студент Федченко Б.О.

студент Лавринович М.В.

науковий керівник Кравченко. Н.Б.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Київський князь Аскольд

На світанку історії вітчизняної державності та її християнської культури стоїть потужна і загадкова постать князя Аскольда .

Аскольд – перший київський князь-християнин і перший київський мученик за віру Христову. Роки життя Аскольда достеменно не відомі.

Походження князя досі дискутується в наукових колах. У літописах Аскольд діє завжди з Діром. Ян Длугош, знавець руських літописів, писав, що Аскольд походив із князівської династії Києвичів і був рідним братом Діра. За іншою версією – був воєводою Діра й успадкував владу після його смерті.

У «Літописі руському» ми зустрічаємо відомості, що Аскольд і Дір були не племені Рюрика, а бояри. «І відпросилися вони в Рюрика піти до Цесарограда з родом своїм, і рушили обидва по Дніпру. Ідучи мимо, узріли вони на горі городок і запитали, кажучи: « Чий се город?» А вони, тамтешні жителі, сказали: «Було троє братів, Кий, Щек і Хорив, які зробили город сей і загинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хозарам». Аскольд і Дір зосталися удвох у городі цьому, і зібрали багато варягів, і почали володіти Полянською землею. А Рюрик княжив у Новгороді» [1, с. 12].

Питанням походження Аскольда займався М.Таубе і твердив, що Аскольд - швед, який прибув до Києва з дружиною через Західну Двіну і не мав нічого спільного з Рюриком[2, с. 61-63].

Але поруч із гіпотезами, які припускають варязьке походження Аскольда, є й інші: ще О.Шахматов вважав Аскольда за слов’янина, навіть за Києвого сина[3, с. 289]. З пізніших дослідників – Б.Рибаков, який виводить ім’я Аскольда від річки Оскіл, і пише – «Оскольд»[4, с. 801]

У якому році Аскольд прийшов до влади, сказати з достовірністю не можна. Але те, що Аскольд укріпився в Києві, став місцевим князем і діяв в інтересах східних слов’ян – достовірно. За Аскольда Київ поступово перетворюється у політичний центр із прилеглими землями полян, деревлян, дреговичів та південно-західної частини сіверян. Головні інтереси Аскольдової Русі охоплювали південь та південний схід. Її приваблювали багаті й сильні держави – Хозарія, Болгарія, Візантія, кавказькі країни – Грузія, Вірменія, Албанія , навіть віддалений Багдад. З ними вона підтримувала активні торговельні та політичні зв’язки.

Інтереси забезпечення східного тилу спонукали Аскольда утримуватися від будь-яких конфліктів із Хозарією. Не становлячи серйозної загрози для молодої Київської держави, каганат був ще досить міцним заслоном проти кочових племен Сходу.

Епоха Аскольда в розвитку Русі була визначним рубежем. Саме тоді завершується формування давньоруського феодалізму і держави. Аскольдова Русь проводить активну зовнішню політику і здійснює низку масштабних акцій, з-поміж яких особливо слід виділити походи на Константинополь і укладення перших договорів з греками та прийняття християнства.

Щодо питання, скільки було походів і коли вони відбувалися, в літературі немає певності. Більшість науковців вважають, що реально мав місце лише один похід на Константинополь у 860 р., який суперечливо описаний у різних документах [5, с. 65-66].

Головна причина походу 860 року була, у тому, що києво-русичі відчували велику необхідність відстояти своє місце в системі держав, причому найбільш великих і сильних, визначити свої кордони і свої інтереси, явити свої претензії на міжнародній арені. Усе це в тих умовах можливо було здійснити, тільки продемонструвавши свій військовий потенціал. Інакше не було ніяких надій на те, що такі держави, як Візантія, укладуть з новим політичним утворенням дипломатичні і торгові угоди.

Військо русів нараховувало не менше 8 000 воїнів. Напад був несподіваним. Оскільки русам не дали відсіч, вони оточили Константинополь, розграбували околиці міста, захопили в полон і вбили багато жителів. Пограбували також області, що за 100 км від Царгорода. Імператор Візантії Михаїл III почав переговори з Аскольдом. Проте після молебню та покладання Св. Патріархом Фотієм Ризи Божої Матері у море під час облоги русичами Константино поля здійнялась буря, і «потопи безбожних Руси кораблі». Внаслідок такого чуда Божої Матері, явленого у 860 році, князь Аскольд Київський та частина руського війська, вражені силою та величчю християнського Бога, вирядили в Константинополь послів. З імперією уклали мирну угоду і попросили хрещення. Через деякий час Патріарх Фотій відправив до русів єпископа.

