Стратегія управління формуванням і
використанням ресурсного потенціалу
сільськогосподарських
підприємств
Розвиток сільськогосподарського виробництва передбачає вдосконалення стратегічного
управління використання наявних ресурсів аграрних підприємств. Розв’язання цієї
проблеми пов’язане з необхідністю прийняття оптимальних рішень в управлінні
виробництвом та ресурсокористуванням зокрема. Важливою запорукою підвищення
ефективності виробництва в сільськогосподарській галузі є впровадження й
використання ринкового механізму господарювання, який передбачає наявність
дієвих важелів, інструментів та стимулів, що впливають на її розвиток. Як
свідчить світовий досвід, ринковий механізм не можливий без розробки
стратегічних напрямків господарювання, економічного і соціального розвитку,
ефективного використання виробничого потенціалу сільськогосподарських
підприємств, прискорення науково-технічного прогресу, підвищенню рівня життя
населення тощо.
Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва в Україні слід
очікувати за умов врахування внутрішньогосподарських резервів та ресурсів на
конкретних сільськогосподарських підприємствах. Суттєві відмінності між різними
сільськогосподарськими підприємствами впливають на певний рівень узагальнення
шляхів підвищення ефективності [2]. Характер впливу техніко-технологічних,
організаційно-економічних та соціально-економічних факторів на ефективність
господарської діяльності, однакових для всіх підприємств, дає підстави для
узагальнення джерел використання резервів.
Основними шляхами використання внутрішньовиробничих резервів
сільськогосподарських підприємств та підвищення ефективності їх виробництва є
покращення використання ресурсного потенціалу, а також кількісне та якісне
оновлення основних засобів. Підвищення рівня ефективного використання, зокрема,
основних засобів є першочерговим завданням усіх без винятку сільськогосподарських
підприємств України. Це особливо актуально на сучасному етапі, коли оновлення
основних засобів гальмується відсутністю власних коштів підприємств та
обмеженими можливостями щодо залучення позичкового капіталу.
Використання резервів підвищення ефективності сільського господарства
України, обумовлених впливом соціально-економічних факторів, вимагає здійснення
заходів, спрямованих на підвищення продуктивності праці [1]. Основними шляхами
підвищення продуктивності праці є підвищення кваліфікації персоналу, пропаганда
передового досвіду з питань організації виробництва, сучасних досягнень науки
та техніки. Розвиток сільського господарства в Україні у перспективі повинен
забезпечити вирішення проблеми продовольчої безпеки та досягнення максимально
можливого продовольчого самозабезпечення
сільськогосподарською продукцією.
Значним резервом підвищення економічної ефективності сільськогосподарської
діяльності є розширення асортименту продукції шляхом впровадження різних форм
комбінування виробництва. Формування сучасного ринку сільськогосподарської
продукції вимагає впровадження широкого кола заходів, одним з яких є вдосконалення економічних
взаємовідносин всіх ланок сільськогосподарського виробництва. Сільське господарство
має стати основним інтегратором й організатором процесу виробництва шляхом
регулювання через аграрні ринки, спеціалізації та структури виробництва
сільськогосподарської продукції, її обсягів, якості та асортименту [3].
Вітчизняний досвід показує, що сільськогосподарські підприємства є інтеграційною
основою ефективного розвитку виробництва продовольства, вони виконують основні
функції щодо налагодження сталих, взаємовигідних з економічної точки зору,
міжгалузевих виробничо-технологічних та
соціально-економічних зв’язків. Крім того, вони виступають організаторами й
інтеграторами системи міжгалузевих процесів із випуску продукції та задоволення
потреб населення в продуктах харчування.
Основним шляхом вирішення
вищезазначених проблем, на нашу думку, може бути створення професійних
та міжпрофесійних об’єднань у аграрній сфері. Згідно з проектом Закону України «Про
професійні та міжпрофесійні об’єднання в аграрному секторі», під аграрним
сектором розуміють «сукупність галузей, що забезпечують виробництво
сільськогосподарської продукції, її зберігання, транспортування, переробку,
оптовий збут, роздрібну торгівлю, сервісне обслуговування». Тобто, саме
об’єднання сукупності зазначених галузей економіки може бути визнане як
міжпрофесійна організація задля захисту інтересів товаровиробників аграрного ринку.
Основною метою об’єднання всіх галузей, які забезпечують та пов’язані з
аграрним виробництвом, має бути впровадження сучасних правил стосовно
конкуренції й прозорості ринків
сільськогосподарської сировини та
продукції її переробки для задоволення
внутрішнього попиту і створення умов для експортних операцій, впливу на
формування державної політики, посилення конкурентоспроможності членів
об’єднань на вітчизняному та зарубіжному ринках, наближення без посередників до
кінцевого споживача, а головне, для
збільшення доходів членів об’єднань.
Відповідно до вищезазначеного, основними завданнями міжпрофесійних
об’єднань мають бути: розробка механізмів збалансованого попиту і пропозиції на
ринку аграрної продукції, планове виведення продукції на ринок, стабілізація
цін, забезпечення гарантій процесу поставок і оплати, узгодження технологій
виробництва, переробки, пакування та продажу кінцевої продукції.
Отже, метою ефективного організаційно-економічного механізму
ресурсокористування сільськогосподарських товаровиробників повинен стати
закінчений процес із виробництва сільськогосподарської сировини, її переробки
та доведення до споживача кінцевої
продукції з мінімальними витратами для усіх учасників даного відтворювального процесу. При цьому
вирішальну роль у забезпеченні сприятливих умов господарювання повинна
відігравати держава – за рахунок виважених заходів регулювання аграрного ринку,
підтримки вітчизняних товаровиробників.
Одна з головних цілей стратегічного управління на
сільськогосподарських підприємствах – забезпечення раціонального розподілу
ресурсів між напрямками діяльності стратегічних зон господарювання (СЗГ) та їх
ефективного використання для якнайкращого досягнення поставлених стратегічних
цілей. Ресурсне забезпечення стратегічної діяльності сільськогосподарських
підприємств має здійснюватись у відповідній формі на основі розробки ресурсних
стратегій, які сприяють розв’язанню таких завдань:
– визначення перспективних потреб підприємств у ресурсах
всіх необхідних видів;
– розрахунок припустимих ресурсних обмежень і формування
прогресивних норм витрат ресурсів різних типів;
– визначення «зон стратегічних ресурсів», можливостей їх
використання шляхом балансування обсягів і складу, термінів постачання з
динамікою використання;
– розробка заходів щодо раціонального транспортування,
зберігання та використання сировини;
– використання підходів з позиції логістики щодо системи
реалізації ресурсних стратегій.
Література:
1.
Борисова В.А. Відтворення природного
ресурсного потенціалу АПК: економічні аспекти. – Суми: Видавництво «Довкілля»,
2010. – 372 с.
2. Герасимчук Н. А. Шляхи мінімізації економічних ризиків сільськогосподарських підприємств в сучасних умовах [Текст].
– // Актуальні проблеми економіки. – 2011. – № 6. – С. 75–82
3. Гречко А.П. Шляхи підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу аграрного сектора економіки // Ринкова трансформація економіки АПК: кол. монографія у чотирьох частинах. / За ред. П.Т. Саблука, В.Я. Амбросова, Г.Є. Мазнєва. Ч.2. Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. – К.: ІАЕ, 2009. – С. 367 –370.