к.е.н.
Близнюк В.В., к.е.н. Лавриненко Л.М.
ДУ
«Інститут економіки та прогнозування НАНУ»
Професійна освіта як соціальний базис
наближення соціально-трудової сфери України та Європи
Однією з
основних дестабілізаційних ознак соціально-трудової сфери є розбалансованість зайнятості
та професійної освіти, унаслідок
чого виникли перекоси в кількісно-якісній структурі ринку праці та
невідповідність рівня кваліфікації потребам роботодавців. Наявність феномену
одночасно надмірної та дефіцитної праці, збільшення частки структурної
складової безробіття з одного боку стимулює трудову міграцію, з іншого боку –
зайнятість не за фахом. Система професійної освіти є джерелом пропозиції
кваліфікованої праці на ринку, але відсутність ефективної системи адаптації
структури підготовки кадрів на потребу ринку поглиблює структурні диспропорції
в цій сфері.
Стабільно
високий попит на отримання освітніх послуг пов‘язано не стільки з потребами
економіки у фахівцях із високим рівнем освіти, скільки з очікуваннями самих
студентів та їх батьків, що отриманий диплом гарантуватиме швидке
працевлаштування на високооплачувану, престижну та цікаву роботу. На думку
багатьох науковців і фахівців, останніми роками втрачаються такі пріоритетні
якісні характеристики національної вищої освіти, як фундаментальність,
системність і практична спрямованість.
Це значною
мірою впливає на конкурентоспроможність випускників ВНЗ на ринку праці.
Особливою проблемою для молоді є отримання першого робочого місця та
практичного професійного досвіду. Так, перевагу на ринку мають ті випускники
закладів освіти, які протягом навчання отримували набували професійного досвіду
за напрямом навчання, про що свідчать результати соціологічного опитування
«Формування економічної активності молоді України», проведеного УІСД ім.
О.О.Яременка у серпні-вересні 2013 (табл.1).
Таблиця
1
Розподіл відповідей на запитання
«Чи була Ваша робота, підробіток за спеціальністю, за якою Ви
навчаєтеся/навчалися?»
|
|
За статтю |
За віком |
Серед усіх |
||||
|
Чоловіча |
Жіноча |
15–19 років |
20–24 років |
25–29 років |
30–35 років |
||
|
Так |
37,3 |
43,4 |
17,6 |
37,7 |
37,5 |
51,4 |
39,8 |
|
Ні |
56,7 |
54,9 |
63,2 |
56,5 |
60,3 |
48,6 |
56,0 |
|
В мене ще немає спеціальності |
6,0 |
1,7 |
19,1 |
5,8 |
2,2 |
0 |
4,2 |
Джерело: опитування
«Формування
економічної активності молоді України», проведеного УІСД ім. О.О.Яременка у
серпні-вересні 2013 р.
Як доводять
результати опитування, лише 28,4% респондентів працювали протягом навчального
періоду, віковий розподіл показує, що поєднання професійної та освітньої
діяльності більш притаманно молодим особам у віці 20-24 роки, позитивно на це
питання відповіли 33,4% опитаних у цій віковій категорії. Плавний перехід від
освіти до роботи як стратегію поведінки найчастіше обирають чоловіки (33,4%)
ніж жінки (23,5%). Але розподіл відповідей на запитання, чи відповідав цей підробіток
спеціальності, за якою ви навчаєтесь, переважна більшість (56%) відповіла
негативно. Але, для жінок більш характерним було мати підробіток саме за
обраним фахом ніж для чоловіків, особливо це стосується молоді старшої когорти
у віці 30-35 років.
Основне завданням освіти не
обмежується максимальним охопленням молоді навчанням, її основна місія полягає
у формуванні відповідних якостей робочої сили для забезпечення економічного
росту та розвитку в умовах глобальної економіки. Більш конкурентоспроможними на
ринку праці є фахівці з вищою освітою. На сьогодні на ринок праці на заміну
втраченому поколінню молоді кінця 80- початку 90-х років минулого сторіччя,
коли цінність вищої освіти була на дуже низькому рівні, приходить молодий
освічений працівник, який отримав підготовку за декількома суміжними напрямами
освіти, відвідує тренінги та курси підвищення кваліфікації.
Так,
показники рівнів зайнятості за освітою свідчать про те, що роботодавці
позитивно реагують на сигнали ринку освітніх послуг у вигляді диплому та
віддають перевагу на користь осіб з вищою освітою (рис. 1).