Никонівський літопис оповідає про хрещення при Аскольді: русичі збирались хреститись, але згодились лише коли, впевнившись у божественній силі нової віри, – Євангеліє не згоріло у вогні. «Сие видевши Руси удивившася, чудящеся силе Христове, и все крестишася» [6, с. 9]. Аскольд охрестився, ймовірно, з певною кількістю дружинників і народу. Князь дістав при хрещенні ім’я Микола. Саме з цієї події у IX ст. розпочався нелегкий і довготривалий процес християнізації Київської Русі [7, с. 45].

Таким чином, Аскольдове хрещення стало подією широкого міжнародного значення. Незалежно від остаточних наслідків, цей процес не міг не діяти. Інша річ, що хід самого процесу виявився надто складним і тривалим і мусив перейти багато стадій і карколомних рубежів.

Факти походу князя Аскольда київського на Константинополь у 860 році описані у «Повісті минулих літ», Іоакимівському, Никонівському літописах, Київському Синопсисі та інших вітчизняних джерелах. Аналогічне свідчення про похід Аскольда ми знаходимо і в болгарському рукописі Хронографу Георгія Амортола. Візантійська хроніка Манасії подає навіть точну дату нападу Русі на столицю Візантії – 18 червня 860 року.

Похід руських дружин на Константинополь у 860 р став важливою віхою Русі. Як писав константинопольський патріарх Фотій, відбулося «Відкриття Русі». Саме з цієї події у візантійських та інших закордонних хроніках починається офіційний відлік історії Київської Русі. «Повість временних літ» зазначає, що з цього часу «начася прозивати Руська земля»[8, с. 14, 22].

 Як оповідає «Літопис руський», під 882 р. життя Аскольда було перерване підступним убивством. Новгородський воєвода Олег зрадницьки вбив Аскольда під час мирних переговорів. Владу в Києві захопила язичницька династія Рюриковичів. Є всі підстави вважати, що події 882 року були сплановані й організовані антихристиянською опозицією Аскольда. Бо навряд чи зміг би Олег захопити добре укріплену столицю Київської Русі.

Із смертю Аскольда всі його починання завмерли. Почався довгий і драматичний період язичницької реакції, погіршилися стосунки з Візантією.

Але незважаючи на такий перебіг подій, прийняття християнства києво-русичами заклало християнську духовну основу слов’янам, стало початком розвитку нового духовного світогляду на землях Наддніпрянщини, поворотним моментом ходу історії русичів.

Сполучення двох імен - Аскольда та Діра – як суправителів, викликає великі сумніви. Треба гадати, що князювали вони не одночасно. Аль Масуді виразно писав про Діра, як про першого серед князів[9].

Місце вбивства й поховання Аскольда з часом дістало збережену й донині назву – Аскольдова могила. З давніх часів на місці Аскольдової могили існувала церква Святого Миколи. Пізніше там було побудовано жіночий монастир, а у XII ст. – чоловічий. У 1809 році на Аскольдовій могилі звели невелику кам’яну церкву. З 1866 р. до Аскольдової могили щорічно 2/15 липня Церквою здійснюється хресний хід від Миколаївського чоловічого монастиря[10].

Після богоборчої революції 1917 року традиція вшанування пам’яті першого князя-християнина Русі була втрачена.

З липня в 1937 р. територію Аскольдової могили передали під парковий павільйон. У 1998 році церкву Святого Миколи відбудували, і тепер вона належить греко-католицькій церкві .

Література:

1. Літопис Руський. За Іпатським списком [Пер. Л. Махновець]. – 1990.

2. М.de Taube/ Romeetla Russie.

3. А.А.Шахматов. Разыскания о русских летописах.

4. Б.А.Рыбаков. Очерки.

5. Брайчевський М. Літопис Аскольда / М. Брайчевський. – 2001.

7. Шумило С. Князь Оскольд и християнизация Руси / С. Шумило. – 2010.

6. Летописный сборник, именуемый Патриаршою или Никоновскою летописью // ПСРЛ. – 1862.

8. Толочко П. П. Древняя Русь. Очерки социально – политической истории / П. П. Толочко. – 1987.

9. А.Я.Гаркави. Сказання мусульманських писателей о славянах и русских. СПТ, 1870.

10. Газета «Київлянин». – № 56. – четвер 12 травня 1866.