Доцент Власенко І.В., Малюта К.Г., Андріяш В.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету, Україна

Підходи до управління інноваційною діяльністю корпорацій

Сучасне економічне зростання підприємств характеризується переходом до безперервного інноваційного процесу.  Зростання виробництва і сучасні вимоги до  якості виробництва товарів і послуг вирішальним чином залежать від інновацій, які дозволяють компаніям займати лідерські позиції . У зв'язку з цим, інновації стають ключовим стратегічним параметром розвитку і додатковою вартістю будь-якого підприємства.

Інноваційний процес – це процес перетворення існуючого знання в інновацію, в ході якого інновація формується від задуму, від ідеї до вимірюваного результату, продукту, технології або послуги і впроваджується в практичне використання.  Важливо, щоб інновації приносили конкретну господарську та соціальну вигоду для споживача. Це зумовлює поширення інновації на ринку.

Як показує досвід, перетворити функціонуючий відділ або департамент у ініціатора систематичної інноваційної діяльності досить проблематично. Якщо інноваційна функція починає переважати в діяльності підрозділу – це сприяє зниженню ефективності виконання тих завдань, які пов'язані з щоденними обов'язками і процесами. Основний принцип при створенні умов інноваційної діяльності підприємства полягає у формуванні команди перспективних співробітників, поточна робота яких пов’язана в головному з впровадженням новацій.

 В силу того, що інноваційна діяльність це процес, кінцевим результатом якої повинна стати інновація, адаптована, впроваджена в діяльність підприємства, яка має вимірювану економічну, науково-технічну та соціальну цінність.

 Саме тому інноваційна діяльність підприємств може бути пов'язана з: оптимізацією організаційно-функціональних процесів підприємства і підвищенням їх результативності, поліпшенням «продукту» (товарів і послуг) підприємства, оптимізацією діяльності організації, її корпоративної інноваційної культури. 

 Директивний стиль управління характеризується орієнтацією в роботі тільки на виконання завдань, при цьому особистісні відносини зведені до мінімуму. У процесі діяльності керівник здійснює тотальний контроль виконання поставлених завдань. Відповідальність за виконання завдань лежить на керівнику. Співробітники мають низький рівень мотивації та низький рівень розвитку компетенції, тому можливість самостійної роботи відсутня. Інноваційну діяльність при даному стилі управління здійснювати не представляється можливим, оскільки немає умов для будь-яких ініціатив.

Наставницький стиль управління характеризується орієнтацією не тільки на виконання завдань, а й на особистісні відносини в комунікації зі співробітником. Керівник супроводжує співробітника, при виконанні завдань, створюючи умови поступового переходу до автономної роботи. При цьому мотивація співробітників достатньо висока, але компетенції розвинені недостатньо для виконання завдань самостійно. Інноваційна діяльність при цьому мінімальна.

 При підтримуючому стилі управління відбувається орієнтація не стільки на виконання завдань, скільки на відносини, співробітник працює самостійно, мотивація його висока, компетенції добре розвинені. Керівник виконує лише контролюючу функцію. Відповідальність за виконання завдань лежить безпосередньо на підлеглого. Даний стиль управління створює досить сприятливі умови для розвитку інноваційної діяльності підприємства.

 Відмінною особливістю стилю делегування управління є прагнення до мінімізації взаємин зі співробітником. Співробітник працює абсолютно самостійно, контроль мінімальний, йому надана максимальна свобода дій, при цьому мотивація людини висока, компетенції розвинені на високому рівні. Керівник повинен систематично аналізувати зони розвитку співробітника. Подібного роду умови максимально підходять для ініціації інноваційних ідей з боку співробітників, які роблять суттєвий внесок в інноваційний прогрес компанії в цілому, в розробку нової продукції та прогресивних технологій.

 Організація інноваційної діяльності на основі зазначених принципів дозволить підприємству просунутися значно вперед у досягненні успіху. Підприємством слід керувати таким чином, щоб мінімізувати опір змінам та надати співробітникам усвідомлену  можливість розвитку та реалізації.

 Звідси випливає необхідність розробки спеціальних схем управління інноваційним процесом, створення відповідної інноваційної інфраструктури, які забезпечували б перетворення нових перспективних наукових ідей в продуктові і технологічні нововведення.

Література:

1. Міжнародна конференція "Національна інноваційна система в глобальному світі", НИ-ВШУ, Селігер, 16-18 червня 2007, Дагаєв А.А., "Державне регулювання інноваційного розвитку в індустріально розвинених країнах".

3. Василенко В.А., Шостка В.І. Ситуаційний менеджмент: Навчальний посібник .- Видавництво: ЦУЛ, 2003 г.-С. 285

4. Дерлоу Дес. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рішення. Київ: "Наукова думка", 2001. - 242 с.