Проблеми i шляхи вдосконалення аграрного законодавства України

Підопригора І. А., студентка

Науковий керівник:

Луц Д. М., викладач

Запорізький національний університет

Будь-які суспільні відносини в країні потребують детальної правової регламентації з боку законодавця. Україна, будучи аграрною країною, має достатньо розгалужене аграрне законодавство. Воно включає в себе сукупність взаємопов’язаних і спеціалізованих елементів різних галузей законодавства України, а саме: адміністративного, цивільного, земельного, трудового, фінансового тощо. Саме тісний взаємозв’язок цих елементів, їх аграрно-екологічна спеціалізація надає цій галузі відносно самостійного юридичного  значення. У сучасних умовах становлення правової системи України, її реформування тісно пов’язане з вирішенням таких основних завдань,  як систематизації існуючого аграрного законодавства з метою забезпечення його стабільності та усунення правових колізій.

Проблемам вдосконалення аграрного законодавства приділяли увагу низка науковців, серед яких В. І. Андрейцев, Ц. В. Бичкова, І. А. Дмитренко, О. О. Погрібний, П. Ф. Кулинич, З. А. Павлович, В. І. Семчик, Н. І. Титова, Ю. С. Шемшученко, М. В. Шульга, В. З. Янчук, В. В. Янчук та ін.

Однак існує потреба навести характеристику саме сучасного стану аграрного законодавства України та окреслити перспективи його розвитку та можливі шляхи вдосконалення. Встановлення ефективності аграрного законодавства має особливо важливе значення в умовах проведення аграрної і земельної реформ.

На нашу думку аграрне законодавство є недосконалим, оскільки зумовлюється його значно широкою та об’ємною структурою, яка включає в себе як закони, так і цілу низку підзаконних актів (укази і розпорядження Президента України, постанови Верховної ради України, розпорядження Кабінету міністрів України, акти Міністерства аграрної політики та продовольства України, акти агенцій, інспекцій, служб, локальні акти і т.д.).

Хоча на сьогодні в Україні прийнято достатню кількість нормативно-правових актів з регулювання аграрних правовідносин, проте у сфері розвитку аграрного законодавства існує низка проблем. Варто погодитися із думкою А. Я. Баранкевич, яка зазначає, що сучасне аграрне законодавство характеризується надмірною кількістю нормативно-правових актів, «розкиданістю» аграрно-правових норм по законодавчих і підзаконних актах, що належать до інших галузей права, йому притаманна велика питома вага відомчих нормативно-правових актів, що часто суперечать аграрним законам або дають можливість їх двоякого тлумачення, що, в свою чергу, негативно впливає на правозастосовчу практику тощо [1].

Науковці по-різному підходять до вирішення окреслених проблем. Так, в аграрно-правовій науці обґрунтовується точка зору щодо необхідності прийняття Аграрного кодексу України. Зокрема, В. В. Янчук визначив предмет, об’єкт правового регулювання такого кодифікованого акта, розробив його примірну структуру [2, с. 33]. Ідея необхідності розробки та прийняття Аграрного кодексу України дістала широкої підтримки й серед інших вчених (В. І. Семчик, В. З. Янчук, В. П. Жушман, В. В. Носік, Т. О. Коваленко, А. М. Статівка, В. Ю. Уркевич). Натомість, Н. І.Титова висунула ідею кодифікації аграрного законодавства шляхом прийняття Основ аграрного законодавства України. Вчена визначила коло суспільних відносин, які потрібно врегулювати таким кодифікованим актом [3; 4, с. 63-64]. Ідею щодо необхідності прийняття Основ аграрного законодавства України підтримує також Н. О. Багай. На її думку, така форма кодифікованого акта відображатиме принципові риси аграрного законодавства України, зокрема його комплексний, інтегрований та спеціалізований характер [1].

На нашу думку, аграрне законодавство потребує систематизації, а не кодифікації. По-перше, кодифікований акт буде занадто величезним та громіздким за своїм обсягом. А по-друге, специфікою аграрного законодавства є те, що воно врегульовується величезною кількістю локальних актів, які є невід’ємною складовою правової системи, елемент демократизації суспільства, органічно їй притаманний, який виконує цілеспрямовану діяльність з правового опосередкування суспільних відносин на підставі закону, має похідний характер щодо загальнодержавного правового регулювання, представляє недержавну сферу правового регулювання [5].

Підсумовуючи, можна зазначити, що реалізація потенціалу України, як аграрної держави, значною мірою залежить від удосконалення аграрного законодавства. Яке в першу чергу повинне відбуватися шляхом систематизації аграрного законодавства України.

Література:

1. Баранкевич А. Я. Проблеми розвитку аграрного законодавства України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rusnauka.com/10_NPE_2009/Pravo/44341.doc.htm.

2. Аграрне право України: Підручник для студ. юрид. спеціал. вищ. закл. освіти /За ред. В. М. Гайворонського, В. П. Жушмана. – Х.: Право, 2003. – 240 с.

3. Титова Н. І. Аграрне законодавство України / Титова Н. І. // Право України. – 1995. – № 1. – 6-9 с.

4. Титова Н. І. Проблеми гарантування прав селянства України / Титова Н. І. // Проблеми прав людини і громадянина: проблеми реалізації. – К.: Ін Юре, 1998. – 63-64 с.

5. Білека А. А. Локальні нормативно-правові акти сільськогосподарських кооперативів : автореф. дис… на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 / А. А. Білека. – Класичний приватний університету. – Запоріжжя, 2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://mydisser.com/ru/catalog/view/8044.html.