ПРОЦЕС ВІДТВОРЕННЯ ЛЮДСЬКИХ РЕСУРСІВ В НАПРЯМКУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ

ПУГАЧ Андрій Миколайович,

к.т.н., доцент кафедри сільськогосподарських машин Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету

Людські ресурси були і завжди залишаться головним чинником виробництва і суб’єктом суспільного відтворення. Економічна теорія в процесі вивчення людського суспільства виходить з того, що людські ресурси є одночасно і споживачем і виробником економічних благ. При цьому людина є головною продуктивною силою суспільства. Працівник одночасно є і носієм робочої сили і суб’єктом виробничих відносин [1, с. 304]. Впливаючи на виробництво, змінюючи його, він тим самим змінює всю систему економічних відносин, змінює свою власну економічну поведінку.

Соціальний розвиток аграрного сектору є найважливішим фактором прискорення економічного зростання аграрного виробництва на основі його модернізації та переходу до інноваційного розвитку, поліпшення демографічної ситуації в країні, підвищення якості людського потенціалу сільського населення. Але соціальний розвиток аграрного сектору як і раніше піддається впливу загроз і ризиків, основними з яких є:

- лібералізація ринку енергоресурсів, зростання цін на інші матеріально-технічні засоби, що споживаються в галузі;

- триваюче техніко-технологічне відставання масового агропромислового виробництва, нерозвиненість інноваційної системи аграрного сектора, стагнація сільськогосподарського машинобудування;

- низький рівень доходів сільського населення, збереження високої питомої ваги натурального господарства, що стримує розвиток ринкових відносин, зростання продуктивності праці і ефективність використання ресурсів;

- посилення диференціації сільськогосподарських товаровиробників за рівнем доходів, банкрутство значної їх частини з усіма витікаючими з цього наслідками у вигляді скорочення виробництва, зростання безробіття, погіршення соціально-психологічного клімату на селі;

- відставання соціальної інфраструктури сільських територій від міст, а також доходів зайнятих аграрним виробництвом - від їх рівня у працівників інших сфер економіки, падіння престижу селянської праці, і як наслідок - подальше зниження рівня заселеності сільських територій, відтік кваліфікованих робітників зі сфери сільськогосподарської діяльності, особливо молоді, падіння значущості сімейних цінностей, що супроводжується втратою почуття перспективи, алкоголізація суттєвої частини сільського населення;

- нерозвинена інфраструктура аграрного ринку і складність доступу до неї сільських товаровиробників, зростаючий рівень монополізації його великими торговельними мережами, а також зростання кількості імпорту продовольства та сільськогосподарської продукції та;

- недосконалість земельних відносин, що призвело до обезземелення значної частини зайнятих в сільськогосподарському виробництві, надмірної концентрації земель сільськогосподарського призначення в обмеженого числа власників;

- посилення територіальної диференціації за рівнем землекористування, в результаті якої сільськогосподарська діяльність концентрується на обмежених територіях, що призводить до деградації окремих регіонів і територій.

Будь-який суб’єкт розвитку аграрного потенціалу (сімейне або фермерське господарство, аграрне підприємство, сільська адміністрація) об’єктивно змушений діяти одночасно в рамках різних інституційних структур. При цьому, під інституціональною структурою вони розуміють сукупність інститутів, які формують певним чином упорядковану цілісність. Відповідно і цілі, орієнтири і поведінка суб’єктів аграрної економіки формуються під впливом різного типу інститутів [2, с. 275]. Вони також підкреслюють, що інституційні структури можуть як виникнути спонтанно, в ході тривалого історичного розвитку і під впливом цілого комплексу чинників і умов, так і створюватися усвідомлено, цілеспрямовано, відповідно до певного плану, програмою.

Перехід аграрного сектору до більш інтенсивних методів ведення виробництва містить в собі небезпеку різкого зростання безробіття у сільській місцевості. Сфера сервісу і переробний сектор навряд чи зможуть оперативно надати альтернативні робочі місця для робочої сили, що вивільняється в аграрному секторі. На селі є обмежені ресурси для утримання населення, в результаті чого там спостерігається депопуляція, оскільки люди переїжджають в міста. Наслідки депопуляції проявляються в зниженні рівня послуг у соціальній сфері, а також у сферах охорони здоров'я, освіти, організації дозвілля, в погіршенні інфраструктури.

Специфіка існування і відтворення людських ресурсів багато в чому визначає специфіку їх формування та використання в процесі аграрного виробництва. З точки зору оптимальності функціонування виробничих систем з сезонним характером виробництва, основним принципом ефективного використання трудового потенціалу є неритмічність його споживання, тобто здатність системи до споживання праці в малих порціях (людино-дні, людино-години і т.д.). При такому рівні гнучкості системи використовується не весь потенціал трудових ресурсів, а тільки та його частина, яка необхідна для здійснення процесу виробництва в оптимальних для системи масштабах.

Література

1. Москаленко О. М. Людський капітал як інституціональний ресурс моделі випереджаючого економічного розвитку / О. М. Москаленко // Вісник Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого". Серія : Економічна теорія та право. - 2013. - № 2. - С. 304-306.

2. Олійник Н. М. Вдосконалення системи управління розвитком трудових ресурсів як головного критерію підвищення конкурентоспроможності агропромислового комплексу / Н. М. Олійник // Економічні інновації. - 2014. - Вип. 57. - С. 275-282.

References

1. Moskalenko A.M. (2013) “Capital as an institutional resource models advancing economic development”, Visnik Natsionalnogo universitetu “Yuridichna akademiya Ukrayini Imeni Yaroslava Mudrogo”. Seriya : Ekonomichna teoriya ta pravo, vol. 2, pp. 304-306.

2. Oliynik N.M. (2014) “Improving governance human resources development as the main criterion for increasing the competitiveness of agribusiness”, Ekonomichni Innovatsiyi, vol. 57, pp. 275-282.