Маршак Ю.О.

Кравченко Н.Б.

Національний університет біоресурсів і природокористування України, Україна

Козацька історія маленького міста Прилуки

На широких берегах мальовничої річки Удай розкинулося старовинне місто Прилуки, яке чарує кожного не тільки самобутністю, неповторною красою, але й приваблює своєю славною, часом трагічною історією, своїми добрими, працьовитими і талановитими людьми. На території міста є чимало архітектурних та історичних пам’яток, що становлять своєрідний літопис Прилук. Попередні покоління залишили нам цінну культурну спадщину, ці надбання – гордість нащадків, які творять нове, світле, прекрасне місто.

Спадкоємцем державницької ідеї українського народу стало наше славне козацтво. Козацька українська держава, створена розумом і владною збройною рукою великого гетьмана Богдана Хмельницького у середині 17 століття, своїм демократичним ладом викликала захоплення у багатьох європейців, передових людей того часу. Саме тоді в Прилуках постала неприступна козацька фортеця з валами й ровами, стінами й вежами, церквами й палацами, громадськими будівлями, будинками козацької старшини, купців і ремісників. Тут у 1648 році прилуцьке козацтво було об’єднане у Прилуцький козацький полк, який уписав немало славних сторінок в історію Визвольної війни українського народу проти своїх гнобителів .

Прилуцька фортеця на високому правому березі ріки Удаю мала міцні дубові стіни з високими рубленими вежами, установленими на проїздах із брамами. Уздовж стін і валу, що сягав 10-12 метрів у висоту, тягнулися глибокі рови, що заповнювалися проточною водою з річки Муховця. У середині фортеці, біля північної стіни, був розташований замок або дитинець, теж обнесений окремим валом і ровом. Тут зачинялися оборонці фортеці з дітьми й дружинами у найскрутніший момент ворожої облоги. Земляна фортеця мала п’ятеро воріт або брам: із заходу – Київську браму, із півдня – Пирятинську, із сходу – Роменську або Кустівську, із північного заходу – Глухівську або Млинову, та ще Замкову в дитинець. На стінах і брамах фортеці стояли великі й малі гармати. На території фортеці знаходилися ще й великі будівлі: палац князя Яреми Вишневецького, побудований 1647 року, дерев’яні церкви Різдва Богородиці 1618 року та Преображенська 1653 року, полкова канцелярія, суд, міська Ратуша, скарбниця, пороховий погріб, острог, садиби полковника і полкової старшини. Окремі будівлі фортеці були з’єднані між собою підземними ходами, такі ж ходи вели й за межі фортеці на випадок тривалої облоги міста [2]. Тож таке маленьке і маловідоме місто мало надзвичайно сильну оборонну систему. Усі підземні ходи були настільки розумно сплановані, що ворог без знання плану ходів ніяк не міг із входу до виходу. Такі підземні ходи простягалися на десятки кілометрів. До речі. Частина з них зберіглась і до сьогодення.

В першій половині XVII ст. посилився кріпосницький гніт і погіршало становище народних мас. В Прилуках Я. Вишневецькому в 1647 році належало 366 дворів, в яких проживало 2876 чоловік. В центрі міста жила шляхта і челядь магната, а на околицях (в т. зв. Броварках, Квашенцях, Кустівцях, Лапинцях, Замості)— козаки й міщани, які варили мед, горілку і пиво для його двору. Закріпачені селяни змушені були відбувати в господарстві феодала 3—4 дні панщини на тиждень. Значного розвитку набуло ремесло. Вишневецький експлуатував також і ремісників, примушуючи їх нести службу по охороні міста і стягуючи з них плату товарами. Прилучани займалися і чумацьким промислом [1,1].

Непосильна експлуатація і знущання з боку магната викликали обурення селян, козаків та міщан Прилук. Вони брали участь у селянсько-козацьких повстаннях 1637 і 1638 рр. під керівництвом К. П. Скидана, Д. Т. Гуні і Я. Острянина проти польської шляхти. З початком визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. жителі міста повстали проти Вишневецького, зруйнували його маєток і спалили палац. Сам він втік на Правобережну Україну. Прилуки визволилися з-під влади польських магнатів і у 1648 році стали центром Прилуцького полку. Першим прилуцьким полковником був один із сподвижників Богдана Хмельницького Тимофій Носач. Козаки Прилуцького полку хоробро билися в лавах селянсько-козацького війська під Пилявцями, Збаражем, Зборовом і Берестечком. На Переяславській раді 1654 року була присутня делегація від жителів Прилук. На вірність Росії склали присягу 1423 жителі міста [1,2].

