Вдовиченко Л. Ф.
Національний педагогічний університет імені М. П.
Драгоманова
ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ СКЛАДУ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА ФРАНЦУЗЬКІЙ
МОВАХ
Стаття присвячена порівняльному аналізу складу в
українській та французькій мовах та уточненню тлумачення поняття «склад».
Ключові слова: фонетика, склад, акомодація,
асиміляція, українська та французька мови.
Важливим для порівняльної фонетики є дослідження структури складів у
зіставлюваних мовах. Більшість мов характеризується фонетичними ознаками складовості, тобто в них звукові ланцюжки однозначно
діляться на склади. Фонетичну природу складу в українській мові досліджували: І.
Зілинський, а лабораторно-експериментальними методами — Л. Прокопова, Н. Тоцька, Т. Бровченко, В. Брахнов,
В. Перебийніс, Л. Близниченко та ін.
Мета роботи – порівняти деякі види складів в українській та
французькій мовах.
Поставлена мета передбачає виконання таких завдань:
1) розглянути основні тлумачення поняття «склад»;
2) проаналізувати відмінні та спільні особливості фонетичного складу в українській та французькій мовах.
Об’єкт дослідження – фонетичний склад.
Предмет дослідження – види складів в українській та французькій мовах.
Визначення складу у лінгвістиці залишається суперечливим і не має
остаточної дефініції, що зазначено навіть у лексикографічних джерелах. У
мовознавстві склад – це відрізок звукового потоку мови, що складається з одного
або кількох звуків і визначається зміною наростання і спаду звучності. Склад
обмежений обабіч відрізками меншої голосності (чи «нульової» голосності на
початку і у кінці слова); вершком (ядром) складу в українській мові буває лише
голосний; межею складу вважають у фонетиці (якщо між вершками два і більше приголосних)
пункт найменшої голосності на стику артикуляційного зіступу
першого й приступу наступного з-поміж них (якщо приголосний один, він належить
до наступного складу).
Мовознавці висунули декілька теорій щодо природи складу: експіраторна,
акустична, фонологічна, комплексна.
За експіраторною теорією склад утворюється в результаті м’язового
напруження голосових зв’язок, тож видихуваний струмінь повітря утворює
своєрідні поштовхи — тобто склади. Проте експериментального підтвердження ця
теорія не мала.
За артикуляторною теорією, яку висунув російський
мовознавець Лев Щерба, склад утворюється завдяки артикуляторному
м’язовому напруженню, яке зростає у напрямі до вершини складу (тобто голосного),
а потім спадає на його межі. Цю теорію поділяли українські мовознавці М. Наконечний,
В. Лобода та ін.
За акустичною теорією, яку ще називають теорією сонорності або гучності,
склад є сполученням звуків з більшим чи меншим ступенем гучності. Складотворчий
голосний, як гучніший звук, приєднує до себе нескладотворчі
приголосні. Кожен склад має два мінімуми гучності, які є його межами. Акустичну
теорію розробив датський мовознавець Отто Єсперсен. Її поділяли Р. Аванесов та деякі українські мовознавці.
За комплексною теорією, яку підтримують українські мовознавці М. Жовтобрюх [4, 5], Н. Тоцька [9], склад розглядається як комплексне явище, що є
наслідком дії низки чинників: акустично-артикуляторних,
просодичних та фонологічних.
У різних мовах світу проявляються такі ознаки складу як фонологічної
одиниці:
·
допустимі
схеми складу є обмеженими (наприклад, в арабській мові допустимі лише склади
типу «приголосний + голосний» і «приголосний + голосний + приголосний»);
·
принцип
«хвилі звучності» для простої структури консонантних сполучень всередині складу
(наприклад, дагестанські мови в кінці складу допускаються лише поєднання
«сонорні + шумний»);
·
дистрибутивні
обмеження, що виступають як певні складові позиції (наприклад, в німецькій мові
дзвінкі шумні неможливі в кінці складу);
·
компенсаторні
відносини за тривалістю між голосним і кінцевим звуком складу, що має з ним узгоджуватися
(наприклад, в шведській мові за коротким голосним йде довгий приголосний, а за довгим
голосним — короткий приголосний);
·
місце
наголосу залежить від кількісної структури складу (наприклад, в латинській мові
наголос падає на передостанній склад, якщо він містить довгий голосний або
закінчується на приголосний, і на 2-й склад від кінця в інших випадках);
·
складова
просодія — тональна або темброва (наприклад, складовий сингармонізм за м’якістю/твердістю
в праслов’янській мові);
·
поділ
на склади має тенденцію збігатися з граматичними межами (крайній прояв — збіг
морфеми і складу, або моносилабізм).
