Стельмащук Юрій Іванович,

аспірант Академії муніципального управління

СУЧАСНИЙ СТАН ІНСТИТУЦІЙНОГО МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ

В Україні інституційне забезпечення реалізації соціально-гуманітарної політики здійснюється законодавчою і виконавчою гілками влади. Загалом, інститут соціально-гуманітарної політики має досить складну функціональну структуру, яка включає низку відносно самостійних інституціоналізованих напрямів цієї політики як сукупність її вужчих цілей і завдань у певній галузі соціально-гуманітарної сфери, а також відповідних юридичних норм, правових уявлень та приписів, соціальних відносин, організацій та установ.

До інституційного механізму державного регулювання розвитку соціально-гуманітарної сфери слід віднести главу держави. Безпосередньо функція Президента України у сфері здійснення державної соціально-гуманітарної політики конституційно не визначена, проте вона випливає з його правового статусу. Особливе місце в механізмі здійснення державного впливу займає Верховна Рада, яка за своїм статусом єдиного органу законодавчої влади покликана створювати правову базу у сфері державного регулювання розвитку соціально-гуманітарної сфери. Центральне місце в системі органів, що здійснюють державне регулювання розвитку соціально-гуманітарної сфери, посідають органи виконавчої влади. Вищим органом в їх системі виступає Кабінет Міністрів України. Водночас, значну частину функцій щодо забезпечення соціально-гуманітарної сфери законодавчо покладено на: Міністерство соціальної політики України; Міністерство освіти і науки України; Міністерство охорони здоров'я України; Міністерство юстиції України; Міністерство внутрішніх справ. Паралельно з ними функціонує низка інших органів виконавчої влади, що здійснюють управління конкретними інституціоналізованими галузями соціально-гуманітарної сфери, наприклад, Пенсійний фонд України.

Безперечно, важливим механізмом подолання проблеми безробіття є, передусім, формування та регулювання ринку праці в державі – системи відносин, котра регламентує попит і пропозицію робочої сили. Чільне місце в цій діяльності посідає Державна служба зайнятості, головою метою якої є розвиток активних програм зайнятості, підвищення співробітництва з роботодавцями.

Соціальний захист інвалідів, ветеранів війни, ветеранів праці, ветеранів військової служби, жертв нацистських переслідувань, інших законодавчо визначених осіб є предметом діяльності Державної служби у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції.

Важливим практичним кроком у реалізації задекларованих програм гуманітарного розвитку стало створення Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі.

Формування історичної пам’яті нації як важливий напрям розбудови єдиного гуманітарного простору – це не лише науково-просвітницька, виховна діяльність, але й першорядне управлінське завдання. Його покликаний виконувати, насамперед, Український інститут національної пам’яті.

Соціально-гуманітарну політику на певній території реалізують і місцеві державні адміністрації – єдиноначальні місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції, наділені правом представляти інтереси держави і приймати від її імені владні рішення.

Недостатня визначеність повноважень місцевих органів виконавчої влади у соціально-гуманітарній сфері зумовлює нестабільність їх складу, а отже спричинялє неефективність їх діяльності у визначеній сфері. Крім того, на місцевому рівні не визначено механізм координації діяльності різних структурних підрозділів, до компетенції яких належить реалізація заходів державного регулювання розвитку соціально-гуманітарної сфери.

При цьому, значна частина функцій у сфері соціально-гуманітарної політики має припадати саме на рівень місцевого самоврядування, що забезпечить реалізацію принципу субсидіарності, тобто вирішення питань на тому рівні, на якому вони виникають.

Така міжгалузевість та багатосуб'єктність здійснення соціально-гуманітаної політики диктує необхідність забезпечення існування відповідного постійно-діючого координаційного та консультаційно-дорадчого органу при Кабінеті Міністрів України.

З метою розбудови інституційної структури соціально-гуманітарного сфери на засадах соціальної справедливості, рівності, соціальної відповідальності держави, бізнесу та громадян, поваги до загальнолюдських цінностей та верховенства права необхідно здійснити поступове реформування системи управління соціально-гуманітарним розвитком, обґрунтоване розмежування повноважень між центром та регіонами в зазначених сферах, розподіл конкретних функцій між органами управління.

Для підвищення ефективності соціально-гуманітарної політики, а також посилення участі громадськості у державному управлінні та прийняття науково обґрунтованих управлінських рішень необхідною є всебічна співпраця державних інституцій з громадськими організаціями та науковими інституціями.

З метою удосконалення національного механізму забезпечення гендерної рівності варто створити Національний гендерний ресурсний центр та розширити мережу гендерних ресурсних центрів у регіонах.

Реорганізація діяльності державних органів, відповідальних за соціально-гуманітарну сферу, повинна забезпечуватися такими заходами: формування системи програм у відповідних сферах соціально-гуманітарного розвитку на рівні галузевих міністерств із чітким зазначенням механізмів вирішення питань у цих сферах на державному, регіональному та місцевому рівнях та звітності про їх виконання; урахування світових методик і стандартів створення програм соціально-гуманітарного розвитку; розроблення системи аналітичних і прогнозних документів; посилення відповідальності головних розпорядників бюджетних коштів, виділених для соціально-гуманітарної сфери, за їх нецільове використання; обов'язкова наукова експертиза проектів державних рішень у соціально-гуманітарній сфері; забезпечення системи управління в соціально-гуманітарній сфері висококваліфікованими кадрами.

Забезпечення сталого соціально-гуманітарного розвитку передбачає формування скоординованих дій у всіх сферах суспільного життя, адекватної переорієнтації соціальних, екологічних та економічних інститутів держави, посилення державного регулювання процесом створення умов, які посилюють зацікавленість громадян, юридичних осіб і соціальних груп у вирішенні завдань всебічного гармонійного розвитку людини.