Филологические науки / 2. Риторика и стилистика

Кикоть В. М., канд. філол. наук, Селегей К. В.

Східноєвропейський університет економіки і менеджменту, Черкаси, Україна

ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОГО СТИЛЮ

ТВОРІВ СТІВЕНА КІНГА

Продовжуючи творчу місію таких видатних американських представників темного романтизму як Едгар Алан По, Натаніель Готорн, натхненний творчістю Говарда Лавкрафта, Річарда Метісона, С. Кінг нині є чи не найвідомішим «королем жахів» сьогодення. Шалена популярність автора завдячує особливостям авторського стилю, тонкому психологізму та поєднанню у своїй творчості багатьох жанрів, включаючи жахи, фентезі, триллер, драму та містику.

Однак, незважаючи на жорсткі рамки «низького жанру» та комерційну спрямованість, твори С. Кінга не можна вважати третьосортним «чтивом». Вони дають теми для літературознавчих міркувань. С. Кінг має університетську освіту, володіє енциклопедичними знаннями в галузі літератур й чималими новаторськими амбіціями. Він активніше за інших представників комерційного мистецтва використовує в жанрових цілях досягнення нежанрової літератури (тієї, яку частіше називають «авторською», «високою», «елітарною»), чим суттєво збагачує виражальні засоби масової культури, на яку, в свою чергу, має великий вплив.

Твори письменника є вираженням його головного світоглядного інтересу, який простежується на кожному з етапів його творчого шляху, а саме інтересу до незвичайного, прихованого, потаємного у людській натурі. У центрі майже будь-якого роману внутрішній конфлікт особистості, в житті якої несподівано з'являються загадкові обставини, страх перед невідомим та його вплив на свідомість. Свідомість, її взаємодія з дійсністю – один із постійних об'єктів уваги письменника. Кінг як основу романів використовував як наукові дані нейропсихології, так і гіпотези про ще недосліджені властивості мозку людини. Тут очевидним є вплив на його світогляд філософії Фрейда, від якої йде розуміння Кінгом людської психіки як такої, що складається з трьох рівнів. Зона «Воно» непідвладна основній ділянці свідомості, вона містить у собі первісні людські страхи та інстинкти, заборонені бажання. Саме «Воно» породжує жахливі образи творів Кінга, і саме «Воно» змушує читачів боятися цих образів. Страхи, породжені нашою свідомістю, завжди носять відтінок суб'єктивної реальності. Цього і домагається письменник, у якого майже завжди сам жах і його сприйняття людською психікою взаємообумовлені. Страхи героїв відображаються в страхах читачів і навпаки, змушуючи масову свідомість резонувати.

Всі твори Стівена Кінга позначені тонким психологізмом, сюжетною публіцистичністю, спостережливістю та прискіпливою деталізацією. Вважається, що Кінгу вдалося зобразити національний характер та повсякденне життя пересічних американців. Письменник ніколи не вирізнявся надмірною симпатією до своїх співвітчизників, і з кожним новим твором його снага безжального критика переключається на нові об’єкти публіцистичного гніву. Деяким читачам його історії здаються занадто реальними, але в цьому і є сила Кінга. Зазвичай Кінг знаходить матеріал для зображення на межі повсякденного життя та сфери науки. Парапсихологи, екстрасенси, люди, наділені надприродним даром провидіння, здатні виділяти нову, могутню мозкову енергію, населяють сторінки багатьох його книг.

