Теоретические и методологические проблемы исследования языка

магістрантка Молчанова А.А.

Мелітопольський державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького (Україна)

Теоретичні засади дослідження явища мовної гри

в сучасній англійської мови

Домінування в лінгвістичних дослідженнях кінця ХХ сторіччя антропоцентричного інтерпретативного підходу з початком нового тисячоліття поступилося місцем пріорiтету когнітивно-комунікативної парадигми наукового знання. Нова епісистема припускає науковий пошук принципів і механізмів розгляду дискурсивної діяльності на основі конвергенції внутрішніх ментальних процесів і інтенцiй комунiкантiв.

До базових установок дослідження мовних явищ в когнітивно-комунікативній парадигмі відносяться такі методологічні принципи, як визначення дiяльностi і системної природи мови і мовлення, експансіонізм лінгвістичних досліджень, вихід за рамки раціоналістичної філософії. Когнітивно-комунікативна парадигма сучасної лінгвістики розглядає мовну діяльність на базі внутрішніх ментальних процесів [Карасик 2002, с. 470; Приходько 2002, с. 290; Шевченко 2003, с. 33-38].

На думку Й. Хейзінга, будь-яка гра є різновидом умовно-реальної діяльності і протікає усередині свого ігрового простору, в якому «панує власний безумовний порядок», мають силу особливі, власні правила, що є «тимчасовими світами усередині звичного, створені для виконання замкнутої в собі дії» [Хейзінг 2004, с. 27-28].

Л. Вітгенштейн задається питанням про універсальні для всіх видiв ігор ознаках і приходить до висновку, що знаходячи складну мережу подiбностей, що «накладаються одна на одну і переплітаються одна з одною» [Вітгенштейн 1994, с. 66], ігрові процеси утворюють сім'ю. Далі філософ констатує розмитість поняття "гра" і неможливість визначення його меж внаслідок того, що різні вживання цього слова мають розпливчату схожість, а не чітко певний універсальний набір ознак.

Про багатоплановість терміна „мовна гра” свідчить і той факт, що він не має однозначного еквівалента в англійській мові. Так, у працях з англістики використовуються терміни “language play” [Crystal 1995], “language game” та “linguistic game” [Algeo 2003; Aronoff 1993], а також “speech play” [Sherzer 1982] “word play” [Farb 1973]. У вітчизняному мовознавстві паралельно зі згаданим терміном функціонують і інші – “мовленнєва гра”, “гра слів”, “словесна гра”.

Вивчення та аналіз наукових напрацювань таких лінгвістів, як О.А. Земська, В.З. Санніков, Т.А. Гридіна, В.І. Шаховський, А.М. Баранов, К.Ф. Сєдов, І.М. Горєлов, S. Аttardo, D. Crystal, D. Nilsen дозволяє стверджувати, що традиційним підходом до вивчення феномена “мовна гра” є лінгвостилістичний, з яким пов’язані всі існуючі його інтерпретації, зосереджені переважно навколо девіантної природи лудичної функції. Йдеться про її мінливий характер, функціональну парадоксальність, відхилення від норми, про лудичну функцію мовної гри як прояв (неконвенціонального, неканонічного) лінгвокреативного мислення мовленнєвої особистості.

Становлячи собою особливу форму лінгвокреативного мислення з його асоціативною природою, мовна гра завжди зорієнтована на використання лінгвальних прийомів, що спрямовані на підкреслення парадоксальності, яка виникає внаслідок контрастування між стандартною мовною формою та нестандартним (несподіваним) змістом мовної одиниці і виявляється в новій асоціативній обробці та репрезентації того чи іншого лінгвального або екстралінгвального знання.

Лінгвофілософський та прагматичний підхід до лудичної функції мовної гри передбачає її опис не тільки в межах різних рівнів мовної системи, а й в аспекті логічних категорій, як це роблять Т.В. Булигіна й О.Д. Шмельов на прикладі обігрування законів і принципів побудови зв’язного тексту. Вирішення питання про відношення таких фактів до феномена “мовна гра” є, очевидно, спірним, оскільки становить собою відхилення не лише від власне мовної норми, а й від формально-логічної.

Література:

1. Вітгенштейн Л. Філософські дослідження. – М.: Гнозіс, 1994. – С. 212-227. –530 с.

2. Карасик В.І. Мовний круг: особа, концепт, дискурс. – Волгоград: Зміна, 2002. – 477 с.

3. Приходько А.М. Складносурядне речення в сучасній німецькій мові. – Запоріжжя: ЗДУ, 2002. – 292 с.

4. Хейзінг Й. Homo Ludens. У тіні завтрашнього дня / Пер. з нідерланд. У. Ошиса. – М.: АСТ, 2004. – 539 с.

5. Шевченко І.С., Морозова Е.І. Дискурс як мислекоммунікативна освіта // Вісник Харківськ. нац. ун-ту ім. У. Каразіна. – № 586. – Харків: Константа, 2003. – С.33-38.

6. Algeo J. The Origins of Southern American English // English In the Southern United States, ed. by S.J. Nagle. – Cambridge: Cambridge University Pres, 2003. – P.6–16.

7. Aronoff M. Morphology by itself. – Cambridge, Massachusetts, L.: The MIT Press, 1993. – 205 p.

8. Crystal D. The Cambridge Encyclopedia of the English Language. – Cambridge: CUP, 1995. – 489 p.

9. Farb P. Word Play. What Happens When People Talk. – N.Y.: Vintage Books, 1973. – 366 p.

10. Scherzer J. Play languages: with a note on ritual languages // Exceptional Language and Linguistics / Eds. Obler L.K., Menn L. – N.Y.: Academic Press, 1982.