Вищий державний навчальний заклад України «Буковинський
державний медичний університет»
ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ,
ЯКІ СПРИЯЮТЬ ВИРОБЛЕННЮ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ У СТУДЕНТІВ-МЕДИКІВ
Впровадження нових
методів викладання та навчання у Вищому
державному навчальному закладі України «Буковинський державний медичний
університет» (методика індивідуального навчання, навчання у групі, засвоєння
практичних навичок на робочому місці, загальні та індивідуальні консультації,
самостійна робота з використанням дистанційних інтернет-ресурсів) з
використанням модульного контролю сприяє формуванню лікаря-спеціаліста, який
буде володіти високою компетентністю та здатного повноцінно працювати у
закладах практичної охорони здоров’я.
Важливим елементом
вищої медичної освіти є формування таких якостей випускника, як:
конкурентноспроможність, володіння комунікативними навиками, вміння приймати
самостійні рішення, нестандартно мислити, адаптуватися у змінних умовах,
здібністю до саморозвитку і таке інше.
Модульна технологія
навчання у системі післявузівського професійного викладання є розвиваючим
підходом у навчанні дорослих людей, які вже отримали навики самостійної роботи
за спеціальністю.
Загально-розвиваючими
принципами навчання є:
-
пріоритет самостійного навчання (індивідуалізація);
-
системність та елективність навчання;
-
усвідомлення навчання (самоосвіта, самооцінка та
компетентність);
-
актуальність результатів навчання;
-
розвиток навчальних потреб студентів.
Формування
інноваційної направленості у діяльності ВУЗу залежить від:
-
систематичного вивчення, узагальнення та розповсюдження
передового педагогічного досвіду;
-
впровадження у роботу професорсько-викладацького складу
досягнень педагогічної науки;
-
підвищення
ефективності навчально-методичної роботи;
-
забезпечення різноманітних форм стимулювання самоосвіти та
творчого пошуку викладачів університету;
-
активної участі професорсько-викладацького складу
університету, а також аспірантів, магістрантів та здобувачів у неперервній
досконалості навчального процесу;
-
підвищення особистої відповідальності кожного викладача
за якість роботи, яку він виконує.
У вищій медичній освіті
вироблення професійних компетентностей здійснюють педагоги-медики на клінічних кафедрах,
що можна трактувати як знання, здібності, установки, які дозволяють людині
виконувати трудову діяльність цілеспрямовано, методично організовано у
професійному середовищі, самостійно оцінювати їх результати у майбутніх
спеціалістів.
Значення кафедр молодших
курсів медико-біологічного профілю при цьому зводиться до забезпечення
фундаментальної підготовки теоретичних основ медицини та формування окремих
елементів професійних компетентностей.
Отож, найбільш важливим
завданням навчання студентів на підготовчому етапі професійної підготовки стає
формування навчально-дослідницької компетентності.
Навчально-методична
компетентність розглядається як найголовніша ланка медичної освіти, оскільки з
одного боку є системостворюючим компонентом, який забезпечує неперервність
освіти «освіта не на все життя, а освіта через усе життя» (Болонський,
Копенгагенський процеси), а з іншого боку – є основою професійної діяльності
лікаря.
Нас цікавить
науково-дослідницька компетентність як основа для формування професійних
компетентностей, професійної мобільності та конкурентоспроможності, а її
засвоєння як засіб самореалізації та особистісного розвитку студента.
Для формування заявлених
загальних компетенцій в інноваційних технологіях навчання необхідно задіювати
комунікативну складову сучасного учбового процесу. Іншими словами, передача,
зберігання, відтворення учбової інформації за допомогою глобальної мережі
Інтернет створює можливості становлення нової якості теорії і практики
навчання. Засоби комунікаційних технологій звільняють викладачів від безлічі
рутинних функцій. Педагог може управляти процесом навчання, створюючи
оптимально гнучкі програми вивчення наочного курсу, доступні в часі і просторі,
індивідуально відповідні до кожного студента. При цьому у студента виробляються
навики спілкування з комп’ютером, з’являється досвід використання сучасних
інформаційних технологій, виховуються якості комунікативності і соціальної
інтерактивності. Учбова діяльність стає якіснішою, ефективнішою, наочно
орієнтованою, доступною і цікавою.
Актуальність проблеми
обумовлена наявністю дисбалансу між вимогами до базових компетентностей лікарів
та відставання у їх формуванні. Засвоєння їх студентами відбувається на
заключних етапах професійної освіти, а не на початкових, що можна пояснити як
відсутністю технологій формування навчально-дослідницької компетентності у
практиці роботи медичного ВУЗу, так і недостатністю навиків та вмінь
самостійної роботи у деяких студентів, низької мотивації вивчення неклінічних
дисциплін при підвищенні інтенсивності інформаційного впливу. Можливість подолання
суперечності спостерігається у розробці та ефективному використанні технологій
оцінювання формування навчально-дослідницької компетентності у
студентів-медиків.
Основними методологічними
регуляторами формування навчально-дослідницької компетентності у студентів
медичного університету у розробці педагогічної технології мусять виступати:
1.