Рис. 1. Рівень зайнятості населення
України у віці 15-64 років за освітніми рівнями у 2010-2014рр. р., %
Джерело: дані Держстату
Одак, як свідчить досвід, наявність вищої освіти не гарантує
гідної зайнятості. Нерідко фахівці влаштовуються на роботу не за фахом, або
нижче свого кваліфікаційного рівня. На українському ринку праці спостерігається
масштабна диспропорція між кількістю робочих місць, з одного боку, й кількістю
працівників з певною спеціалізацією, з іншого.
За
результатами соціологічного опитування, проведеного УІСД ім. О.Яременка у
серпні-вересні 2013 року, найменша частка молодих людей, які отримали освіту за
такими освітніми напрямами як енергетика та енергетичне машинобудування,
техніка та енергетика аграрного виробництва, міжнародні відносини, текстильна
та легка промисловість, працює за отриманим фахом. Вузькоспеціалізовані
фахівці, які отримали освіту у сфері медицини, розробки корисних копалин,
військових наук, металургії та матеріалознавства, застосовують отримані знання
переважно за спеціальністю (рис. 2).
Рис. 3. Частка молодих людей
до 35 років, які працюють у тій самій галузі знань, за якою отримали освіту, %
Джерело: опитування «Формування економічної
активності молоді України», проведеного УІСД ім. О.О.Яременка у серпні-вересні
2013 р. у 24-х областях України, АР Крим та м. Києві
З метою
вирішення одного з ключових завдань системи вищої освіти – забезпечення відповідності змісту освіти тим вимогам, які пред'являються
майбутньою професією, за останні три-чотири роки вдалося на сучасному рівні
організувати співпрацю вищої освіти і роботодавців,а саме в частині розробки Національної рамки кваліфікацій, яка забезпечує ефективний
взаємозв'язок між сферою освіти і ринком праці, наступність між рівнями освіти, реалізацію стратегії навчання
впродовж життя.
Однак,
незважаючи на позитивні зрушення щодо гармонізації ринків праці та освітніх
послуг, динаміка структури зайнятості в Україні за професійними групами
демонструє, що, навіть у період економічного зростання роботодавці віддавали
перевагу працівникам з низькою кваліфікацією, їх частка у структурі зайнятості
є найбільшою (табл. 2).
Таблиця 2
Динаміка
змін у професійно-кваліфікаційній структурі зайнятих в економіці України за
2000 – 2014 рр., %
|
Професійні групи |
2000 |
2005 |
2007 |
2008 |
2009 |
2010 |
2011 |
2012 |
2013 |
2014 |
|
Законодавці, вищі державні
службовці, керівники, менеджери (управителі) |
7,2 |
7,1 |
7,6 |
7,5 |
7,9 |
8,1 |
7,9 |
7,9 |
7,7 |
8,0 |
|
Професіонали |
12,9 |
12,0 |
12,6 |
13,0 |
13,6 |
14,0 |
15,5 |
14,9 |
14,9 |
17,1 |
|
Фахівці* |
15,0 |
12,2 |
11,4 |
11,5 |
11,9 |
11,8 |
11,2 |
11,3 |
11,4 |
12,2 |
|
Технічні службовці |
4,1 |
3,7 |
3,6 |
3,5 |
3,5 |
3,4 |
3,1 |
3,2 |
3,3 |
3,2 |
|
Працівники сфери торгівлі
та послуг |
11,3 |
13,1 |
13,6 |
14,1 |
14,5 |
14,9 |
15,0 |
15,3 |
15,5 |
15,9 |
|
Кваліфіковані робітники сільського
та лісового господарств, риборозведення та рибальства |
3,0 |
1,6 |
1,3 |
1,1 |
1,0 |
1,1 |
1,0 |
0,9 |
0,9 |
1,0 |
|
Кваліфіковані робітники з
інструментом, |
13,4 |
13,1 |
12,6 |
13,5 |
12,1 |
12,0 |
11,8 |
12,2 |
12,2 |
12,8 |
|
Робітники з обслуговування,
експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування,
складання устаткування та машин |
15,4 |
13,0 |
12,6 |
12,6 |
11,9 |
12,0 |
11,6 |
11,7 |
11,3 |
11,4 |
|
Найпростіші професії |
17,7 |
24,3 |
24,7 |
23,2 |
23,6 |
22,7 |
23,9 |
22,6 |
22,7 |
18,3 |
Джерело:складено авторами за
даними офіційного сайту Державної служби статистики України [Електронний
ресурс] – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/
Крім того, як
видно з наведених у табл. 2 даних, у 2014 р. порівняно з 2000 р. доволі помітно
знизились частки фахівців (-2,8 в. п.) та кваліфікованих робітників.
