Особливості
стратегічного управління та ефективність використання земельно-ресурсного
потенціалу сільськогосподарських підприємств
У сільському господарстві земля – головний засіб виробництва: вона є
предметом праці, на який впливає робітник у процесі діяльності, та водночас
знаряддям праці. За рахунок землі створюється не менше 40 % валового
внутрішнього продукту [4]. Результати функціонування агроформувань значною мірою залежать від
родючості ґрунтів, фізичних, хімічних, механічних та біологічних процесів, що
відбуваються в них. Здатність землі плодоносити є визначальною умовою
агробізнесу в цілому.
Земля як основний ресурс
сільськогосподарських підприємств характеризується особливостями, які
зумовлюють необхідність її раціонального використання, а саме: практичною
незамінністю; обмеженою площею; іммобільністю, тобто стабільністю розташування;
родючістю ґрунту; здатністю відновлюватись; якісною різнорідністю. Вищенаведені
риси поглиблюють розуміння суті підвищення ефективності використання даного
ресурсу, що полягає на сучасному етапі не тільки і не стільки у збільшенні
випуску продукції на одиницю земельної площі, а й покращенні якості ґрунтів та
забезпеченні охорони навколишнього середовища. Україна в цілому має потенційно
родючі землі, придатні для агропромислового виробництва. Стосовно досліджуваної
Полтавської області, то тут переважають малопродуктивні ґрунти, що дещо
ускладнює ситуацію. Проте забезпечення раціонального їх використання,
інтенсифікація виробництва можуть сприяти налагодженню організації високо
результативного, конкурентоспроможного функціонування АПК.
Площа Полтавщини − 28,8 тис. км2, що становить близько 4,8% від
площі України (7 місце серед її 24 областей). Територію Полтавщини можна
порівняти із площею таких європейських країн, як Албанія (28,7 тис. км2) чи
Бельгія (30,5 тис. км2). Ненабагато більшими за площею є Вірменія (29,8 тис.
км2), Македонія, Молдова, Руанда, Бурунді, Лесото, Екваторіальна Гвінея, Гаїті,
Соломонові острови та ряд інших країн світу. Від площі усієї земної кулі
Полтавщина становить 0,006%; від площі населеного суходолу Землі — 0,02%;
від площі Європи — 0,3% [3].
При цьому в окремих районах Полтавщини спостерігається висока сільськогосподарська освоєність земельного фонду та неоптимальна його структура. У досліджуваному регіоні не виконується в повній мірі науково обґрунтована рекомендація залучати до активного сільськогосподарського обробітку не більше третини території [1]. У структурі землекористування дуже малу частку становлять лісопокриті площі – 9,8%, а також луки та пасовища – 12,7%.
Показники використання земельного фонду області є вищими ніж у середньому в Україні (де розораність території – 53,9 %, сільськогосподарських угідь – 77,8 %), але незадовільними щодо екологобезпечного рівня його відновлення, оскільки перевищують науковообґрунтований рівень. Частка ріллі у структурі сільськогосподарських угідь становить 61,5%. Так, для порівняння, в США розораність території становить 19,8 %, сільськогосподарських угідь – 43,5 %, в Нідерландах відповідно – 21,7 % та 45,0 %; у Великобританії – 24,1 % та 34,5 %; у Польщі – 44,3 % та 76,5 %; в Росії – 7,8 % та 60,6 % [2]. При цьому рівень виробництва сільськогосподарської продукції та ефективність використання ресурсів у таких країнах значно вищі, ніж у нашій державі.
Землі сільськогосподарського
використання – це землі, які систематично використовуються для виробництва
сільськогосподарської продукції. До складу їх входять рілля, природні сіножаті,
природні пасовища, багаторічні природні насадження (сади, ягідники,
виноградники, тощо), а також перелогові землі. Висока природна продуктивність
ґрунтового покриву визначає провідну роль сільськогосподарських угідь як одного
з найважливіших видів ресурсів економічного розвитку.
В Полтавській області переважають сільськогосподарські
землі, що знаходяться під ріллею, тобто використовуються для посіву та
вирощування сільськогосподарських культур. Доля таких земель від загальної
кількості сільськогосподарських угідь близько 78% в цілому по області. Це
свідчить про значний агроресурсний потенціал області. Незначний, відсоток
земель припадає на багаторічні насадження – 1,2%, тобто на землі під
виноградниками садами та інші багаторічні насадження. Майже однакову кількість
займають в області сіножаті та пасовища – близько 8%.
До складу сільськогосподарських земель
входять не лише сільськогосподарські угіддя але і землі, які не
використовуються для посіву та вирощування культур. До таких земель належать:
землі під господарськими будівлями та дворами; землі під шляхами та прогонами;
землі, що перебувають у стадії меліоративного будівництва та відновлення
родючості; землі тимчасової консервації; забруднені сільськогосподарські
угіддя, що не використовуються для сільськогосподарського виробництва.