Після возз’єднання України з Росією Прилуки стали ратушним містом, де влада належала козацькій старшині і виборним міським органам. Козацька старшина відала справами козаків, а ратуша, що складалася з війта і ратманів,— справами міщан. Визвольна війна не ліквідувала феодальний гніт. Козацька старшина й міська верхівка з допомогою царського уряду обмежували права рядових козаків і міщан в землеволодінні, торгівлі і промислах та посилили експлуатацію міської бідноти. Козаки Прилуцького полку хоробро билися в лавах селянсько-козацького війська під Пилявцями, Збаражем, Зборовом і Берестечком. На Переяславській раді 1654 року була присутня делегація від жителів Прилук. На вірність Росії склали присягу 1423 жителі міста [4,658].

З 1692 по 1708 рік Прилуцький полк очолював полковник Дмитро Горленко. Він значно розбудував місто й посад, укріпив фортецю, заселив навколишні степи хуторами, сприяв розвитку ремесел і торгівлі, опікувався церквами, школами, притулками, побудував у Прилуках новий собор Різдва в 1697 році, Петропавлівську та Миколаївську церкви з мурами в Густині, заснував у Прилуках два щорічні ярмарки: Іванівський літній та Дмитрівський — осінній. Горленко за свої кошти побудував церкву, названу на честь гетьмана Мазепи Іванівською [2].

На початку XVIII ст. в місті були 6 цехів: кравецький, шевський, ткацький, бондарський, різницький і пекарський, в яких працювало 62 кравці, 42 шевці, 55 ткачів, 11 бондарів, 10 різників і 11 пекарів. У 1782 році тут вже налічувалося 283 кравці, 336 шевців, 242 ковалі, 137 різників і 141 пекар. Тоді ж почали виникати невеликі капіталістичні підприємства. Тут діяли цегельний завод, цукроварня, миловарня, пивоварний завод, пекарня для випікання бубликів та кондитерських виробів, які вивозилися навіть до Петербурга. Поміщики Галаган, Милорадович і Скоропадський, а також ратмани магістрату володіли великими водяними млинами. 53 водяні млини належали заможним міщанам. Поряд з промисловістю розвивалась торгівля. В місті налічувалося 90 купців і дрібних торговців, які мали 74 крамниці. Їх капітал становив 61 тис. крб. Тут відбувалися чотири великі ярмарки на рік, які тривали до 2 тижнів кожний. Сюди приїжджали купці з Калуги, Орла, Курська, Молдавії. Торгували тут тканинами, хутром, шкірою, залізними виробами, хлібом, худобою та ін. Товарами [2]. Можна подумати, що таке маленьке містечко не здатне на активний розвиток і успішне функціонування, особливо в ті часи. Але судячи з історичних джерел, Прилули були досить потужним осередком економічних відносин на землях тодішнього полку.

З поширенням на Україну загальноросійської адміністративної системи полковий поділ у 1782 році було ліквідовано. Прилуки стали повітовим містом Чернігівського намісництва, з 1796 року — Малоросійської, а з 1802 року — Полтавської губернії. У 1783 році місту було надано магдебурзьке право. Управління ним здійснювали органи міського самоврядування — міська дума, магістрат і реміснича управа [1,3]. 

З плином часу, Прилуки завжди залишаються активним містом в політичному, економічному і культурному аспектах, незалежно від зміни політичного устрою на цих землях. На сам перед, це заслуга прилучан, адже саме вони завжди повні наснаги, нових ідей, креативу і, головне, патріотизму. Тож, залишається тільки пишатись цим містом і бажати подальшого розвитку.

Література:

1. Історія міст і сіл української РСР.Чернігівська область, Прилуки. Т.25. -Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 697 с. Режим доступу: http://ukrssr.com.ua/chernig/prilutskiy/priluki-prilutskiy

2. Прилуки. Історія Прилук [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.pryluky.osp-ua.info/ch-1_fl-history.html

3. Чернігівщина: Енциклопедичний довідник; - Ч.: Видавництво «Української Радянської Енциклопедії» імені М. П. Бажана, 1990, 658 с.