Історія/1.Вітчизняна історія

Калюжний О.І.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Внутрішньо-торгівельні відносини на Правобережній Україні в кінці ХІХ століття

Соціально-економічні зміни другої половини XIX ст. вплинули й на розвиток внутрішньої торгівлі. Головними формами організації внутрішньої торгівлі Правобережної України, як в усій Російській імперії, даного періоду залишались ярмаркова, базарна та постійна стаціонарна торгівля. Важливу роль у внутрішній торгівлі відігравали базари. Вони були однією із форм основних та постійних економічних зв’язків між містом і селом. Кількість базарів і базарних днів постійно зростала: у 1860-90-ті рр. із 351 до 897, а базарних днів з 50,8 до 77,3 тис. [1, с.66].Розвиток торгівлі визначався такими чинниками, як піднесення промислового та сільськогосподарського виробництва, його товарності, зростання чисельності найманих робітників і міського населення.

Щорічний обіг базарів наприкінці XIX ст. становив понад 80 млн. крб. Якщо в перші пореформені роки базари відкривалися переважно в містах, то у 80-90-х рр. ХІХ ст. і в більшості сіл. З поступовим розвитком капіталізму постійно діючі базари перетворювалися у своєрідну форму стаціонарної торгівлі. Необхідно відзначити, що ярмарки проходили в усі пори року: взимку, навесні, влітку і восени. У зв’язку з відсутністю удосконалених шляхів сполучення і відсталістю засобів транспортування, найбільші торгові операції на ярмарках проводили у січні, лютому, червні, липні, серпні, коли ґрунтові шляхи були найбільш зручні для транспортування вантажів. До середині ХІХ ст. основна роль у перевезенні солі, риби, хліба та різних видів промислових товарів належала чумакам.

В Західній Україні ярмаркова торгівля зростала здебільшого за рахунок містечкових і сільських ярмарків. У першій половині XIX ст. їх налічувалося понад 2 тис, оборот ярмаркової торгівлі становив б-7 % від загального товарообороту.

Ярмаркову справу в Україні характеризують:

- кількісне переважання дрібних ярмарків сільськогосподарського типу з роздрібною торгівлею - приблизно 77 % від загальної кількості. Постійним учасником на дрібних ярмарках був торговець-скупник;

- середні за обсягами торгівлі ярмарки (10-100 тис. руб. товарообороту) були одночасно роздрібними та оптовими, їх налічувалося приблизно 12 %;

- 1 % ярмарків були великими оптовими з оборотом понад 100 тис. руб.;

- ярмарки проводили в усі пори року, вони відбувалися в містах і селах. Торговельний оборот сільських ярмарків становив 1/10, а міських - 9/10 від загальної вартості товарів;

- у першій половині XIX ст. зберігав провідне значення у хлібній торгівлі Київський контрактовий ярмарок, переведений у 1796 р. з міста Дубно. На нього приїжджало до 5 тис. осіб. Контрактовий ярмарок поступово перетворювався на біржу, де продаж товарів здійснювали на основі контрактів і зразків, які регламентували номенклатуру, обсяги, ціни, терміни поставок. Також купували, продавали, закладали, здавали в оренду маєтки, укладали кредитні угоди, надавали позики. Однак з розвитком експорту зерна через південні порти і поширенням цукрово-бурякової промисловості зросло значення контрактів щодо цукру. 1860-1870-х роках обсяги контрактового ярмарку зменшились;

- на Правобережжі популярними були Успенський і Онуфріївський ярмарки у місті Бердичеві, які пов'язували Україну з Польщею. Основний їхній товар - мануфактурні вироби; торговельний оборот становив приблизно 22 млн руб.;

- у 1880-х роках ярмаркова торгівля досягла найбільших обсягів, далі почався період її спаду. [2, с.6-11].

Та величезні відстані, незначна густота населення в окремих регіонах імперії, слабкий розвиток залізниць, підвищення витрат чумаків на утримання волів у дорозі – стояли на заваді формування внутрішньо-торгівельних відносин.