У мовознавстві склад (σ) часто розглядають як послідовність сегментів,
що має певну внутрішню структуру. Тобто склад виступає як група звуків мовного
потоку. Таким чином, склад розглядають як найменшу окрему фонологічну одиницю.
Існує ціла низка теорій щодо аналізу та структури складу. Насамперед у
складі виділяють вершок (фр. une attaque, ω) та риму (фр. une rime, ρ).
Західноєвропейські фонологічні школи поділяють складову риму на сонантне ядро (фр. un noyau,
ν) та коду (фр. une coda,
κ).
За наростанням голосності склад буває відкритий (якщо її вершок наприкінці
складу: та, ма-ма) або закритий (якщо після вершка
звук меншої голосності: під); прикритий (якщо перед вершком звук меншої
голосності: від) або неприкритий (якщо вершок голосності на початку складу:
от). За кількісною характеристикою розрізняють склади сильні, або «важкі» (рима
складається з довгого голосного або короткого голосного + приголосний), і
слабкі, або «легкі» (рима складається з короткого голосного).
Специфіку складу в обох мовах схематично можна визначити так:
1)
Відкритий
неприкритий (V)
(фр. voyelle
–
голосний): укр. і
(сполучник) – фр. à
(прийменник);
2)
Закритий
прикритий (CVC) (фр. consonne – приголосний):
укр. дід, сік, біб – фр. bac (пором), duc (герцог), pic (дятел);
3)
Відкритий
прикритий (CV): укр. на – фр. ta (твоя);
4)
Закритий
неприкритий (VC): укр. ось – фр. os
(кістка), or (золото).
У французькій мові переважають відкриті склади. Кордон слова та складу у
французькій мові збігається далеко не завжди, що відбувається в результаті
явищ:
- зчеплення (enchaînement) – в потоці
мовлення останній приголосний слова утворює склад з початковим голосним
наступного слова, таким чином в мовному ланцюзі кількість відкритих складів
зростає: un doute - un doute affreux [dut – du-ta-frø], une dette – une dette
oubliée [dεt –
dε-tu-bli-je], grande – ma
grande amie [grãd – ma-grã-da-mi];
- зв’язування (liaison) – в потоці мовлення
останній приголосний слова (не вимовляється в ізольованому слові) починає
вимовлятися і утворює склад з початковим голосним наступного слова: grandes – deux grandes amies [grãd – dø-grãd-za-mi], les – les idées
[le – le-zi-de].
У потоці мовлення сусідні звуки впливають один на одного і зазнають змін.
Акомодація. Вплив один на одного звуків різного порядку: голосних на
приголосні (ознака французької мови, де є значна кількість голосних фонем –
такі мови називаються переважно вокальними) або приголосних на голосні (притаманне
російській мові, де число приголосних фонем значно перевершує число голосних –
такі мови називаються консонантними).
Наприклад, ton
(при контакті з губною голосною «о» «t» теж лабіалізується; site «s» перед «i» трохи пом’якшується).
В українській мові голосний е вимагає, щоб попередній приголосний був твердий: земля [земл’а]
(звук л’ м’який) — землею |землейу] (звук л перед є став
твердим); а голосний і, навпаки, вимагає, щоб попередній приголосний був м’який:
імла (звук л перед а твердий) — в імлі [імл’і]
(звук л перед і став м’яким).
Акомодація може бути регресивною (змінам піддається перший звук) і
прогресивною (змінам піддається другий звук). У французькій мові акомодація, як
правило, регресивна.
Асиміляція. Вплив один на одного звуків одного порядку (голосних або
приголосних). Регресивна асиміляція: disgrâce [s] перед [g] стає дзвінким, absolu [b] оглушається
перед [s].
Прогресивна асиміляція: subsister [s] стає дзвінким після [b] (практично єдиний
приклад прогресивної асиміляції у французькій мові).
Явище асиміляції спостерігається не тільки всередині слова (часто на
кордоні префікса і кореня), але і на стику слів: une robe sale, une cave profonde
(відбувається оглушення), une faute bête, un oeuf dur
(відбувається озвучення).
Асиміляція від акомодації відрізняється тим, що, по-перше, при асиміляції
взаємодіють однорідні звуки (приголосний і приголосний або голосний і
голосний), а, по-друге, асимілюватися можуть не тільки сусідні звуки, але й
звуки, які знаходяться на відстані один від одного.
