них значні підприємства харчової промисловості – рафінадний завод, махорочна фабрика, консервний завод, а також підприємства інших галузей промисловості і транспорту – деревообробний комбінат, завод сільськогосподарського машинобудування, гвоздильний завод, трикотажна фабрика, залізнична станція, пристань. На території міста був педагогічний інститут, 6  технікумів, 17 шкіл, 24 медичні установи, 60 культурно-просвітницьких установ, санаторії союзного та республіканського підпорядкування.

Після утворення Черкаської області, зміни в її адміністративно-територіальному поділі не припинились. Вже 12 лютого 1954 р., згідно Указу Президії Верховної Ради УРСР, до неї було додано ще один район (30-ий) – Чигиринський (з Кіровоградської області).