Історія/ Історія Східної Європи

Тюска Р.О. К.і.н. Хвіст В.О.

Київський національний університет біоресурсів і природокористування (НУБіП) України

Утворення Української Центральної Ради та її діяльність

Центральна Рада в українській революції ХХ століття. Одним із наслідків Першої світової війни стала перемога в Росії Лютневої демократичної революції 1917р., яка поклала край багатовіковому монархічному режимові династії Романових. Склалися сприятливі умови для піднесення національно-визвольного руху пригноблених народів.

Метою даного дослідження є дослідити значення діяльності Центральної ради в роки з 4(17) березня 1917р. – по 29 квітня 1918р. в історії Української державності.

Революція, що почалася в лютому 1917, була поштовхом для піднесення національно-визвольного руху українського народу. В Україну звістка про повалення самодержавства прийшла на початку березня 1917р. За ініціативою Товариства українських поступовців (ТУП) і Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) в Києві 3 березня 1917 було скликано представників політичних громадських, культурних та професійних організацій. Цього ж дня, на засіданні делегатів, було оголошено про створення громадського комітету.

17 березня українці заснували власну організацію – Центральну Раду. Її створили помірковані ліберали з Товариства українських поступовців під проводом Євгена Чикаленка, Сергія Єфремова та Дмитра Дорошенка разом із соціал-демократами на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою.

Президентом Центральної Ради було обрано Михайла Грушевського – добре відомого, авторитетного діяча , котрий повернувся із заслання.

На здивування багатьох, Центральна Рада одержала негайну й дедалі зростаючу підтримку. Українці Петрограда та Києва провели з нагоди її створення величезні демонстрації. 19 квітня в Києві відкрився Український національний конгрес. На нього зібралось 900 делегатів з усієї України, від усіх українських громад колишньої імперії, а також від різних економічних, освітніх, військових та інших організацій. Конгрес обрав 150 представників до Центральної Ради та затвердив М. Грушевського на посаді президента. 18 травня понад 700 делегатів від українців, що служили в армії, на з’їзді в Києві дали своїм представникам доручення вступити до Центральної Ради. Майже через місяць так само вчинили близько 1000 делегатів Українського з’їзду селян. Потім до Центральної ради також приєднався з’їзд робітників. Натхненна такими виявами довіри, Центральна Рада стала дивитись на себе не лише як на представника відносно невеликої кількості національно свідомих українців, а й як на український парламент.

Центральна Рада висувала вимоги автономії України, підтримувала заходи щодо створення української преси, упровадження української мови в школах, скасування будь-яких обмежень щодо розвитку української культури і громадсько-політичного життя.

Щоб і надалі відігравати роль найвпливовішої сили в Україні, Центральна Рада 23 червня 1917р. видала Перший Універсал до українського народу. В ньому проголошувалося право України на державну автономію в складі Росії. «…Не відділяючись від усієї Росії, - йшлося в документі, - не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям…» Зазначалось також, що тільки всенародно обрані Українські установчі збори мають право ухвалювати в Україні закони.

Вслід за цим було створено Генеральний секретаріат Центральної Ради виконавчий орган, уряд автономної України, який очолив В. Винниченко, Генеральними секретарями стали С. Єфремов, С. Петлюра, Х. Барановський, Б. Матрос, В. Садовський, І. Стешенко, М. Стасюк, а генеральним писарем П. Христюк.

Під тиском Тимчасового уряду від проголошених у Першому Універсалі принципів відступила і сама Центральна Рада. У Другому Універсалі, схваленому 16 липня 1917р., вона заявила про визнання Всеросійських установчих зборів, які мали встановити автономію України, і відсутність наміру відокремлюватися від Росії.

Восени 1917р. на арену політичної боротьби в Росії активно вступила найрадикальніша частина російської соціал-демократії – більшовики. Вони взяли курс на встановлення диктаторської влади, завуальовано названої диктатурою пролетаріату. В ніч з 6 на 7листопада в результаті збройного перевороту влада в Петрограді перейшла до рук більшовиків. Тимчасовий уряд було повалено.