Порівняємо різні комбінації складів:
Таблиця 1
|
Відкритий склад |
Українська мова |
Французька мова |
|
V |
а, і, а-ку-ла |
à, u-ni-té
(одиниця) |
|
CV |
ба-ба, ми-то |
ta, de, ti-ssu (тканина) |
|
CCV |
сто, три, си-тро, ме-тро |
mé-tro, grue (журавель) |
|
CCCV |
зем-ство |
ad-mi-ni-stra-teur (керівник) |
|
CCCCV |
ше-фство |
- |
Так, таблиця 1 демонструє, що в зіставлених мовах структура відкритого
складу може мати:
1)
Лише
голосні: укр. і (сполучник), а-ку-ла – фр. à (прийменник), u-ni-té
(одиниця);
2)
Сполучення
з одним приголосним (CV): укр. ми-то, ба-ба – фр. ta (твоя), ti-ssu (тканина);
3)
Сполучення
з двома або трьома приголосними (CCV, CCCV): укр. си-тро, зем-ство – фр. grue (журавель), ad-mi-ni-stra-teur (керівник);
4)
У
французькій мові відкритий склад зі структурою
(CCCCV) відсутній: укр. ше-фство.
Таблиця 2
|
Відкритий склад |
Українська мова |
Французька мова |
|
VС |
от, об-шук |
ap-lomb [aplõ] (самовпевненість) |
|
VСС |
акт |
ancre [ãkr] (якір) |
|
CCVС |
Прут, стіл |
prône [pron] (проповідь) |
|
CCCVС |
вгруз |
strige [striƷ] (вампір), structure [strуk-tуr] (будова) |
|
CCCCVС |
вшквар |
- |
Таблиця 2 демонструє, що така структура складу, як CCCCVС не є характерною
для французької мови, в якій типова структура складу простіша: CV або CCV.
В українській та французькій мовах при складоподілі спостерігаються такі
подібності:
·
Голосний,
що передує приголосному на початку слова, утворює самостійний склад: укр. о-сінь – фр. a-ni-mal
(тварина);
·
Приголосний
між двома голосними утворює склад з наступним голосним: укр. о-си-ка – фр. la-va-bo (умивальник);
·
Приголосні
[l], [m], [n] та [r] + інший приголосний утворюють склад з голосним, який
передує: укр. лам-па
– фр. im-passe (глухий кут).
В українській мові дифтонги та трифтонги, як правило, утворюють 2 різні
склади, тоді як у французькій можуть утворювати один склад: укр. ді-а-де-ма – фр. au-rore [ɔ-rɔr] (ранкова зоря).
Отже, порівняльний аналіз показав, що подібності у структурі фонетичного
складу зіставлених мов переважають: голосний звук є складотворчим, а в мовленні
переважають відкриті склади.
Література:
1. Ахманова О. С. Словарь лингвистических
терминов. – М.: Советская энциклопедия, 1966. – 606с.
2. Ганич. Д.
І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. – Київ: Вища школа, 1985, –
360с.
3. Гриднєва
Л. М. Типи складів і їх сполучуваність у двофонемному
слові // Мовознавчі студії. – К., 1968. – С. 3 – 10.
4. Жовтобрюх М. А., Русанивский
В. М., Скляренко В. Г. История украинского языка. Фонетика — Наукова думка, 1979. — 372 c.
5. Жовтобрюх
М. А., Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. – К.,1972. – Ч.
1.
6. Коструба
П. П. Фонетика сучасної української літературної мови. – Львів, 1963. – 100 c.
7. Нелюбова Н. Ю. Теоретическая фонетика
французского языка. – М.: РУДН, 2006.
8. Сучасна
українська мова. Фонетика / За ред. І.К.Білодіда. – К.: Наукова думка, 1969.
9. Тоцька Н. І. Сучасна українська літературна мова: фонетика,
орфоепія, графіка, орфографія. – К.: Вища школа, 1981. – 184 с.
10. Трубецькой Н.
С. Основы фонологии. – М., 2000. – 352 с.
Вдовиченко Л. Ф. Сравнительный анализ слога в
украинском и французском языках.
Статья
посвящена сравнительному анализу слога в украинском и французском языках и
уточнению толкования понятия «слог».
Ключевые слова: фонетика, слог, аккомодация, ассимиляция,
украинский и французский языки.
Vdovichenko L. F. Comparative analysis of the syllable in Ukrainian and French
languages.
The article is devoted to the comparative analysis of
the syllable in the Ukrainian and French languages and clarification of the
interpretation of the concept «syllable».
Consequently, the comparative analysis showed that
similarities in the structure of the phonetic syllable of the comparable
languages prevail: the number of syllables depends on the number of vowel
sounds and the syllabic division in French occurs only between two consecutive
sounds in the vowel-consonant sequence: eg. pa-no-ra-ma. French shows a clear tendency to open syllabication.
Key words: phonetics, syllable, accommodation, assimilation,
Ukrainian and French languages.