К. ф. н. Цалапова О. М., Костів О. М.

ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», Україна

РІЗДВЯНИЙ МІФ В НОВОРІЧНО-РІЗДВЯНОМУ ДЕТЕКТИВІ ОКСАНИ ЛУЩЕВСЬКОЇ «ДИВНІ ХИМЕРИКИ, АБО ТАЄМНИЦЯ СТАРОВИННОЇ СКНИНЬКИ»

Дух Різдва – це не міф і не легенда. Він оселяється у кожній родини ще з першими днями зими. А коли ти потрапляєш у вир різдвяних свят, саме тоді починаються справжнісінькі дива, які мимоволі занурюють тебе у справжню пригодницьку, зимову казку з чудовим вертепом, зачарованими ляльками, з бешкетними химерниками ну і звичайно, що все це наповнене українськими традиціями різдвяної ночі.

Питанню зимово-календарного міфу присвятили наукові праці вітчизняні та зарубіжні вчені, а саме: О. Потебня, О. Веселовський, М. Костомаров, В, Антонович, М. Драгоманов, І. Франко, К. Сосенко, В. Перетц, Ф. Колесса, В. Петров, В. Пропп, М. Плісецький, Б. Рибаков, В. Топоров, В. Гусєв, Л. Виноградова, М. Попович та ін. У статті ми розглянемо цю проблему в дитячому творі О. Лущевської «Дивні химерики, або Таємниця старовинної скриньки».

Вінцем календарного міфу можна вважати різдвяно-новорічний міф, бо саме він є найостатотнішим варіантом міфу про кінець старого та початок нового календарного циклу. Український новорічний міф є неоднорідним, він поєднує у собі конфесійну традицію, яка так гармонійно доповнює його фольклорну основу [3, с. 206]. Ці дві форми знаходяться у гармонійному співіснуванні і сприймаються як одне ціле. Як зазначає В. Давидюк, архаїчною формою новорічного міфу є не колядки, а самі обряди [3, с. 208]. Різдво має свій традиційний культ, ритуал зустрічі та проведення старого та нового року, тому надмірно сповнений різноманітними обрядами, звичаями які несуть у собі магічність, таїнство, зачарованість.

Першою звісткою про початок Святвечора є «перша надвечірня зірка». До цього часу треба встигнути закінчити всі справи, зібратися усією родиною за столом і очікувати «Божої звістки». У творі ми бачимо всю важливість цього моменту, коли родина Лялі вирушила на Різдво до бабусі у село. «Он, гляньте! Вже на небосхилі з’являється перша надвечірня зірка!- вела далі. –Хіба я не казала, що в дорогу раніше треба вирушати?» [4, с. 5]. Можливо, саме через сучасний темп життя не встигаєш вчасно зібратись, закінчити всі справи, але важливість цього моменту залишається незміною й сьогодні. Саме в цей час збирається минуле й сьогодення, старе й нове за одним столом. «Перша зірка – на небі, то й до вечері час!» [4, с. 6].

На нашу думку, ще одним важливим звичаєм є запрошення на вечерю «гостей». Господар перед тим, як вся родина сяде за стіл, виходить надвір і годує всю худобу, яку має, та «запрошує гостей» на святу вечерю. «Запрошення гостей» несе таємничий, магічний характер. О. Воропай зазначає такий порядок ритуалу «запрошення»: «…господар на дворі з вечерею в руках та бичем, викручувався «за сонцем», вдивлявся у безкрайню далечінь, зоряного неба та тричі робленим басом кричав…» [1, с. 52]. На вечерю запрошували першим «Мороза», потім «сірого вовка» і «чорні бурі» та «злі вітри» [1, с 53]. В. Давидюк акцентує на запрошенні на вечерю лісовика, градівника, мольфара та інших персонажів порубіжного світу [3, с. 208].

У творі О. Лущевської цей міф дзеркально ідентифіковано. Лісовик запрошує до своєї оселі дітей, які заблукали у нічному лісі: «Ходіть-но, зігрієтеся, а потім далі підете!» [4, с. 52]. Ще однією особливістю є те, що дружина лісовика збирає «подаруночки» для дітей, це можна інтерпретувати як вдячність за щорічні запрошення на святу вечерю, або як знак здобрення людей, бо сучасний світ технічно розвинений і все менше уваги приділяється природі.

