Мартинюк А.О.

Запорізький національний університет

Науковий керівник: к.ю.н., викладач Гаджиєва Ш.Н.

Принципи гласності та змагальності  господарського процесу на стадіїї апеляційного та касаційного оскарження: порівняльна характеристика

Діяльність будь-якого судового процесу базується на певних правових принципах, які знайшли своє закріплення у вигляді правових норм в тих чи інших нормативних актах. Принципи судочинства – це основоположні ідеї та засади, на яких ґрунтується діяльність суду. Господарський процес не є виключенням, що і підтверджується наявністю принципів у розділі І Господарського процесуального кодексу України.

Значення принципів господарського судочинства, як слушно зазначає Л.М. Ніконенко, полягає у тому, що вони є орієнтиром у нормотворчій діяльності при вдосконаленні господарського процесуального законодавства; дають змогу господарському суду забезпечити правильне з’ясування господарського процесуального законодавства та застосування його згідно з дійсним смислом не тільки при розгляді справи у місцевому господарському суді, а також при перегляді справи в апеляційному, касаційному провадженні, у Верховному Суді України та за нововиявленими обставинами [1, с. 174].

Загальні принципи судочинства отримали своє закріплення у Конституції України: законність (ст. 129); здійснення правосуддя судом, у тому числі шляхом розгляду справ за нововиявленими обставинами (ст. 124); рівність усіх учасників процесу перед законом і судом, у тому числі з перегляду справи за нововиявленими обставинами (ст. 129); одноосібний і колегіальний розгляд справ (ст. 129); незалежність суддів і підпорядкування їх лише закону (ст. 129); гласність судового розгляду та повна фіксація технічними засобами (ст. 129); змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст. 129); обов’язковість рішень суду (ст. 129) [2]. Вони характерні для усіх стадій господарського процесу. Проте, зважаючи на особливість та специфічність стадій апеляції та касації, можна стверджувати, що можливості осіб, які беруть участь у справі, у процесі розгляду спору в цих інстанціях щодо розпорядження своїми матеріальними і процесуальними правами зазнають певні обмеження. У результаті прояв дії деяких принципів господарського судочинства в процесі розгляду судової справи у суді апеляційної і касаційної інстанціях ВСУ відрізняється від прояву тих же принципів у суді першої інстанції. Варто розглянути деякі із них.

По-перше, це принцип гласності, що знаходить свій вияв у відкритості судового розгляду справ. Цей принцип містить ст. 4-4 ГПК України, п. 5 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 11 Закону Україні «Про судоустрій і статус суддів». Вимога гласності щодо судової влади як обов’язкова умова справедливого правосуддя сформульована у ряді міжнародних документів (Загальна декларація прав людини; Міжнародний пакт про політичні права; Конвенція про захист прав людини і основних свобод та ін.). Дані законодавчі акти, закріплюючи у своїх нормах принцип відкритості судового розгляду у всіх судах, якого-небудь винятку для судів, що переглядають рішення, ухвали й постанови, наприклад, за нововиявленими обставинами, не передбачають. Тому положення даного принципу поширюються не лише на стадію судового розгляду у першій інстанції, яка є центральною в господарському судочинстві, а й на всі подальші стадії провадження зі справи у суді. Розгляд справ у господарських судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить вимогам охорони державної, комерційної або банківської таємниці, або коли сторони чи одна із сторін обґрунтовано вимагають конфіденційного розгляду справи і подають відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті, що і закріплює ГПК України [3]. Гласність судового процесу та його фіксація технічними засобами вперше закріплені Конституцією України як підстави здійснення правосуддя. Згідно з п. 7 ч. 3 ст. 129 Конституції України реалізація принципу гласності судочинства забезпечується за допомогою повної фіксації судового господарського процесу технічними засобами. Наявність повного і точного запису судового процесу технічними засобами має значення як для суду, так і для осіб, які беруть участь у справі. Стаття 81-1 ГПК України вказує, що на судовому засіданні, а також при огляді й дослідженні письмових або речових доказів у місці їх знаходження складається протокол [3]. На вимогу хоча б одного учасника судового процесу в суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Таким чином, фіксація судового процесу технічними засобами є правом, а не обов’язком господарського суду, яке він реалізує, в основному, на власний розсуд. Крім того, у випадку неявки у судове засідання всіх учасників судового процесу фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Однак, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 грудня 2011 р. № 16 положення п. 7 ч. 3 ст. 129 Конституції України передбачає фіксування технічними засобами судових засідань, у яких відбуваються розгляд справи по суті та її вирішення судом першої інстанції, а також розгляд і вирішення справи судами апеляційної та касаційної інстанції [4]. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначає, що системний аналіз положень ГПК України вказує на те, що ними не урегульовано питання щодо фіксування судового процесу технічними засобами у касаційній інстанції. Так як рішення Конституційного Суду України є обов’зковими для виконання  необхідно його розуміти так, що у Вищому господарському суді України повне фіксування судових засідань технічними засобами повинно забезпечуватися на підставі цього конституційного положення15. Винятком, як вказує КСУ, є випадок неявки у судове засідання всіх учасників судового процесу. Якщо звернути увагу на особливості касаційного провадження у господарському суді, то порівняно з першою і апеляційною інстанціями тут майже немає необхідності у гласності процесу для сторонніх осіб, а тим більше – в суспільному контролі за судовим розглядом.

Згідно з принципом змагальності, кожній зі сторін у господарському процесі забезпечуються широкі можливості для відстоювання позиції, зайнятої нею у спорі. Принцип змагальності передбачає: залежність дій суду від вимог позивача і заперечень відповідача, суд вирішує справу в обсязі вимог, заявлених сторонами; можливість вільного використання засобів доказування; право кожної сторони доказувати факти, вимоги, що обґрунтовують її, і заперечення; можливість подавати сторонами додаткові докази за пропозицією господарського суду [5, с. 145]. Якщо говорити про апеляційне і касаційне провадження у господарському суді, то тут помітно переважає змагальність у вигляді дискусії на підставі доказів, які є у матеріалах справи, а не подання нових. Якщо змагання буде здійснюватися вказаним способом, то сторони зберігають певний вплив на суд, але, результативність їх дій при перевірці законності прийнятого вже у справі рішення набагато слабкіше, ніж при розгляді суті спору, де є ширші можливості у використанні та наданні доказів. Таким чином, принцип змагальності, як і принцип реалізується в апеляційній і касаційній інстанціях обмежено.

Отже, на стадії апеляційного та касаційного оскарження можливо дещо звужене використання деяких принципів господарського судочинства.

 

Література:

1.                 Ніколенко Л.М. Реалізація основних принципів господарського судочинства при перегляді судових актів / Л.М. Ніконенко // Часопис Київського університету права, 2013. № 1. - С. 174-180.

2.                 Конституція України від 28 червня 1996 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/.

3.                 Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 року № 1798-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/.

4.                 Рішення Конституційного Суду України від 08 грудня 2011 р. № 16 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Пріма–Сервіс» ЛТД щодо офіційного тлумачення положення пункту 7 частини третьої статті 129 Конституції України // Вісник Конституційного суду України. – 2012. – № 1.– С. 31–37.

5.                 Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України / За ред. О. І. Харитонової – К.: Істина, 2006. – С. 258.