Миколаєць Ірина Вікторівна

Аспірантка Міжрегіональної академії управління персоналом, м.Київ

ІНСТРУМЕНТИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ НАДАННЯ ЯКІСНИХ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ

Інструменти державного регулювання надання якісних медичних послуг - це різні методи і техніки по збору, обробці і поданням кількісних і якісних даних будь-якого об'єкта (продукту, процесу, системи та тощо). Набір методів, який застосовується у сфері державного регулювання надання якісних медичних послуг досить широкий і різноманітний. Він формувався протягом всієї історії розвитку менеджменту якості. Всі інструменти управління якістю надання медичних послуг можна згрупувати за програмними цілями їх застосування: інструменти проектування якості; інструменти управління якістю; інструменти контролю якості; інструменти аналізу якості.

При визначенні головних індикаторів державного регулювання надання якісних медичних послуг потрібно враховувати, що в поняття якість медичної допомоги входять такі складові як: результативність (медична і соціальна ефективність); економічна ефективність,; прийнятність; законність; справедливість.

Відповідно Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування одним із видів загальнообов’язкового державного соціального страхування визначено медичне страхування.

Статтею 1 цих Основ визначено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом [1].

Відповідно до статті 25 цих же Основ, зокрема, за медичним страхуванням надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: діагностика та амбулаторне лікування; стаціонарне лікування; надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення; профілактичні та освітні заходи; забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли особливо важкі операції або мають хронічні захворювання.

Обсяг послуг, що надаються за рахунок коштів обов’язкового медичного страхування, визначається базовою та територіальними програмами обов’язкового медичного страхування, які затверджуються в порядку, встановленому законодавством;

На даний час у Верховній Раді України знаходиться декілька проектів Законів України про медичне страхування.

Один з них, Закон України "Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування", внесений народним депутатом України І. Франчуком (реєстраційний № 6152-1), підготовлений до 3-го читання, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування визначає принципи, правові, організаційні та фінансові засади і механізми функціонування загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування громадян в Україні [2].

Статтею 21 зазначеного проекту визначено, що загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування є окремим видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, спрямованим на забезпечення конституційних прав громадян на охорону здоров’я та реалізацію державних гарантій на одержання безоплатної медичної (лікувально-профілактичної) допомоги [2].

Цим проектом визначено перелік осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному медичному страхуванню; поняття та види медичних послуг, що надаються за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням, права та обов’язки застрахованої особи, страховика, страхувальника та надавача медичних послуг; розмір страхових внесків та порядок їх обчислення, тощо.

На даний час питання щодо обов’язкового медичного страхування визначено лише для певних верств населення, зокрема, працівники, які надають медичну допомогу хворим на туберкульоз, працюють із живими збудниками туберкульозу чи матеріалами, що їх містять, проводять діагностичні дослідження на туберкульоз і надають лікувально-діагностичну допомогу хворим (Закону України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз") та працівники, зайняті поданням медичної допомоги населенню, проведенням лабораторних і наукових досліджень з проблем ВІЛ-інфекції, виробництвом біологічних препаратів для діагностики, лікування і профілактики ВІЛ-інфекції та СНІДу (Закон України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення") [3].

Література:

1. Про внесення змін до основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги [Електронний ресурс] : Закон України N 3611-VI від 07.07.11. - [чинний] / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 2012. – № 14. – Ст. 86. – (Нормативно-правовий документ ВРУ. Закон). - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3611-17. – Назва з титул. екрану.

2. Про Громадську раду при Міністерстві охорони здоров’я [Електронний ресурс] : Положення Громадської ради № 4 від 14 березня 2006 р. – Режим доступу : www.moz.gov.ua. - Назва з титул. Екрану

3. Про управління якістю медичної допомоги [Електронний ресурс] : Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 24 лют. 2010 р. № 163 [чинний] / Міністерство охорони здоров’я України. – Режим доступу: http://www.moz.gov.ua/ua/portal/dn_20100224_163.html. - Назва з титул. екрану