Польшинська Катерина Андріївна

Аспірант

Класичний приватний університет, Україна

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВИДАТКІВ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

Враховуючи актуальність питання щодо децентралізації влади в Україні, та подальшого ефективного правового регулювання видатків місцевих бюджетів, потрібно звернути увагу на світовий досвід.

Бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) - план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування.[1]

На задоволення соціальних потреб людини спрямована політика таких держав, як Велика Британія, Франція, Німеччина, Швеція. Найвищий рівень забезпечення соціальних потреб населення за рахунок бюджетного фінансування характерний для скандинавських країн, зокрема Швеції. У видатках місцевих бюджетів значну частину складають асигнування на соціально-культурні об`єкти. Це, насамперед, витрати на початкові і середні школи. У Німеччині ці витрати тнановлять 25% видатків місцевих бюджетів, у Франції – більше 33%, а у Великобританії – понад 40%.

У деяких країнах (Німеччина) з територіальних бюджетів покриваються витрати на вищі навчальні заклади. З місцевих бюджетів фінансується й охорона здоров’я. у Норвегії, Швеції, Фінляндії ці витрати становлять більше 50% бюджетних видатків.

У законодавстві багатьох зарубіжних країн є також поняття додатковий бюджет і приєднані бюджети. У Франції, наприклад, додатковий бюджет за своєю суттю є уточнюючим основним бюджетом. Прийняття бюджету дає можливість не вносити змін до основного бюджету. Додатковий бюджет також зв`язок між основними бюджетами попереднього й поточного фінансового років. Він включає в поточному бюджетному році залишки та дефіцити бюджету попереднього фінансового року. [3]

На нашу думку, в Україні можна запровадити Закон «Про додатковий бюджет на видатки місцевого рівня», він за своєю суттю може позбавити проблем недостатньої кількості коштів на окремі види видатків місцевих бюджетів. За своїм призначенням такий бюджет буде резервом коштів на відповідні потреби та у кожного регіону країни свій. Надходження коштів до такого резерву не повинні шкодити інтересам суспільства.

На прикладі Швеції можна побачити, що: законодавчу базу діяльності органів місцевого самоврядування складає насамперед Конституція Швеції та базовий закон “Про місцеве самоврядування у Швеції” (1991 р.). На відміну від українського, законодавство Швеції не регламентує організацію діяльності органів самоврядування (структуру, розподіл функцій, чисельність тощо) та не встановлює вичерпного переліку питань, що належать до їх компетенції. Законодавчовизначаютьсялишеповноваженняорганівдержавноївлади, всііншіпитання – віднесені до компетенціїорганівсамоврядування. Так, до компетенціїдержави належать питання оборони, охоронигромадського порядку, зайнятості, залізничногосполучення, будівництвадорігнаціональногорівня та ін.[2]

Такий підхід до розмежування повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, може позитивно вплинути на розвиток регіонів України, як незалежних від податків зібраних державою до центрального бюджету країни. Встановлюючи певний відсоток оподаткування у кожній області України окремо, можна врегулювати і видатки з місцевих бюджетів на певні потреби кожного окремого регіону, зокрема соціальну сферу.

Можна зробити висновок, що беручи до уваги досвід країн Європи, Україна може і повинна розвиватись в напрямку повної децентралізації місцевих бюджетів. Удосконалення дохідної бази бюджетів у відсотковому співвідношенні, допоможе місцевій владі підняти на вищій рівень видатки важливі для задоволення потреб населення та міст в цілому.

Література:

1. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997, № 24, ст.170

2. Мірошник О. Інститут місцевого самоврядування у Швеції / Мірошник О. // центр Разумкова / Національна безпека і оборона. – 2009. - №1. – С.37.

3. Мусаєва І. Міжнародний досвід формування системи регіональних фанансів / Мусаєва І. // Збірник наукових праць/ «Ефективність державного управління». – 2012. – Вип. 32. – С. 491-498.