Магда М. В.

Запорізький національний університет, Україна

Формування психолого-педагогічної культури батьків дітей, підліткового віку

Висока відповідальність батьків перед собою і суспільством за виховання своїх дітей вимагає від них значних знань у галузі педагогіки, психології, медицини та фізіології. Проте нерозвиненість системи підготовки молодих людей до сімейного життя, оволодіння ними знаннями щодо виховання дітей призводить до низького рівня педагогічної культури батьків і як результат - відсутності взаєморозуміння з дітьми. Особливо гостро постає ситуація в період перехідного підліткового віку дітей, коли покоління стикаються з безліччю труднощів і конфліктів. Тому виконання батьками виховної функції в сучасних умовах потребує пошуку шляхів взаємодії сім’ї і виховних інституцій суспільства

Мета: здійснення аналізу наукової думки щодо особливостей формування психолого-педагогічної культури батьків дітей, підліткового віку в умовах сьогодення. Завдання: розкрити психологічні особливості підліткового віку, проаналізувати поняття психолого-педагогічної культури батьків та визначити ефективні форми і методи підвищення психолого-педагогічної культури батьків в умовах школи.

Проблемами педагогіки і психології виховання дитини в сім’ї і шляхами вдосконалення педагогічної культури батьків займалися такі педагоги минулого, як В. О. Сухомлинський, Я. А. Коменський, А. С. Макаренко, С. Русова К. Д. Ушинський, Г. С. Сковорода та ін.. Сучасні проблеми сімейного виховання дітей підліткового віку досліджуються Т. М. Плахотник, К. Ю. Журбою, Т. Ф. Алексєєнко, Т. В. Кравченко,, М. М. Слюсаревським, О. М. Докукіною, В. Г. Постовим;

Підліток, як правило, живе разом зі своєю сім’єю. Він увійшов у сім’ю через своє народження, звик до близьких так, як звикають до них у дитинстві. Однак підліток, набираючись досвіду життя, відкриває для себе різноманітні сімейні відносини, які відрізняються від батьківської сім’ї. У той же час він починає відчувати потребу у відокремленні свого «Я» від сімейного «Ми». У підлітковому віці дитина починає по-новому оцінювати свої відносини з сім’єю. Прагнення віднайти себе як особистість породжує потребу у відчуженні від усіх тих, хто звично, з року в рік чинив на неї вплив.

Згідно висновків Л. Орбан-Лембрик, у підлітковому періоді втрачають свою актуальність стосунки з батьками, вчителями й на перший план виходять взаємини з однолітками. У цьому проявляються глибинні потреби підлітка в розширенні соціальних зв’язків. У спілкуванні з однолітками підлітки дістають підтримку і можуть досягти самовираження, а також намагаються здобути визнання своєї соціальної значущості. Однак, спостерігаючи не лише байдужість, а й роздратування дорослих, підлітки змушені розширювати свої контакти з однолітками, інтенсивно формуючи власний соціум, жорсткі закони якого досить часто виражають своєрідний протест протии дезорганізуючої їх дорослої спільноти [1].

У підлітковий період людина проходить великий шлях у своєму розвитку: через внутрішні конфлікти з самим собою та з іншими, через власні поразки і перемоги вона формує особистість. Поведінка підлітка часто парадоксальна: відвертий негативізм може поєднуватися з явною конформністю, прагнення до незалежності – з проханням про допомогу; нині він сповнений ентузіазму й енергії, а завтра у нього опустилися руки і він стає пасивним. [2, с. 345].

Таким чином, можна простежити, що автори виділяють деякі протиріччя соціального розвитку підлітка: з одного боку - негативні прояви поведінки, дисгармонія особистості, протестний характер стосунків з дорослими, а з іншого – здатність і бажання підлітків у цей період до самостійності, самопізнання і самоствердження, пізнання нового, формування нових ставлень, умінь і навичок усвідомлення себе як особистості і члена суспільства. Тому батькам необхідно бути обізнаними в особливостях психічного розвитку, навчання та виховання підлітків, бути готовими співпрацювати з учителем, психологом, школою, об’єктивно оцінювати результати діяльності дитини.

