Экономические науки / 6.Маркетинг и менеджмент

к.е.н., доц.  Тардаскіна Т.М., студ. Колесов К.І.

Одеська національна академія зв’язку ім. О.С. Попова

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ВІРТУАЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ

В УКРАЇНІ

 

Актуальність теми.  Нова віртуальна організаційна форма бізнесу виникла як необхідність забезпечувати конкуренцію за обмежених ресурсів та фінансів з метою якнайшвидшої реалізації запитів клієнтів при введені нових технологічних інфраструктур. Не дивлячись на те, що теоретичних досліджень та практичних робіт в області організації, управління та функціонування віртуальних підприємств досить багато, проте вони є не повністю досконалими та потребують подальшого доопрацювання, це пов’язано з стрімким розвитком інформаційно-комунікаційних технологій, що зумовлює запізнювання фундаментальних економічних досліджень по відношенню до появи нововведень. У зв’язку з вищезазначеним, аналіз особливостей організації та управління віртуальними підприємствами є актуальною проблемою на сучасному етапі розвитку підприємств в Україні.

Метою роботи є  дослідження особливостей організації віртуальних підприємств (операторів) інфокомунікаційного ринку в Україні.

Основна частина. Віртуальне підприємство – це співтовариство територіально роз’єднаних фірм чи співробітників, що обмінюються продуктами своєї праці і спілкуються винятково електронними засобами при мінімальному або цілком відсутньому особистому контакті. По суті віртуальне підприємство – це нова форма економічної організації [1].

Такі підприємства здатні змінювати свою поведінку, швидко адаптуючись до нових невідомих ситуацій за рахунок здатності знаходити, зберігати і використовувати об'єднані спільні знання.

Ефективність використання інформаційно-комунікаційних ресурсів багато в чому залежить від того, наскільки гнучко організовані бізнес-процеси з надання сервісу світового рівня за мінімальними цінами, правильно вирішені питання управління портфелем послуг, успішно реалізована політика якісного обслуговування клієнтів і забезпечення їх лояльності.

З урахуванням високої технологічності бізнесу і, як наслідок, високу вартість виходу на ринок мобільного зв’язку, конкурентну ситуацію на цьому полі в більшості країн можна б було б охарактеризувати якщо не як монополістичну, то принаймні як концентровану. Підвищити рівень конкуренції як одного з найважливіших показників розвитку мобільного ринку можна шляхом створення віртуальних операторів, які, використовуючи мережеву інфраструктуру традиційного стільникового оператора, надають послуги під власним брендом.

Батьківщиною бізнес-моделі MVNO (Mobile Virtual Network Operator – оператор віртуальної мережі рухомого зв’язку) прийнято вважати Великобританію. Саме тут в 1999 р. місцевий регулятор у галузі зв’язку OFTEL вперше дав визначення такого виду діяльності як MVNO. Це стало вже класичним визначення було сформульовано таким чином. MVNO – це операторська компанія, яка пропонує підписку на послуги мобільного зв’язку і  самі послуги, але при цьому не володіє необхідним для цього радіочастотним ресурсом [2].

У 2013 р. в світі налічувалось понад 430 активних MVNO. У ряді країн послуги надають десятки віртуальних операторів, наприклад, у США діє 81 MVNO, в Нідерландах – 66, у Німеччині – 54, у Бельгії – 52, у Великобританії – 44, у Франції – 41, в Австралії – 33. За підсумками 2009 р. в світі налічувалось майже 103 млн. абонентів віртуальних операторів. А наприкінці 2013 р. цей показник перевищив 111 млн. осіб (рис. 1),  що становить 3,2% від всієї абонентської бази стільникових операторів. З украхїнських операторів полнеценим MVNO можна вважати  privat:mobile, який працює на базі мережі компанії Київстар.

Відомо, що кількість «класичних» операторів мереж рухомого зв’язку завжди обмежена через відсутність необхідного частотного ресурсу. Це часто призводить до монополізації послуг рухомого зв’язку на ринку і недостатньо ефективному використанню обмеженого частотного ресурсу. Оператори-монополісти мало зацікавлені у розвитку нових послуг на ринку і часто завищують тарифи  на ці послуги, не приділяючи належної уваги їх якості.

 

Рис. 1. Зростання кількості абонентів MVNO в світі за 2004-2013 роки

 

Зовсім по-іншому починає розвиватися ринок послуг рухомого зв’язку з появою на ньому операторів типу MVNO. Їх число вже безпосередньо не обмежується частотним ресурсом, і вони можуть розвиватися досить самостійно, використовуючи власний бренд при наданні послуг. З цією метою MVNO-оператори укладають комерційні договори з так званим базовим оператором (Host Network Operator) на використання його радіоінфраструктури. Враховуючи, що розроблена останніми ніша послуг вже практично не може успішно освоюватися MVNO-oпepaторами через більш високу собівартість їхніх послуг, основна діяльність цих операторів завжди спрямована на розробку і впровадження нових додаткових послуг. Саме тому у всьому світі бізнес-модель MVNO розглядається в першу чергу як джерело нових послуг на ринку, що і визначає такий великий інтерес до цієї бізнес-моделі. В рамках проектів MVNO можуть здійснюватися співпраця з контент-провайдерами на умовах партнерства, а також злиття або поглинання, пов’язаного з об’єднанням дрібних сервіс-провайдерів під єдиним брендом. В  табл. 1 представлені  переваги та недоліки MVNO-операторів.

Таблиця 1

Переваги та недоліки MVNO-операторів

Показник

Віртуальний оператор (MVNO)

 

 

 

Переваги

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Зниження «вартості входження» на ринок.

2. Якість доступу абонентів до мереж рухомого зв’язку не гірше, ніж у базового оператора.

3. Доступність для абонентів бізнес-можливостей оператора-партнера, що реалізується під своєю торговою маркою (брендом).

4. Широкі можливості по розвитку передплачених послуг в 3G-мережах.

5. Використання SIM-карт, запрограмованих самостійно.

6. Можливість співпраці з декілька ми операторами (в т.ч. мереж фіксованого зв’язку) з метою кращого сукупного покриття регіону.

7. Можливість цінового маневру базових операторів.

8. Затребуваність додаткових послуг з боку корпоративних
замовників з численною клієнтською базою і розвиненою мережею.

9. Практикується включення в 3G-ліцензії зобов’язань операторів по допуску партнерів на свої мережі.

 

 

 

Недоліки

 

 

 

 

1. Збільшення накладних витрат, що вимагає підготовчої роботи по скороченню витрат.

2. Обмеження експансії в ринкову нішу і відсутність реального впливу на розширення зони покриття та ємності мережі за окремими напрямками.

3. Існуюча ліцензійна невизначеність і технологічна залежність від базового оператора.

4. Падіння прибутковості голосового трафіку.

5. Можливість дискримінації з боку базового оператора і розриву з ним партнерських відносин.

 

Висновки.  У роботі визначені  особливості організації віртуальних підприємств (операторів) в Україні, а саме визначені переваги та недоліки MVNO-операторів як нової бізнес моделі інфокомунікаційного ринку.

Список використаних джерел:

1. Дзядик Ю.В. Віртуальні підприємства: перспективи і ризики / Ю.В. Дзядик // Розвиток науково-технологічних парків та інноваційних структур інших типів: Україна і світовий досвід. IІ Міжнародна науково-практична конференція. Матеріали конференції. ЛвЦНТЕІ, Львів, 2003. – С.147‑151.

2.     Відкрита Інтернет – енциклопедія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Інформаційні_технології