Бідність сільського населення теж впливала на розвиток внутрішнього ринку. Так, на Поділлі, наприклад, як і у всій Україні, існували великі поміщицькі маєтки, а велика кількість селянства залишилась безземельним після реформи 1861 року. Згідно з переписом населення 1897 р. загальна кількість робітників Поділля становила дві основні категорії: торгово-промислові робітники – 25,863 тис. і не торгового-промислові (тобто сільськогосподарські) – 113,199 [3, с.7].

Неабияке значення для зовнішньої торгівлі відігравав залізничний транспорт. В 1865 р. була побудована перша залізниця в Україні – Одеса - Балта. Справа в тому, що Балта була значним торговим центром Подільської губернії, віддавна існувало декілька великих ярмарків та була значна кількість хлібних магазинів. З Одеського порту відправлялася продукція, що вироблялась переважно в Південно-Західному краї (вовна, хліб, сало, насіння, тощо)

В 1866 р. державна скарбниця Росії розпочала фінансування будівництва залізниці на лінії Київ - Балта. Будівництво даного залізничного сполучення було закінчено у 1870 р. В 1781 році були відкриті залізничні лінії - Жмеринка - Волочинськ, Вірзула -Жмеринка. Пізніше були прокладені залізниці Козятин - Умань, Вапнівка - Христинівка, Жмеринка - Могилів.

Важливе значення у торгівлі відігравала винокурна промисловість. Крім збуту на місці, горілка і спирт з України вивозилися до багатьох міст і повітів Центральної Росії, в Білорусію, Область Війська Донського.

Включення Поділля до загальноросійського економічного ринку поступово змінило його становище. Найпоширенішими галузями стали хліборобство й гуральництво [4, c.61].

Подільська губернія почала виділятися серед інших в збільшенні вивозу великої кількості хліба на південь.

В 1871-1873 рр. хлібні вантажі склали 40% вантажообігу української залізничної мережі. Лише з Правобережної України середньорічний вивіз зерна складав 320 тис. т . В 1880 р. Південно-Західною залізницею було перевезено 725, 5 тис. т зерна, а в 1902 р. - 3120,6 тис. т зерна.

Завдяки поширенню залізничної мережі промислові райони були з'єднані з аграрними окраїнами, що сприяло поліпшенню товарного обігу, зміцнюючи внутрішній ринок.

Також важливою статтею внутрішньої торгівлі Правобережної України було зерно та борошно. Починаючи з 50-х рр. XIX ст., основна частина хліба з Правобережної України йшла на продаж, що дорівнювало 2,5% щорічного врожаю. Основний хліб продавали на місцевих і внутрішньому ринках, переробляли на горілку, постачали для армії. 40% хліба припадало на Правобережну Україну (пшениці – 57%), близько 38% - на південні губернії, понад 22% - на Бессарабію. Товари харчової промисловості збувались на близьких і віддалених ринках країни. Розвиток залізничного, морського і річкового транспорту забезпечив безпосередній вихід їм у Центральну Росію, Білорусію, Прибалтику, Царство Польське, Кавказ, Сибір, Далекий Схід.

Отже, достатньо високий рівень внутрішньої торгівлі на території Правобережної України характеризував економічний і промисловий розвиток України.

Література

1. Москалюк М. Внутрішня торгівля в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. // Київська старовина. - 2007. - № 4. -С.63 - 73 .

2. Богатчук С.С. Українське чумацтво в першій половині ХІХ ст.// Наукові записки. Серія: Історія. - Вип. 18. (Вінницький державний педагогічний університет ім. М.Коцюбинського).- Вінниця, 2010. - С.42-46

3.Стопневич, Б. Промышленость и сельское хазяйство Подолии // Экономическая жизнь Подолии. / Б.Стопневич. – 1914. – № 1. – С.7.

4.Гордуновський О.М. Розвиток промислового виробництва у поміщицьких господарствах Правобережної України першої половини ХІХ ст.// Український історичний журнал. - 2000. - №1. – С.61.