Орієнтація студента на самопізнання, самооцінку як
вектора професійно-особистісного розвитку. Необхідно розуміти, що
цілеспрямовано формувати навчально-дослідницьку компетентність на начальних
етапах професійної підготовки можливо лише при усвідомленому бажанні студенів
самостійно втягуватись у цей процес. Тому що компетентною людина може стати
тільки у процесі надбання предметно-практичного досвіду та відпрацювавши
особисту навчальну стратегію.
2.
Подання навчально-дослідницької компетентності як основи
для формування професійних компетентностей, професійної мобільності,
конкурентоспроможності.
3.
Розгляд, засвоєння навчально-дослідницької компетентності
як засіб самореалізації та особистісного розвитку студента.
Важливим
елементом підготовки фахівців у вищій школі є формування додаткових якостей
випускника, до яких можна віднести: володіння сучасними інформаційними
технологіями, здібність до саморозвитку, мобільність, конкурентноспроможність
на ринку праці і т. ін. Тому при розробці сучасних програм по окремих дисциплінах
і освітніх технологій навчання необхідно передбачити формування не тільки
професійних компетенцій, але і загальних компетенцій. Важливо не тільки
сформулювати необхідні компетенції майбутнього фахівця, але ї запропонувати
освітні технології їх формування і контролю. Тому в кожному ВУЗі повинна бути
створена внутрішньо вузівська система якості за кожною освітньою програмою, що
включає наступні основні критерії якості навчання: формування ключових
компетенцій в наочній області; формування загальних компетенцій випускника;
облік взаємозв’язку матеріалу,що вивчається, з іншими наочними областями в
рамках учбового плану; впровадження прогресивних форм організації освітнього
процесу; використання нових інформаційних технологій; відповідність навчально-методичного
матеріалу сучасному світовому рівню; використання активних методів навчання і
контролю.
В
даний час при розробці курсів більшою мірою необхідно спиратися на самостійні
види навчання. Майбутній фахівець повинен не просто одержати певну суму знань,
а й навчитися самостійно набувати знань, уміти працювати з інформацією,
опановувати способами пізнавальної діяльності, щоб надалі не втрачати рівень
компетентності і постійно прагнути до підвищення своєї кваліфікації. Тому при
організації сучасного курсу навчання підтримка учбового процесу повинна
спиратися на стимулювання різних видів самостійної роботи студента: вивчення
учбового матеріалу, здійснення самоконтролю, виконання самоаналізу за
результатами виконання завдань і проведення самокорекції свого подальшого
навчання.
Для
формування навиків і умінь у студента можна використовувати електронний
практикум – навчальне середовище, що регулює процес отримання знань по
предмету, що виробляє уміння вирішувати ключові задачі по курсу що вивчається,
організуючу порядок виконання індивідуальних курсових завдань (початкові дані
індивідуальних варіантів в текстовому вигляді файлів, зразки оформлення
завдань, поетапний хід виконання кожного завдання). Для досягнення ефекту
динамічності і полегшення сприйняття матеріалу, що вивчається, електронний
практикум використовує прийом типу «накладення», коли статична ілюстрація
розбивається на складові частини, а потім створюється послідовність накладень
цих частин одна на одного. Для пояснення малюнок супроводжується коротким
текстовим коментарем. У ілюстраціях практикуму використовується також і
колірний коментар. Студент сам регулює швидкість і порядок подачі інформації
при вивченні матеріалу.
Особливо
актуальним в нових технологіях навчання є питання створення, розвитку і використання
інструментарію для оцінки якості знань і ключових компетенцій, що набувають
такими, що навчаються. Тести можуть бути використані для організації
самоконтролю з боку студентів, а також поточного контролю по темах і
комплексного підсумкового контролю по дисципліні в цілому. У режимі тренінгу
результати з кожного питання забезпечуються відповідним коментарем. У режимі
підсумкового контролю студенту виводиться тільки загальний результат, при цьому
викладачу доступний повний аналіз тесту. Для перевірки знань використовуються
питання, коротка відповідь, відповідність, питання по тексту. Необхідно
відзначити, що загальні компетенції формуються і контролюються в процесі
навчання за рахунок самих інноваційних освітніх технологій. Наприклад, поки
студент не освоїть мереживі інформаційні технології, він не зможе виконати
самоконтроль і пройти поточне тестування.
Висновок.
Актуальною проблемою якості професійної освіти у вищих медичних навчальних
закладах є модернізація, інноваційні технології, орієнтація на новітні
тенденції вищої освіти, які регулюються через компетентнісний підхід.
Література:
1. Філоненко М. М.
Психологія особистісного становлення майбутнього лікаря [текст] монографія / М.
М. Філоненко. – Київ: Центр учбової літератури, 2015. – 334 с.
2. Колесникова И.А., Горчакова-Сибирская М.П. Педагогическое проектирование:
Учед. Пособие для высш. учеб. Заведений / Под ред.. И.А. Колесниковой. – М:
Изд. центр «Академия», 2005. – 288 с.
3. Лисицына Л.С. Теория и практика компетентностного обучения и атттестаций на
основе сетевых информационных систем. – СПб: СПбГУ ИТМО, 2006. – 47 с.
4. Митяева А.М. Компетентносная модель многоуровневого высшего образования.
Автореферат диссертации д. пед. н. , Волгоград, 2007. – 43 с.
5. Современные образовательные технологии: учебное пособие / кол. авторов, Под
ред. Н.В. Бордовсют – 2-е узд., стер. – М.: КНОРУС. – 2011. – 432 с.