История/1. Отечественная история

Шейко О.В.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Земельна політика в Україні в період Центральної ради, гетьманату Скоропадського та в радянський період

Поки в країні тривають запеклі дискусії щодо скасування мораторію на торгівлю землею, світовий агробізнес йде вперед високотехнологічним шляхом. Тому, аби вирішити це питання якнайшвидше, та уникнути можливих спекуляцій земельними ділянками потрібно проаналізувати земельну політику та, знайшовши її переваги і недоліки в різні періоди, використати цей досвід на свою користь.

Земельна політика періоду Центральної Ради

Одною з обставин, які впливали на політику Центральної Ради була партійність більшості членів Центральної Ради. Вимогу скасування приватної власності на землю містили програми УПСР, УСДРП, УПСФ, УПСС.

Позитивними рисами земельного законодавства УЦР було закріплення соціалізації землі на користь безземельних і малоземельних селян; встановлення трудового землекористування та його меж на основі споживчо-трудової норми; безстроковість, безоплатність і спадковість землекористування; збереження землекористування культурних селекційних господарств. Негативно слід оцінити: брак достатньої політичної волі держави до вирішення земельних проблем; відсутність єдиної цільової загальнодержавної програми; нечисленність актів земельного законодавства; недостатня відповідність законодавства всьому спектру проблем земельних відносин; невиправдана тривалість земельного нормотворчого процесу; переважання підзаконних актів на фоні їхньої частої суперечності змісту законів; нестабільність, декларативність значної кількості нормативних приписів; слабкість державного контролю за діяльністю земельних комітетів. [2, 72 с.]

Земельна політика періоду гетьманату Скоропадського

П. Скоропадський прийшов до влади з чітким уявленням принципових засад власної аграрної політики, які мали базуватися на праві приватної власності «як фундаменту культури і цивілізації».

Земельне законодавство відзначалося: рецепцією норм дореволюційного права; одноосібним затвердженням гетьманом нормативно-правових актів; зосередженням виконавчих повноважень у компетенції Міністерства земельних справ; відсутністю чіткого розмежування між законами та підзаконними актами на фоні переважання останніх; неприйняттям окремого земельного закону. Здійснення земельної реформи на місцях покладалося на земельні комісії, утворені замість земельних комітетів УЦР. Слід відзначити чіткість і послідовність загальних директив земельної політики гетьманського уряду поряд з недостатнім їх втіленням у актах земельного законодавства. [2, 16 с.]

Земельна політика в радянський період історії України

Найефективнішу законодавчу модель земельної реформи і розвитку земельних відносин було створено і закріплено у радянському законодавстві через: визначення мети земельної реформи і послідовне закріплення у законодавстві етапів її досягнення; гнучкість радянської земельної політики та законодавства, що відбивали інтереси переважаючих селянських мас; значну кількість нормативно-правових актів, що охоплювали великий пласт земельних відносин; своєчасність реагування на виникнення нових земельних відносин; відносну структурованість земельного законодавства. [2, 18 с.]

Висновок

Зміст підготовлених українськими національними урядами аграрних програм втілився у двох концепціях. Республіканські сили, зокрема, уряд УНР на чолі з В. Голубовичем, запропонували програму соціалізації землі, вдосконалену в подальшому Директорією УНР. Консервативні національні сили Української Держави П. Скоропадського виробили помірковану аграрну реформу, спрямовану на створення за рахунок викуплених у великих землевласників земель трудового середнього землеволодіння. Питання власності на землю, яке лежало в основі всіх дискусій, пройшло шлях від повного скасування у 1917-1918 рр. Центральною Радою до визнання Директорією УНР у 1920-1921 рр.

Набутий українськими урядами 1917-1921 рр. теоретичний та практичний досвід підготовки земельної реформи засвідчив неможливість її здійснення еволюційними засобами під час революційних подій. Нерідко намагання селян пришвидшити законне отримання землі завершувалося її самочинним захопленням. Поряд з планами наділення широких верств селянства землею, багатогранність аграрного питання вимагала розробки низки інших важливих для розвитку сільськогосподарської галузі заходів та певного часу для їх апробації.

Література:

1. Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка" - 2005, - 672 с. Стаття «Земельне законодавство Центральної Ради 1918–1920 р.» О.М.Мироненко

2. Заріцька І.М. «Історичний досвід розвитку земельного законодавства в Україні (1917–1921 рр.) » – 2009

3. Український історичний журнал - 2006, № 3 – 186 с. Стаття «Земельна реформа гетьмана Павла Скоропадського: спроби проведення та причини невдачі» Р.Я.Пиріг.

4. Конференція «Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контроверсії» - 2008, 63 с. Стаття «Висвітлення аграрної політики гетьмана Скоропадського в сучасних дисертаційних дослідженнях» Роман Тимченко.

5. Багатопартійна українська держава на початку XX ст.:Програмні документи перших українських політичних партій / В.С.Журавський. - 1992.– 96 с.

6. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Аграрна політика українських національних урядів (1917-1921 РР.) Ковальова Н.А – 1999– 26 с.