Педагогічні науки / 3. Методичні основи виховного процесу

Д.філос.н. Богданова Н. Г.

Українська інженерно-педагогічна академія, Україна

ПРОБЛЕМА ВИХОВАННЯ У ПЕДАГОГІЧНІЙ ТЕОРІЇ

М. МОНТЕССОРІ

Система М. Монтессорі, яка користується світовим визнанням і одержала широке розповсюдження, – чудовий приклад ефективної практичної реалізації ідей вільного виховання, могутнього гуманістично орієнтованого педагогічного напрямку, що виник в Європі й Америці на межі ХІХ-ХХ ст.

Світове визнання технологія М. Монтессорі одержала завдяки таким головним особливостям, як гуманістичний підхід до виховання і навчання дітей, віра у безмежні можливості розвитку дитини, опора на її самостійність та індивідуальність. Метою виховання в технології італійського педагога є розкриття духовного та інтелектуального потенціалу дитини, засобами ж здійснення мети виступають не зовнішні впливи на особистість, а створення спеціально підготовленого середовища, своєрідної «духовної екології» [1, с. 10]. У наш час спостерігається активізація Монтессорі-руху в усіх країнах світу, в тому числі і в Україні. В практиці освітньої системи почали функціонувати школи Монтессорі, де активно використовується її метод, який надає нової якості стратегії розвитку освіти в період модернізації, гуманізуючи її, повертаючи до людини. Монтессорі хотіла будувати свою методику на спостереженнях за дитиною в природних умовах і розумінні її такою, якою вона є, а не такою, якою повинна стати особистість, що формується, в очах дорослих. Поступово, у М. Монтессорі кристалізується її перше педагогічне кредо: гуманна педагогіка можлива тільки тоді, коли дитині дається свобода дій, а стримують її лише в особливих випадках.

За основу своєї педагогічної системи Монтессорі узяла біологічну передумову – будь-яке життя є прояв вільної активності. Дитина, що розвивається, має вроджену потребу у свободі та незалежності. Дисципліну М. Монтессорі також трактувала як активність, що контролюється і регулюється самою дитиною, і передбачає дії, визначені нею самою, а не нав’язані ззовні педагогом. Зміст методу, розробленого Монтессорі, полягав у тому, щоб стимулювати дитину до самовиховання, самонавчання, саморозвитку. Завдання вихователя – допомогти організувати їй свою діяльність, піти власним унікальним шляхом, реалізувати свою природу. М. Монтессорі стверджує, що «з молодого покоління ми повинні створити сильних людей, а сильними ми називаємо людей самостійних і вільних [2, с. 60]». Тому Монтессорі бачила роль педагога не в навчанні і вихованні, а в керівництві самостійною діяльністю дітей і воліла використовувати термін «керівниця» замість «учитель» [3, с. 52].

Марія Монтессорі розвинула нову філософію виховання, засновану, з одного боку, на власних спостереженнях за дітьми, а з іншого – на гуманістичних традиціях Ж.–Ж. Руссо, Й.–Г. Песталоцці, Ф. Фребеля, які надавали особливої значущості вродженому потенціалу дитини та її здібностям розвиватися в умовах свободи й любові. Своєрідність педагогічної філософії М. Монтессорі полягає в тому, що дитинство, на її погляд, – не просто період життя, а «інший полюс природи людини», і що дорослий залежить від дитини настільки, наскільки дитина залежить від нього [4, с. 56]. Італійський педагог вірила у безмежні можливості дитини, яка, на її думку «вступає у світ, щоб відновити людство» [1, с. 201]. М. Монтессорі вважала, що дитина володіє унікальною здатністю до «самобудівництва», тобто ще до народження дитина повинна мати в собі модель для власного психічного розвитку, яку вона називає «духовним ембріоном» [1, с. 206-207].

Друге, не менш важливе, поняття педагогічної теорії М. Монтессорі – «всотуючий розум», що означає здатність дітей вчитися і прагнення до навчання, яке забезпечується сприятливим оточуючим середовищем. Засвоєння будь-яких об’єктів оточуючого світу відбувається на підсвідомому рівні, за допомогою всотуючого розуму, який властивий лише дітям дошкільного віку. Дорослий повинен створити для дитини-дошкільника таке середовище, в якому вона могла б знайти все необхідне й корисне для свого розвитку, отримати різноманітні сенсорні враження, «всмоктати» правильну мову, соціально прийнятні способи емоційного реагування, зразки позитивної соціальної поведінки, способи раціональної діяльності з предметами [4, с. 57].

Отже, феномен педагогіки М. Монтессорі полягає у її безмежній вірі в природу дитини, і в її прагненні виключити будь-який авторитарний тиск на людину, що формується, і в її орієнтації на ідеал вільної, самостійної, активної особистості. Віра в дитину – наріжний камінь педагогіки М. Монтессорі, найбільш повне вираження її гуманістичних устремлінь. Ця установка була притаманна усім без винятку представникам вільного виховання, однак Монтессорі пішла далі своїх «ідеологічних» соратників. Вона зуміла перебороти властивий їм негативізм стосовно педагогічних методик, що нібито заважають прояву спонтанної активності дітей. Навпаки, вона зуміла розробити до дрібних нюансів метод, що забезпечує максимальний розвиток дитячої активності. Саме цим насамперед і пояснюється феномен життєвості педагогіки М. Монтессорі, її успіх і популярність протягом багатьох десятиліть.

Монтессорі-педагогіка побудована на ідеї, що дитина розвивається сама. «Допоможи дитині зробити це самій» – гасло педагогіки Монтессорі.

Література:

1. Монтессори М. «Помоги мне сделать это самому» / М. Монтессори // Сост. М. В. Богуславский, Г. Б. Корнетов. – М.: Изд. дом «Карапуз», 2000. – 272 с.

2. Метод научной педагогики М. Монтессори / Сост. З. Н. Борисова, Р. А. Семерникова. – К.: Деловая Украина, 1993. – 131 с.

3. Дичківська І. М. М. Монтессорі: теорія і технологія / І. М. Дичківська, Т. І. Поніманська. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2006. – 304 с.

4. Монтессорі М. Всотуючий розум. Роль дитини у перетворенні світу / М. Монтессорі; [Пер. з англ. І. М. Дичківської] / І. М. Дичківська, Т. І. Поніманська. Вправи у соціальній поведінці дітей за системою М. Монтессорі: Навч. посібник для студ. спец. «Педагогіка і психологія (дошкільна)». – Рівно: Рівненський держ. педагогічний ін-т., 1999. – С. 53-57.