Одночасно відбулося зростання частки зайнятих у сфері торгівлі та послуг (на
4,6 в. п.) та найпростіших професій. Також
за досліджуваний період відбулось зростання частки зайнятих професіоналів – на
4,1 в.п.; законодавців, вищих держслужбовців та керівників – на 0,8 в.п.
Натомість досить негативним фактом є те, що останніми роками спостерігається
тенденція до зниження кількості зайнятих в категорії «фахівці», до яких
відносять інженерно-технічних працівників, які виконують рядові функції
управління, здійснюють технічне, організаційне, економічне керівництво
виробничими процесами. До них відносяться інженери, економісти, бухгалтери,
юрисконсульти, нормувальники, технологи тощо. В 2000 р. їх кількість складала
3048,6 тис. осіб, що становило 15,0% до загальної кількості зайнятого
населення, і з кожним роком ця цифра ставала меншою, в результаті чого до 2011
р. питома вага фахівців зменшилась на 3,8%,а до кінця 2014 р. їх частка в
загальній чисельності зайнятих склала 12,8 відсотків. Натомість зростає частка
зайнятих найпростіших професій, що свідчить про посилення деформаційних змін в
структурі зайнятості населення та послідовне відставання від її інноваційної
моделі.
Виявлені в
результаті дослідження професійно-кваліфікаційні структурні зрушення у
зайнятості населення України характерні для країн, що розвиваються, тоді як у
розвинутих країнах і в країнах, що розвиваються високими темпами, стрімко
зростає частка професіоналів та фахівців з IT-технологій, комунікацій, генної
інженерії тощо. Інновації потребують не лише і навіть не стільки коштів для
придбання нових технологій, як персоналу для їх впровадження і, якщо не
розроблення, то принаймні подальшого розвитку.
Як зазначалось вище, сучасний
етап науково-технічної революції призвів до якісної зміни ролі людини у
виробництві, перетворення її у вирішальний фактор останнього. Не випадково,
наприклад, сьогодні понад 85% японських менеджерів на перше місце серед своїх
завдань ставлять розвиток людських ресурсів, в той час як впровадження нових
технологій – 45%, а просування на нові ринки – близько 20%. В США витрати на
професійне навчання кадрів перевищують 100 млрд. дол. Приблизно 76% корпорацій
з чисельністю персоналу понад 500 осіб мають програми підготовки та перепідготовки,
а 30% усіх фірм США розглядають освітні витрати як інвестиції та неодмінну
складову довгострокової економічної та конкурентної стратегії. Одна лише фірма
«Дженерал Електрік» щорічно інвестує в трудовий потенціал понад 100 млн. дол. У
Великобританії витрати на проведення професійного навчання становлять 3,6% ВВП,
у Франції середні витрати підприємств на підвищення рівня кваліфікації
працівників становлять 3% фонду заробітної плати і продовжують зростати.
Періодичність професійного навчання працівників у розвинених країнах складає не
більше 3-х років (в Японії – 1–1,5 року). Українські ж реалії в сфері професійного розвитку персоналу є
далеко не оптимістичними. Наразі за даними Держстату на кінець 2014 р. лише
11,2% облікової кількості штатних працівників охоплюються системою професійної
підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації[1].
Отже, в
цілому за результатами аналізу встановлено, що параметри розвитку персоналу в
Україні не відповідають потребам забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної
робочої сили та інноваційної модернізації економіки.
Підвищення
якості професійної освіти та забезпечення збалансованості попиту та пропозиції вітчизняного
ринку праці має бути забезпечено шляхом прийняття професійних стандартів,
що дозволить поєднати ринкові вимог роботодавців до підготовки кадрів. Процес
має здійснюватися (а у деяких галузях продовжуватися) за підтримки та
повноцінної участі роботодавців. Розроблені професійні стандарти дозволять
проводити об‘єктивну атестацію та поточне оцінювання персоналу підприємств та
дозволить створити об‘єктивне підґрунтя щодо галузевих стандартів оплати праці.
Наближення
соціально-трудових сфер України та Європи має відбуватися у напрямі співпраці в
інноваційних сферах економічної діяльності та запровадженні інноваційних форм
освіти. Так, особливу увагу слід приділяти розвитку ІТ-сфери в Україні та
забезпеченню цієї сфери висококваліфікованими кадрами. В східноєвропейських
країнах, які приєдналися до ЄС, зайнятість в ІТ-сфері активно зростає. Частка
ІТ-зайнятих в цьому виді економічної в середньому по країнах ЄС становить
3 %, в Україні – 1,4 %. Виробництво нових технологій та програмного
забезпечення в ІТ-сфері створює підґрунтя для інноваційного розвитку інших
галузей економіки, тому необхідно стимулювати зростання частки ІТ-зайнятих в
Україні.