Для надання своїм літературним світам більшої достовірності і близькості до читача С. Кінг використовує такий прийом, який можна визначити як «документальність». Це означає, що у своїх творах письменник використовує псевдоцитати з газет, протоколів судових засідань, енциклопедій, листів, щоденників, мемуарів, сценаріїв, рекламних проспектів, рукописів художніх творів. Така особливість творчості була притаманна письменнику впродовж усього творчого шляху, починаючи з першого опублікованого роману “Carrie” (1974) – «Керрі» і закінчуючи останнім – “The Regulators” (1996) – «Регулятори». Так, наприклад, в романі “Misery” (1987) – «Мізері» він наводить чорнові глави книги, надруковані на машинці, в якій западала клавіша N. Сам роман містить у собі як мінімум три інших: кримінальний, жіночий романтичний і жіночий пригодницький, нібито написані головним героєм, причому один з них – «Повернення Мізері» – наведено майже повністю, що дозволяє простежити, як «реальні» деталі і «життєві» спостереження вплітаються в художній твір. У романі “The Dark Half” (1989) – «Темна половина» цитати роману, також нібито написаного героєм, винесені в епіграф, а в «Регуляторах» наведено навіть дитячі малюнки. Всі ці авторські прийоми, бездоганно втілені в його творах, змушують читача забути про нереальність та ілюзорність того, що відбувається на сторінках його романів.

Яскравим прикладом творчої майстерності Кінга є роман «Зелена миля», дія якого відбувається у блоці «Е» в’язниці «Холодна гора», де тримають засуджених до смертної кари на електричному стільці. Історія оповідається від імені Пола Еджкомба – колишнього головного наглядача федеральної в’язниці штату Луізіана «Холодна гора», а в теперішньому мешканця притулку для людей похилого віку «Джорджия Пайнз». Пол розповідає своїй подрузі Елен про події, які відбувалися майже пів століття тому. В романі простежуються біблійні мотиви, виражені в алюзіях та метафорах. На першу ж алюзію можна натрапити, згадавши деякі подробиці тюремного життя. Ми знаємо, що багато в'язнів, особливо засуджених на довічне ув'язнення або смертну кару, звертаються до Бога і стають самими натхненними праведниками, але в цьому романі до Бога звертається не ув’язнений, а, навпаки, начальник тюремного блоку «Е», в якому проводяться страти смертників.

Це може здатися блюзнірством, але доводиться визнати – С. Кінг описує в «Зеленій милі» друге пришестя Христа. У ролі Спасителя при цьому виступає не хто інший, як негр Джон Коффі, який володіє даром цілительства, а в ролі Понтія Пілата, римського прокуратора – начальник тюремного блоку засуджених на смертну кару Пол Еджкомб. Останні глави «Зеленої Милі» багато в чому відповідають біблійним. Коффі доводить свою невинність Еджкомбу, але той не може звільнити його, адже це не в його владі. Вищі чини ніколи не погодяться звільнити негра-вбивцю: надто зручна ця постать для судового процесу. І Еджкомбу доводиться проводити Коффі в останню путь. Перед смертю цілитель зізнається, що він до неї готовий, навіть чекає її як спасіння. Адже він втомився бачити і відчувати весь цей біль, ненависть та зло, з якими люди ставляться один до одного. На світі дуже багато гріха, і Коффі не може більше впоратися з ним. Перед смертю він віддає Еджкомбу частину своєї сили. Тепер Еджкомб буде жити довше за інших людей, але він приречений нести хрест чужого болю, як покарання за те, що підняв руку на «Створіння Боже».

Стівен Кінг майстерно вплітає в тексти романів різні за ступенем зниженості мовні одиниці з прошарку ненормативної лексики. Вульгаризми, образливі слова, лайка, сленг характеризують емоційний стан героїв романів, відображають їх відношення один до одного, їх думки та почуття, слугують реалістичними елементами живого спілкування, підкреслюють напруженість та трагічність ситуацій. Жаргонізми та сленг також додають реалістичності та створюють відповідну атмосферу, відтворюючи реалії різних сфер життя.

Отже, детально аналізуючи твори письменника, можна дійти висновку, що усталена в літературних колах думка про С. Кінга як про письменника масовой літератури помилкова. Підняття серйозних суспільних проблем та використання письменником різних експресивних засобів виразності, а також живі психологічні портрети героїв дозволяють розглядати творчість письменника в контексті серйозної літератури.