Робота з батьками і наданні допомоги у вирішенні питань виховання дітей знаходиться у сфері професійної діяльності багатьох фахівців, але, насамперед, нею повинен займатися соціальний педагог, психолог, класний керівник та ін. спеціалісти навчально-виховних закладів. Ця діяльність спрямована на удосконалення взаємостосунків у сім’ї, профілактику дисгармонії сімейних відносин, реалізацію програми планування сім’ї організацію її вільного часу, створення іміджу кожної сім’ї, ознайомлення з юридично-правовими аспектами шлюбно-сімейних стосунків, надання соціальної допомоги, організацію соціального патронажу і супроводу неблагополучних сімей, тощо.

Педагогічна культура батьків – це складова загальної культури людини, яка втілюється в творчій виховній діяльності і сприяє формуванню духовно багатої і всебічно розвинутої особистості. Рівень сформованості педагогічної культури є визначальним у роботі вихователя, педагога та виховній діяльності батьків; характеризує зміст їхніх взаємин з дітьми; забезпечує самопізнання, саморозвиток, самовдосконалення особи шляхом засвоєння набутого людством досвіду виховання молодих поколінь [3, 126].

У широкому соціально-педагогічному сенсі педагогічна культура батьків інтерпретується як складова загальної культури людини, в якій відображено накопичений людством досвід виховання дітей у сім’ї, такий рівень їхньої педагогічної спрямованості, який відображає міру зрілості як вихователів і виявляється в процесі сімейного виховання [4, с. 64].

На думку С. Щербакової, більш правомірно вести мову не просто про педагогічну, а про психолого-педагогічну культуру батьків, акцентуючи на її психологічних засадах. Де пояснюється тим, що будь-який педагогічний спосіб, метод впливу та взаємодії з дитиною, будь-який крок батьків у напрямі формування та розвитку її особистості дуже важко здійснити без знання закономірностей психічного розвитку дитини, особливо підлітка, без розуміння психічних мотивів, які зумовлюють кожний її вчинок, без уміння протистояти тим міфам і помилкам з приводу особливостей дитячого психічного розвитку і методів виховання, наявних у культурі поряд із науковою психолого-педагогічною системою поглядів [5].

Ю. Гладкова вирізняє критерії і показники психолого-педагогічної культури батьків, до яких належать:

- ціннісні орієнтації (ставлення до сім’ї, дитини як до цінностей; визнання самоцінності дитинства; усвідомлення емоційної сфери дитини як базової основи особистості та своєї ролі в забезпеченні психологічного захисту та емоційного благополуччя дитини);

- діяльнісні характеристики (свідоме прийняття ролі батьків як вихователів; володіння психолого-педагогічними знаннями в практиці повсякденної взаємодії з дитиною відповідно до її особливостей і тенденцій розвитку; узгодження мети і методів виховання з інститутами суспільного виховання для забезпечення наступності в розвитку дитини; гнучкість форм і методів взаємодії з дитиною);

- особистісні прояви (наявність таких психологічних позицій, як здатність до емпатії, рефлексії, самоконтролю, саморегуляції; уміння долати власні особистісні проблеми без завдання шкоди емоційному самопочуттю дитини; готовність до узагальнення, аналізу, корекції, перебудови власного досвіду виховної діяльності). [6, с. 10].

Складний за структурою та динамічний характер педагогічної культури батьків підлітків зумовлює необхідність дотримання у процесі її формування таких вимог: 1) цілісного підходу до вибору сукупності засобів, що забезпечують формування всіх компонентів педагогічної культури ; 2) урахування рівнів педагогічної підготовленості батьків і їх індивідуальних особливостей; 3) досягнення наступності в поповненні знань і тісного їх взаємозв’язку з особистою практикою виховання дітей кожного з молодих батьків [9,136].

