Студент Козар В.М.

Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля, Україна

Проблематика відокремлення договорів факторингу та цесії у сучасній юридичній практиці

Договори купівлі-продажу права грошової вимоги або цесії широко розповсюджені в господарських відносинах українських компаній. На даний момент, в Україні існує проблема розмежування договорів цесії із договорами факторингу, як наслідок, договори купівлі-продажу грошової вимоги визнаються договорами факторингу, а отже недійсними, у зв’язку з значним недотриманням під час їх укладення вимог Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона Фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони Клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи Боржника. Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед Фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу, може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відносини факторингу, поєднуючи в собі елементи договорів купівлі-продажу, позики і кредиту, а іноді й договорів відшкодувального надання фінансових послуг, мають набагато складніший і багатогранніший характер.

Але варто зазначити, що визначення факторингу, надане Цивільним Кодексом України, не відображає його особливості, бо окрім наведеного, Фактор бере на себе зобов’язання у фінансуванні постачальника, надання авансу, ведення обліку, та має чіткий захист від несплати боржником встановленої суми, шляхом звернення стягнення на Клієнта.

Відступлення права вимоги, за суттю, означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.  

Натомість  договір факторингу  має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.  

Відповідно до ст.1 Конвенції Міжнародного інституту з уніфікації приватного права «Про міжнародний факторинг» (Оттава, 28 травня 1988 року), взяття на себе фактором виконання двох із наведених функцій є обов’язковою умовою договору факторингу. Це й створює багато проблем із відмежуванням його від договору цесії, який у свою чергу заміняє одного кредитора в зобов’язанні іншим. Ці правовідносини ще називають відступленням права вимоги. Можливість такої заміни кредитора передбачена положеннями ст. 512 Цивільного кодексу України . Суть правовідносин полягає в тому, що первісний кредитор передає свої права в зобов’язанні (право вимоги боргу) іншій особі (новому кредитору). У результаті до останнього переходять усі права первісного кредитора за зобов’язаннями, що існували на момент їх переходу, згідно ст. 514 Цивільного кодексу України.

Також навіть у практикуючих юристів існують багато труднощів з визначенням різниці між вищезазначеними договорами, водночас є значний обсяг судового прецеденту, в якому дійсно проводить відокремлення між ними, саме на ці рішення і треба звертати увагу.

Узагальнено позицію судів, які ототожнюють договір купівлі-продажу права вимоги і факторингу, зводиться до того, що якщо договір між сторонами передбачає передачу права грошової вимоги проти виплати коштів або обов’язку їх виплатити, то фактично має місце фінансування однієї сторони іншою. Такі відносини мають ознаки факторингу, а отже новий кредитор повинен мати статус банку або фінансової установи, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. В іншому випадку такі договори треба визнавати недійсними.

Така позиція наведена в постановах ВСУ від 13 квітня 2016 року у справі № 3226гс16 та від 25 травня 2016 року у справі № 3254гс16. Цієї позиції дотримується і ВГСУ в постанові від 10 серпня 2016 року у справі № 915/2168/15.

Підхід, відповідно до якого плата за відступлення права вимоги визнається фінансуванням - є некоректним. Оплату, яку новий кредитор здійснює на користь первісного кредитора за договором купівлі-продажу грошової вимоги, не можна вважати фінансуванням. У протилежному випадку треба говорити про те, що має місце фінансування і при укладенні звичайного договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Водночас, ураховуючи положення Цивільного кодексу України, учасниками цесії може бути будь-яка фізична та/або юридична особа. Суб’єктний склад договору факторингу визначено ст. 1079 ЦКУ і ст. 350 ГКУ й ч. 5 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664-III .

Він має 3 сторони:

1)Клієнт (первинний кредитор щодо боржника) — відповідно до ст. 1079 ЦКУ, клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа. До того ж, фізичні особи обов’язково повинні мати підприємницький статус.

2)Фактор (другий або новий кредитор щодо боржника) — за ЦКУ ним може бути банк або інша фінансова установа, яка згідно із законом має право здійснювати факторингові операції. Водночас, відповідно до ст.350 Господарським кодексом України, фактором може бути лише банк. У цьому й полягають певні протиріччя між відповідними положеннями Кодексів.

3)Боржник.(третя особа)

Тобто Фактором у Договорі факторингу може бути лише Банк та Фінансова установа, цей факт створює певні проблеми, тому що дуже часто, про що свідчить судова практика, Договір факторингу укладається із фізичною особою, яка є Фактором(Новим кредитором), що є неприпустимим.

Подібність факторингу до цесії зумовлює те, що він регулюється також загальними положеннями ЦК України про заміну кредитора у зобов'язанні (ст. 512-519), якщо вони не суперечать суті факторингу.

Відмінностями ж полягають у тому, що договір купівлі-продажу права грошової вимоги вважається виконаним та припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор виплатив первісному кредитору кошти. Договір Факторингу діє і після того, як фактор виплатив клієнту кошти, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту, коли боржник (або клієнт, якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.

Для вирішення цієї проблеми необхідно внести відповідні зміни до глави 73 ЦК України «Факторинг», щоб чітко розмежувати ці схожі за базовим призначенням договори по зміні кредитора. Саме це зняло б питання про розмежування договору факторингу і цесії.

Список використаних джерел:

1) Цивільний кодекс України від 19.07.2017 року

2) Господарський кодекс України від 02.08.2017 року

3) Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 року

4) Конвенції Міжнародного інституту з уніфікації приватного права «Про міжнародний факторинг» Оттава, 28 травня 1988 року

5)Інтернет-ресурс: [ http://pragnum.ua/en/difference-between-factoring-agreements-and-assignment-money-claim ]

6) Науково-практичний коментатор до цивільного законодавства України Інтернет ресурс: [ https://librolife.ru/g4279922 ]