Строительство и архитектура/6. Землеустроительство

асист. Зайченко А.В., Кимач С.О.

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету.Україна

Правові засади щодо набуття права власності на землю

Питання виникнення земельних прав є багатоаспектним і багатогранним. В умовах сьогодення воно набуває теоретичної ваги і практичного значення для їх реалізації. Гарантування права власності на землю є одним із найактуальніших напрямів соціального розвитку України як аграрної держави.

Земельне законодавство не містить чіткого розмежування підстав та умов набуття земельних ділянок у власність громадян. Виникнення права власності на землю потребує визначення в законі умов, за яких передбачені в Конституції України суб’єкти можуть стати власниками земельних ділянок.

Метою  роботи є визначення правових засад набуття права власності на землю, як з юридичної точки зору так і з будівельної.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемні питання виникнення права власності на землю є предметом низки наукових дискусій та монографічних досліджень. Значний внесок у розроблення загальних теоретичних питань виникнення права власності на землю зробили В. Андрейцев, Г. Балюк, Д. Бусуйок, А. Гетьман, І. Каракаш, П. Кулинич, В. Мунтян, В. Носік, О. Погрібний, В. Семчик, Н. Титова, М. Шульга та ін.

Поняття власності на землю можливо розглядати в економіч­ному та юридичному аспектах. Як юридична категорія земельна власність являє собою ре­зультат закріплення правовими нормами економічних суспіль­них відносин щодо присвоєння землі, тобто відносин володін­ня, користування та розпорядження землею особами, які юри­дично визнані власниками відповідних земельних ділянок [2].

Згідно зі ст. 79 Земельного кодексу України об’єктом права власності є земельна ділянка, яка характеризується як частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Суб’єктами права власності на землю виступають [1]: а) громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, – на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, – на землі державної власності.

Право власності на землю — інститут земельного права, норми якого регулюють суспільні відносини належності зем­лі визначеним законом видам суб'єктів цього права.

Відповідно до Земельного кодексу в Україні встановлено дві форми земельної власності: публічна (суспільна) власність, яка охоплює державну і комунальну власність; приватна власність, яка охоплює власність фізичних осіб і недержавних юридичних осіб [1].

Підстави набуття права власності на землю являють собою об’єктивні події, вольові дії тих чи інших суб’єктів, які визначені нормативно-правовими актами земельного та інших галузей законодавства.

Перелік підстав набуття права власності на землю громадянами України визначено Земельним Кодексом України. Він включає [1]: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатну передачу із земель державної і комунальної власності; в) приватизацію земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Це нові підстави набуття прав на землю, які раніше не були відомі земельному законодавству України, а їх виникнення зумовлено новітніми земельно-правовими інститутами.

Земельна власність в еконо­мічному аспекті являє собою систему суспільних економіч­них відносин з приводу присвоєння землі, перетворення її на благо, що належить окремій особі. Економічний аспект відносин власності на землю визначається виробничо-необхідними економічними діями, які впливають на власність, незалежно від того, розуміють це чи не розуміють люди вплив на власність цих дій.

Існування економічних відносин різного рівня прав власності, не закріплених правом, як це має місце в Україні, малоефективне і пов’язане з великими труднощами щодо регулювання земельних відносин [3].

Що стосується правових форм економічних відносин власності на землю, то вони відображають свідоме опрацювання правил здійснення економічних дій. Можливість реалізації цих правил залежить не так від намірів людей їх дотримуватись, як від об’єктивних економічних і соціальних умов, що визначають життєво важливі інтереси й мотиви поведінки учасників цієї діяльності.

Ринок земель має подвійну природу. Як економічне явище ринок є формою руху землі в якості товару в системі товарно-грошових відносин, а з точки зору правових відносин його функціонування є нічим іншим, як результатом реалізації права держави, територіальної громади, громадян і суб’єктів господарювання на землю і розпорядження останньою.

Таким чином, належне законодавче забезпечення гарантій права власності на землю є необхідною запорукою ефективності реформування земельних правовідносин, раціонального використання та охорони земель. При цьому кожен громадянин України повинен захищати свої земельні права, не зловживати ними, добросовісно виконувати юридичні обов’язки, а також служити на благо України і її народу. Власність як економічна категорія є найбільш ефективним і гарантованим засобом реалізації економічних інтересів громадян, їх об’єднань та суспільства в цілому, насамперед, за допомогою використання природних земельних багатств.

Список використаних джерел:

1.            Земельний кодекс України: від 25.10.2001 р.: за станом на 08.01.2013 р. // Відом. Верхов. Ради України. — 2002. — № 3–4. — С. 27-34

2.            Носік В.В. Право власності на землю Українського народу: Монографія / Носік В.В. – Юрінком Інтер, 2015. – 544 с.

3.            Вівчаренко О.А. Гарантії права власності на землю в Україні: Монографія / Вівчаренко О.А. – Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2014. – 196 с.