Не менш важливим є культ приготування найосновнішої страви Різдва – куті, та святкове оздоблення столу. Оксана Лущевська чітко та дотримуючись традицій змалювала цей процес, та пояснила виконані при цьому обрядові дії. На нашу думку, основним джерелом передачі народних знань, вірувань, традицій є обряд готування Святої Вечері. Саме так від покоління до покоління передаються родинні традиції, секретні рецепти, прив’язується любов до «свого», до «родинного», найчастіше це відбувається в ході звичайної бесіди.

Найуніверсальнішими обрядами різдвяно-новорічного циклу є колядування і щедрування. Саме вони на думку В. Давидюка повинні відображати всю суть цих свят [3, с. 209]. Це й справді так, адже в колядках зображена повна релігійна та народна історія. Вона несе у собі одночасно святість та таїнство народження Господнього і радість різдвяної забави. У сучасному світі колядування надбало «корупційного» відтінку, воно стало засобом дитячого збагачення. У тексті дядько Юрко пропонує подарунки дітям, але вони мають заколядувати. «Не буде колядки – не буде і подарунків!» [4, с. 16].

Різдвяну історію неможливо уявити без тотемних культів, що на сьогодні є індикаторами віри українця в вищі сили природи. Культ лісу пов’язаний із обрядом ініціації, це лімінальна зона – прикордонна межа між двома світами(реальним і хронічним), що має полісемічне навантаження [3, с. 72]. У повісті «Дивні химерики або Таємниця старовинної скриньки» ліс відображає перехід, завдяки якому діти потрапляють у «інший світ», у світ лялькового вертепу. Також на нашу думку, лісовик виконує роль провідника. Як зазначає В. Гнатюк: «Лісовиків можна бачити по колибах першої ночі, як зберуться ґазди з полонин» [2, с. 109]. Тобто їх час дії припадає на надвечір та ніч, саме тоді активізується їх надзвичайна сила у повній мірі, і якраз в цей час діти і зустрічають лісовика. Чому саме роль провідника між світами, бо він вивів дітей з лісу, переправив через рів на своїм хвості, відчинив їм двері до клубу, де відбуваються різдвяні дійства. «То я вам двері відкрив, адже ви ключа не маєте!» [4, с. 57].