Однією з умов ефективності процесу формування психолого-педагогічної культури батьків є інтенсивне освоєння педагогами, нових сучасних форм взаємодії з сім’єю, Існує велике розмаїття традиційних та інноваційних  форм роботи  з батьками у сучасних освітніх закладах. Більшість традиційних форм педагогічної просвіти (лекції, доповіді, загальні консультації тощо) є малоефективними. Але багато батьків не відчувають потреби у підвищенні рівня психолого-педагогічної культури і сприймають традиційні форми батьківського всеобучу як неважливу інформацію. Тому найбільш доцільною формою педагогічної просвіти батьків вважається інтерактивна форма роботи з батьками — це форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету — створити комфортні умови спілкування та навчання батьків, за яких кожен учасник відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність, є рівноправним, рівнозначним суб'єктом.[ 7, с.234 ]

Пометун О.І., Пироженко Л.В. пропонують форми інтерактивної роботи, як «Діалог», «Акваріум», «Коло ідей», «Батьківські ринги», «Батьківські тренінги»[8, с.104].

Таким чином, відсутність у батьків знань про закономірності особистісного розвитку, вікові особливості дітей та їхнє значення для виховання, може спричинити втрату контролю над поведінкою дитини і, як наслідок, зниження якості виховання. До інших параметрів педагогічної культури батьків, пропонується відносити усвідомлення недостатності наявних психолого-педагогічних знань та орієнтацію на їх поглиблення і розширення, активність в оволодінні такими знаннями, уявлення про доцільне використання тих чи тих практик заохочення і покарання дітей, відсутність у сім’ї ціннісних суперечностей у поглядах на виховання дитини та вимоги до неї.

Проте надзвичайно важливим залишається взаємодія школи і сім’ ї, зміцнення їх зв’язків, покращення емоційного контакту між батьками, підлітками та педагогічними працівниками, заохочення до партнерських, демократичних стосунків, що є основою створення гармонійного середовища для розвитку особистості дитини.

Варто зазначити, що для максимально ефективної роботи з батьками є організація інтерактивного навчання батьків, що передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації, його думок над іншими. Під час інтерактивного навчання батьки вчаться бути демократичними, спілкуватися зі своїми дітьми-підлітками, критично мислити, приймати продумані рішення.

Література:

1. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: У 2-х кн. – Кн. 1: Соціальна психологія особистості і спілкування / Л. Е. Орбан-Лембрик. – К.: Либідь, 2004. – 576 с.

2. Мухина В. С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество: Учебник для студ. вузов. – 4-е изд., стереотип. / В. С. Мухина. – М.: Издательский центр «Академия», 1999. – 456 с.

3. Родинно-сімейна енциклопедія / За ред. Ф.С.Арват, В.М.Благіна. – К. : Богдан, 1996. – 314 с.

4. Недвицкая М. Н. Теория и практика организации педагогического взаимодействия школы и семьи / М. Н. Недвицкая. – М. : УЦ Перспектива, 2011. – 152 с.

5. Щербакова С. Н. Формирование психолого-педагогической культуры родителей : дисс. ... канд. пед. наук : 13.00.01 / Светлана Николаевна Щербакова. – М., 1998. – 219 с.

6. Гладкова Ю. А. Деятельность дошкольного учреждения по повышению психолого-педагогической культуры современной семьи : автореф. дисс. ... канд. пед. наук: 13.00.01 «Общая педагогика, история педагогики и образования» / Ю. А. Гладкова. – М., 2009. – 20 с.

7. Нісімчук А.С. Сучасні педагогічні технології / Падалка О.С., Шпак О.Т. - К.: Просвіта, 2000. – 368 с.

8. Науково-методичний посібник / За заг. ред. О. І. Пометун. — К.: А. С. К., 2004. — 192 с.