В.А.Скрипниченко кандидат економічних наук, доцент

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Пріоритети та механізми формування інновативно-інноваційної діяльності народногосподарського комплексу України

Економічна, політична та соціальна криза призвела до значних втрат в інноваційному потенціалі України. В зв'язку з цим актуальною стає розробка та впровадження організаційно-економічних механізмів, які б сприяли стимулюванню інноваційної активності.

Для подальшого інноваційного розвитку необхідно створювати сприятливі умови для діяльності підприємств-інноваторів, впроваджувати механізми взаємодії основних рушійних сил інноваційного процесу – освіти, науки, інформаційні технології та біотехнології

Формування основних засад інвестиційно-інноваційного розвитку визначене як один з головних стратегічних пріоритетів економічної політики України. Такий пріоритет має передбачати цілеспрямовану державну підтримку інвестиційної та інноваційної діяльності, як у вигляді безпосередніх державних асигнувань, так і у вигляді податкових стимулів до інвестицій та інновацій.

Головним завданням інноваційної політики держави є забезпечення збалансованої взаємодії наукового, технічного і виробничого потенціалів, розробка та впровадження механізму активізації інноваційної діяльності суб’єктів підприємництва, поширення інновацій за всіма сферами національної економіки. Стимулюваня інноваційного розвитку не може бути обмеженим лише точковим стимулюванням вибраних тем досліджень чи розробок, а має бути спрямоване на створення умов для масового пошуку результативних шляхів технологічних змін і швидкої підтримки позитивних знахідок.

Стимулювання інноваціного розвитку шляхом пільгового оподаткування НДДКР та інновацій без запровадження дієвих стимулів для інвестиційної діяльності веде до збереження розриву між наукою і виробництвом, втрати державних коштів. Така схема видається набагато менш ефективною для запровадження інноваційної моделі розвитку, аніж надання податкових пільг для інвестиційної діяльності без пільгового стимулювання інновацій.

Проте недосконалість та застарілість основних фондів перешкоджає запровадженню радикальних інноваційних змін, а дефіцит фінансових ресурсів не дозволяє здійснити необхідну технологічну перебудову. Зростання конкурентного тиску на внутрішньому та зовнішньому ринках та підняття офіційних регуляторних бар’єрів щодо технічних, екологічних, споживчих, ресурсозберігаючих тощо властивостей продукції вітчизняних галузей обумовлює зацікавленість підприємств у здійсненні інновацій та їх впровадженні. З огляду на це, провідним напрямом в процесі переходу України до інноваційного розвитку має стати всебічне стимулювання національного капіталотворення та інвестиційних процесів.

Система безоплатних субсидій грантів, які повинні виділятися на конкурсній основі окремим колективам дослідників, а також конкретним вченим повинна стати основним інструментарієм управління і фінансування програм фундаментальних досліджень державного рівня. При цьому найпродуманіше інноваційна політика може дати ефект лише спільно із сукупністю змін в інших видах загальнодержавної економічної політики ( бюджетної, податкової, промислової і т. інше ).

З метою активізації інвестиційно-інноваційної політики для ефективного трансформування процесів економіки необхідно:

· національним товаровиробникам на вигідних умовах співпрацювати із зарубіжними партнерами, об’єднуючи капітали;

· за допомогою бюджетного, цінового, податкового, кредитного державного регулювання за відповідного законодавчого забезпечення стимулювати розвиток вітчизняного виробництва, а тим самим досягти стабілізації внутрішнього ринку;

· активно залучати іноземні інвестиції під жорстким державним контролем тільки під реалізацією конкретних суспільних вагомих проектів;

· нормалізувати товарно-грошовий обіг, тобто оптимізувати співвідношення маси і швидкості грошового обігу, динаміки виробництва і структури ВВП;

Доходи бюджету не завжди виступають економічними стимулами, а витрати бюджету завжди мають таку властивість. Бюджетні асигнування на капіталовкладення у виробничі і невиробничі сфери мають значну питому вагу у складі витрат держбюджету. Треба пам”ятати, що оподаткування – це не лише джерело надходжень до бюджету, а й важливий фінансовий метод державного регулювання економіки. Непрозорість, відсутність достовірної інформації про пріоритетні напрямки грошових вкладень та реальні потреби в державних коштах перешкоджають застосуванню бюджетних методів впливу.

При визначенні пріоритетів інноваційного розвитку України необхідно:

- відпрацювати фінансово-кредитні механізми стимулювання інноваційної діяльності шляхом пільгового оподаткування нових видів продукції на стадії освоєння і пільгового кредитування з використанням банківських ставок , що адекватно відбивають ситуацію на фінансових ринках провідних країн світу.

- розробити і впровадити механізми стимулювання інноваційно-інвестиційної активності підприємницької діяльності, використовуючи досвід країн ЄС щодо активізації інноваційної діяльності та враховуючи теоретичні засади та методики оцінки інноваційної діяльності, а також тенденції розвитку патентування й захисту інтелектуальної власності.

- приділити увагу новим формам сполучення науки і виробництва, створенню інноваційних бізнес-інкубаторів, лізингових та венчурних фірм із залученням кредитів банків, іноземних та власних інвестицій, що вимагає більшої відповідальності науковців за результати своєї праці.

Система пріоритетів у довгостроковій перспективі може змінюватися, але напрямки розвитку залишаються незмінними протягом тривалого періоду.