Найважливішою традицією Різдва є вертеп. В повісті Оксани Лущевської діти потрапляють до справжнього вертепу, де всі ляльки ожили і виглядають як звичайні люди, Як пише М. Маркевич, у день Різдва грамотні міщани, дяки, школярі, церковні співаки збирались і носили по хатах відомий ляльковий театр під назвою вертеп [1, с. 86]. Вертепна драма складається з двох частин: різдвяної драми та сатирично-побутової інтермедії. Перша частина вертепу називається «святою» вона стійка, а друга народна змінюється в залежності від місцевих умов, історичного періоду та від особистісних властивостей вертепника [1, с. 88]. Так і у творі О. Лущевської ми бачимо традиційно зображену «святу» частину вертепу. Після того як діти потрапили в клуб вони побачили світло від Різдвяної зірки, а потім «святу» історію народження Христа «Посеред сяючого світла сиділа молода жінка і заколисувала дитя. Біля її ніг вертілося кілька кучерявих овечок. А тих троє чоловіків вручали їй якісь подарунки» [4, с. 60]. А потім малі мандрівники потрапили до другої частини вертепу, де був гомін, спів пісень, танці, ярмарок, різноманітні забави для народу. «І вже скоро діти вийшли на велику, повну натовпу, площу. То був ніби ярмарок» [4, с. 64]. Все відбувалось на площі несе карнавальний характер з українськими народними відтінками, адже на площі була велика кількість людей, кожен мав свій костюм, яким і відрізнявся серед інших, лунали пісні, вистави для публіки тощо. Тобто зводячи з цього ми можемо зробити висновки, що діти потрапили у «інший вимір» лялькового вертепу. Оскільки Різдво є святом, яке припадає на день з’єднання двох часопросторових площин, свою активність показують й потойбічні сили. Цей день несе у собі безбар’єрний характер, коли всі паралельні світи можуть взаємодіяти в одній реальній площині. Це не одноразово було показано у літературі, яскравим прикладом є М. Гоголь саме у його «Вечора на хуторі поблизу Диканьки» ми чітко бачимо цю тонку ниточку взаємодій. На нашу думку, Оксана Лущевська не забула про цю різдвяну особливість і у своєму творі зобразила маленьких бешкетних химерників «…кілька невеличких чорненьких і волохатих чоловічків, які мали тоненькі хвостики і маленькі ріжки» [4, с. 70]. Ми спробуємо встановити їх демологічне походження. На нашу думку, ці химерики є особливим різновидом домашнього міфологічного персонажу. Як зазначає О Поріцька: «У Карпатах вважали, що домашній міфологічний персонаж стежить за тим, щоб у хаті дотримувались старовинних традицій, ритуалів…» [7, с. 57]. Весь час «домашній» не помітний, невидимий, але «… його можна побачити в певні дні року – в поминальні дні, під Новий рік, Різдво, в четвер на Страсному тижні [7, с. 50]. Так і в різдвяному детективі Лущевської ми можемо бачити малих химериків, бо відбувається святкування великого свята Різдва. Ще однією особливістю є й те, що час дії домовика припадає на надвечір, ніч. Він може бешкетувати в темну пору доби. Дії в творі «Дивні химерики, або Таємниця старовинної скриньки» відбуваються вночі у зачиненому сільському клубі. Найголовнішою відмінною рисою «домашніх» від інших порубіжних персонажів є те, що вони, так би мовити, «самозабезпечують» себе, найчастіше це відбувається у вигляді крадіжок чогось поживного у своїх господарів [7, с. 54]. Ми бачимо яскравий приклад цього доведення у творі Оксани Лущевської. Коли добрий козак Максим купував яблука, щоб пригостити зголоднілу Лялю, маленькі химерики непомітно цупили їх з кишень. «Ті створіннячка непомітно забирали з кишень козака Максима все, що він туди намагався покласти. Дехто з них уже гриз соковиті яблука, інші ще цупили льодяники» [4, с. 70]. Хочемо звернути увагу на те, що химерики крали не з кошика продавця, а саме з кишень так званого «господаря», що є вагомою вказівникою на їх демологічне походження. Також зазначимо зовнішню схожість домовика у тексті детективу О. Лущевської з чортом. За одним тлумаченням домовики – це домашні духи, що з’явилися з крапель, які старший чорт, умочивши палець у воду струсив позад себе [7, с. 44]. Тому їх подібність цілком імовірна й ніяких зайвих функцій даний персонаж не виконує. Якщо у творі є дві протиставні сили, то у будь-якому разі повинне бути і протистояння цих сил. Так у різдвяному детективі цим протистоянням є боротьба козака Максима з химериками. Маємо зазначити, що особливістю є те, що немає чіткої перемоги однієї зі сторін, історія обривається якраз на кульмінації дійства. Обривається все тим, що бабуся розбудила Лялю, тобто засобом створення нової реальності, в тому числі й різдвяна розвідка дітей, і зустріч з лісовиком, і потрапляння до лялькового вертепу, є сон, який почасти має ритуально-магічне значення [5, с. 14]. Мотив сну доволі розповсюджений у казках та народних легендах, він почасти імітує момент пересотворення [6, с. 327]. Сон для дитини такий же реальний, як і реальність, тому вона намагається «узаконити» сновидіння, малюючи довгочекану різдвяну подорож.

«Колядно-новорічні міфи є найвищим, але й водночас і найпізнішим проявом календарного міфу українців. Зберегти анімістичну основу, втілену в деяких вегетативних символах, вони цілковито пов’язані з уявленнями, викликаними патріархальними відносинами, що найменше – культу предків. Предкам належать і основні обрядові ритуали цієї пори» [3, с.228].

Література

1. Воропай О. Звичаї нашого народу Етнографічний нарис / Воропай О. – Мюнхен : Укр. видавництво, 1958 – 309 с.

2. Гнатюк В. Нарис української міфології / Гнатюк В. – Львів : Інститут народознавства НАН України, 2000 – 249 с.

3. Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору / Давидюк В. – 2-ге вид., доп. і перероб. – Луцьк : Вид-во обл. друк., 2005 – 310 с.

4. Лущевська О. Дивні химерики, або Таємниця старовинної скриньки / Лущевська О. – К. : Грані-Т, 2009. – 80с., іл.. (Серія «Сучасна дитяча проза»).

5. Мочернюк Н. Д. Сновидіння в поетиці романтизму: часо-просторова специфіка : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.06 „Теорія літератури” / Н. Д. Мочернюк. – Тернопіль, 2005. – 20 с.

6. Поліщук Я. Міфологічний горизонт українського модернізму : [монографія] / Ярослав Поліщук. – 2-е вид., доп. і перероб. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2002. – 392 с.

7. Поріцька О. Українська народна демонологія у загальнослов’янському контексті (ХІХ – поч. ХХст.) / Поріцька О. – К. : Наукове видання, 2004. – 180 с.