Потрібно зазначити, що більшу частину території області
(64%), займають чорноземи – найродючіші різновиди ґрунти, сюди входять такі
райони: Пирятинський Гребінківський, Оржицький, Лубенський, Миргородський,
Гадяцький, Зіньківський, Шишицький, Решетилівський, Глобинський, Кобеляцький,
Полтавський, Котелевський, Чутівський, Карлівський.
Загалом можна сказати, що Полтавська область має сприятливі
умови та оптимальні показники, які визначають родючість ґрунту для розвитку
сільського господарства. Але потрібно запобігати виснаженню ґрунту,
контролювати такі показники, як вміст гумусу та вміст поживних речовин,
відновлювати їх в ґрунтах. Важливу роль у визначенні родючості ґрунту
відіграють мікроелементи, основними є бор, цинк, мідь, марганець. Загалом їх
вміст коливається по області: бор 1,15 – 1,53мг/кг; цинк 0,64 – 0,83мг/кг; мідь
0,3 – 0,35мг/кг; марганець 33,1 – 49,2мг/кг.
Найбільш забезпеченими мікроелементами є друга
грунтово-кліматична зона області, до якої входять Глобинський, Решетилівський,
Великобагачанський, Диканський, Полтавський, Чутівський, Котелевський,
Миргородський, Зіньківський райони. Найменш забезпечені мікроелементами грунти
районів, що входять до складу першої грунтово-кліматичної зони. Це Гадяцький,
Лохвицький, Чорнухинський, Пирятинський, Оржицький, Лубенський, Гребінківський
райони. Але в цілому ґрунти Полтавської області середньо забезпечені основними
мікроелементами та їх кількість достатня для оптимального живлення
сільськогосподарських культур.
Незважаючи на значні площі зайняті чорноземами та високий
вміст гумусу в ґрунтах, в Полтавській області мають місце процеси, що негативно
позначаються на стані ґрунту та зменшують родючість ґрунту. Основним процесом є
втрата гумусу ґрунту. До цього призводять деградація ґрунту (а саме ерозія),
незбалансований виніс та внесення поживних речовин в ґрунт. Як наслідок,
відбувається втрата поживних речовин ґрунтом та різке зменшення родючості
ґрунту. Щорічні загальні втрати гумусу складають до 1500тис.т на всю площу
Полтавської області. Найбільші втрати гумусу спричинені ерозією у Чутівському,
Решетилівському, Карлівському районах, Найменше виноситься гумусу в
Семенівському, Гребінківському, Оржицькому, Пирятинському районах.
Серед об’єктів промисловості найбільший негативний вплив на стан земельних угідь в області чинять підприємства нафтогазового комплексу при будівництві та експлуатації газонафтових свердловин і трубопровідного транспорту та при пошкодженнях трубопроводів, найчастіше – навмисних, з метою крадіжок газоконденсату.
Таким чином, основними причинами
незадовільного стану земель регіону є: висока розораність сільськогосподарських
угідь області, що є наслідком залучення до обробітку всіх високопродуктивних
земель, для яких характерне домінуюче розміщення на всій території області; відсутність
необхідних інвестиційних ресурсів для проведення робіт по інноваційному
обробітку земель, поширення органічного землеробства, розширенного відтворення
ресурсного потенціалу у цілому; сучасне складне фінансове становище змушує
суб’єктів господарювання максимізувати прибуток та мінімізувати витрати на
відтворення ґрунту.
На сучасному етапі вирішення проблем раціонального землекористування можливе, передусім, при реалізації обґрунтованої державної політики стосовно питань врегулювання та розвитку ринку земель, їх оподаткування, захисту угідь від деградації та сприяння відновленню якісних характеристик ґрунтів. Тобто для подолання негативних результатів аграрної кризи потрібно звернути увагу на інноваційність, біологізацію та екологізацію сільського господарства, виявлення необхідних фінансово-інвестиційних джерел, що створить передумови для забезпечення його сталого розвитку.
Підвищення землевіддачі, охорона і
відтворення родючості земель є нагальною проблемою сьогодення –
ресурсозбереження, яка потребує комплексного багатоаспектного вирішення.
Зведені до мінімуму ґрунтовідновлювальні заходи в майбутньому становитимуть
загрозу продовольчій безпеці країни.
1.
Отенко И. П. Стратегическое управление потенциалом предприятия : моногр. / И. П.
Отенко. — Х. : ХНЭУ, 2006. — 256 с.
2.
Пономаренко
В. С. Механизм
управления предприятием: стратегический аспект / В.С. Пономаренко,
Е.Н. Ястремская, В.М. Луцковский. — Х. : Изд. ХГЭУ, 2012. — 252 с.
3.
Семенов А. Г. Класифікація
стратегічних методів підвищення ефективності виробництва / А. Г. Семенов
// Держава та регіони. — Запоріжжя, (Серія: Економіка та підприємництво). –– 2006.
— № 3. — С. 277–281. —.
4.
Смолін І. В. Моделі стратегічного
управління та умови їх застосування / І. В. Смолін // Статистика України.
— 2003. —№ 4. — С. 52–55.