20 листопада Центральна Рада, яка отримала всю владу, прийняла Третій Універсал. Його зміст не повністю відповідав тогочасним патріотичним настроям широких верств українства. У документі йшлося про встановлення Української Народної Республіки (УНР) як автономної частини єдиної Росії. Незрозуміло тільки, про яку Росію йшлося. Адже Україна не визнавала більшовицької влади, а демократичної Росії вже не існувало. Відповідно до Універсалу, верховним законодавчим органом УНР залишилась Центральна Рада, виконавчим – Генеральний секретаріат.

В умовах більшовицького наступу життєво важливим для УНР було укладення миру з Центральними державами: Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією. Це вимагало негайного проголошення незалежності. Тому 22 січня 1918р. Центральна Рада ухвалила Четвертий Універсал, яким проголосила: «Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу». Було також підтверджено декларовані раніше права і свободи особи, перейменовано Генеральний секретаріат у Раду Народних Міністрів, передбачено замінити постійну армію народною міліцією, встановлено державну монополію на низку товарів, внутрішню і зовнішню торгівлю, запроваджено контроль над банками, ухвалено рішення про проведення виборів місцевих народних рад.

Щоб зміцнити свої позиції, більшовики вирішили провести Всеукраїнський з’їзд Рад, на якому передбачалося проголошення Радянської влади. 3-4 грудня 1917р. до Києва прибуло 124 делегати від 49 Рад (з 300). Центральна Рада перехитрила більшовиків вживши не зовсім правомірних заходів. Вона направила на з’їзд 2000 своїх прибічників, які різко змінили співвідношення сил. Більшовики змушені були покинути з’їзд і переїхати до Харкова, де до них приєднались делегати третього обласного з’їзду Рад Донецько-Криворізького басейну. Так відбулася організація Першого Всеукраїнського з’їзду Рад.

Центральна Рада ліквідувала всі заходи і розпорядження радянської влади, зокрема відновила право власності на фабрики, заводи, транспорт, банки. Цим були задоволені як українські підприємці, так і німецька адміністрація. Але їх не влаштовувало те, що українська влада залишила в силі закон про соціалізацію землі, згідно з яким селяни вже на весні мали починати ділити землю поміщиків. Проти Центральної Ради був міський пролетаріат, який підтримував більшовиків. Сільська біднота, бачачи, що її землі обсів німецький окупант, також була незадоволена. Заможне селянство неприхильне ставлення до Центральної Ради мотивувало законом про соціалізацію землі. Поміщики, інші великі землевласники, яким українська влада перешкоджала в експлуатації незаможних верств, теж не підтримували Центральну Раду.

Не в усьому розуміли М. Грушевського навіть українські демократи. Віддати владу чужинцям означало загубити національні здобутки. В цьому була трагедія Центральної Ради. Німецька військова адміністрація дедалі більше втручалася у внутрішні справи України. Це призвело до гострих конфліктів між нею і Центральною Радою. Так, 28 квітня 1918р. до будинку Педагогічного музею, де остання засідала, увірвалися німецькі солдати й арештували двох міністрів. Наступного дня Рада зібралася на останнє, як з’ясувалося, засідання, на якому ухвалила Конституцію УНР. Після цього Центральну Раду, яка не зробила навіть спроби опору, розігнали німецькі війська.

Повалення Центральної Ради населення України в цілому сприяло байдуже. Адже, на загальну думку, Рада соціалістичними експериментами довела країну до хаосу та беззаконня, її необхідно було замінити сильним, дієздатним державним органом. Цього бажало і командування німецьких окупаційних військ, яке не бачило в Центральній Раді здатності виконати договірні зобов’язання, передбачені Брестським миром.

Падіння Центральної Ради аж ніяк не означало, що її робота протягом 13,5 місяців була марною. Головна заслуга Ради в тому, що вона домоглася визнання прав українського народу на свою державу і національну культуру.

Література:

1.Субтельний Орест. Україна: історія/Пер. З англ. Ю. І. Шевчука; Вст. ст. С. В. Кульчицького. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.:Либідь,1993.720с.:іл.

2.Новітня історія України. Україна в роки Першої світової війни та української національно-демократичної революції. //http://history.vn.ua/book/history5/47.html

3.Розпуск Центральної Ради. //http://pidruchniki.com/14190416/istoriya/brestskiy_mir_vstup_nimetskih_avstro-ugorskih_viysk_ukrayinu_rozpusk_tsentralnoyi_radi