К.е.н.,доцент Плотніченко С.Р., Малахов А.О., Ібрагімова З.Д.
Таврійський державний агротехнологічний університет, Україна
СУТНІСТЬ ТА ПОКАЗНИКИ ЯКОСТІ ЖИТТЯ
Рівень життя — це
соціально-економічна категорія, яка відображає ступінь розвитку і задоволення фізичних,
духовних і соціальних потреб населення, а також умови в суспільстві для
розвитку і задоволення цих потреб.
Якість життя — ступінь відповідності умов і рівня життя
науково обґрунтованим нормативам або визначеним стандартам. Якість життя
характеризується насамперед рівнем споживання товарів і послуг, а також включає
соціальні результати економічного і політичного розвитку, а саме: середня
тривалість життя, рівень захворюваності, умови й охорона праці, соціальна
захищеність населення, поліпшення соціального середовища, забезпечення прав
людини.[1].
Рівень життя
постійно змінюється і залежить від стану економіки. На сьогодні визначальним
чинником, що впливає на рівень життя українського населення, є економічна
ситуація, що склалася в країні сьогодні, системний аналіз якої дає змогу зрозуміти
реальну масштабність макроекономічних диспропорцій, що виникли внаслідок
гіперінфляційних потрясінь, і які в умовах кризової стагнації економіки призвели
до значних втрат життєвого рівня населення України.
Відомо, що рівень
та якість життя населення є показником результативності соціальної політики
держави. Проте соціальна політика України базується переважно на категорійних
принципах надання допомоги (без перевірки доходів). Обсяги допомоги, які
надаються на виключно адресних засадах (з перевіркою доходів одержувачів)
становлять менш ніж 1% від загальних видатків на соціальний захист [2]. Цей
показник є надто малим порівняно з країнами ЄС, де він становить 12-15%.
Для України в сучасних умовах розвитку потрібні значні зміни в сфері
соціального захисту населення, тому що соціальний захист є основним завданням
соціальної політики держави і ставить за мету забезпечення добробуту та прав і
гарантій людини в сфері рівня і якості життя.
Нині Україна
опинилася за межами економічного та соціального прогресу. Відсутня
збалансованість між економічним зростанням та соціальними видатками та існує неспроможність
національної економіки повністю забезпечити всі зобов’язання держави, що дуже
перешкоджає ефективному соціальному розвитку. Більшість нормативних актів у
сфері соціального захисту та соціального забезпечення прийняті у різний час і
нерідко є суперечливими. Крім того, чинне законодавство України встановлює
набагато більше різноманітних видів пільг, виплат та послуг у соціальній сфері,
ніж це передбачено Конституцією або міжнародно-правовими зобов’язаннями нашої
держави. Доволі часто держава бере на себе додаткові зобов’язання у сфері соціального
захисту та соціального забезпечення, які часто не дають жодного соціального чи
економічного ефекту, крім встановлення привілеїв для представників певних
професій або окремих соціальних груп, тому що для цього немає в країні необхідних
ресурсів [3].
До речі, розміри
різноманітних видів допомоги в Україні є невисокими, у більшості випадків вони
не сягають розміру прожиткового мінімуму, а сім’я, яка належить до найбіднішого
населення, одержує менше допомоги, ніж середньостатистична сім’я. Останні дані
підтверджують той факт, що Україна перебуває серед країн з високим рівнем
бідності. На сьогодні низка питань відносно подолання бідності залишаються
невирішеними. Все це свідчить про гостроту проблеми бідності українського
населення, офіційним визнанням чого слугує Указ Президента України “Про
невідкладні заходи з подолання бідності” № 274/2010 від 26 лютого 2010 р. На
виконання Плану організації реалізації зазначеного нормативного акта розроблено
проект Закону України “Про затвердження Загальнодержавної програми подолання та
запобігання бідності в Україні на 2010-2015 роки” [4; 5].
Одним з найважливіших питань залишається прожитковий мінімум і
мінімальна заробітна плата, що є
основними показниками забезпечення матеріального добробуту працездатного населення України. Аналіз цих показників свідчить про те, що система соціального захисту та соціального
забезпечення в Україні не відповідає європейським стандартам. Незважаючи на
зростання цих показників, їх співвідношення залишається далеким від стандартів
Європейської соціальної хартії (переглянутої),
відповідно до вимог якої мінімальна заробітна плата повинна становити не менше ніж 2,5 прожиткового мінімуму. Таким чином, найважливішим
напрямом соціально-економічної підтримки уряду та держави повинно бути
досягнення стійкої позитивної динаміки добробуту населення на основі збільшення
платоспроможного попиту, зокрема підвищення заробітної плати працюючого населення.
ВИСНОВОК
Якість життя —
найважливіший показник соціально-економічного розвитку як територіальної
громади, так і держави в цілому. Суспільство повинно бути впевнене у тому, що
якість життя в нашій країні повністю відповідає стандартам, запропонованим у
світі. Для цього держава повинна забезпечувати такий рівень життя та
перспективи його зростання, які б влаштовували кожну людину незалежно від віку,
статі, чи соціального походження. Також держава повинна дбати про навколишнє
середовище та враховувати всі показники, які впливають на якість життя, тому що
кожна людина є головним скарбом будь-якої країни.
ЛІТЕРАТУРА
1. Завіновська Г. Т. Економіка праці:
Навч.-метод. посібник - К.: КНЕУ, 2001.
2.
Огляд чинних процедур призначення соціальної допомоги в Україні. – Режим
доступу:http://www.caseukraine.com.ua/u/publications/7a3f72e92aa78cc4e262d430849244d6.pdf
3.
Актуальний стан та проблеми діючої cистеми
соціального захисту в Україні. – Режим доступу:
http://gurt.org.ua/news/recent/3803/
4.
Центр перспективних соціальних досліджень. – Режим доступу: http://cpsr.org.ua/index.php
5. Україна. Подолання бідності. United Nations Development Programme. – Режим доступу: http://www.undp.org.ua /files/ua_24267mdgp.pdf