ІНСТИТУТ
ДОСУДОВОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ
Мєркулов Руслан, студент
Науковий керівник:
Гаджиєва Ш.Н., к.ю.н.,
викладач
Запорізький національний університет
Господарська діяльність протікає так, що неможливо
її уявити без певних спорів. Це відбувається, оскільки кожна сторона
господарської діяльності, яка приймає участь в спорі, має матеріальний інтерес.
З цього випливає один важливий аспект для обох учасників – це час, за який
можна вирішити спір. Підвищення розміру сплати
судового збору та збільшення кількості осіб, які незадоволені функціонуванням
судової системи (ціна питання, строки, порядок, якість розгляду справ), в тому
числі і якістю здійснення господарського судочинства в Україні, – все це
зумовлює використання альтернативних (перевірених, надійних, ефективних)
способів врегулювання досліджуваних спорів.
Питання досудового врегулювання
господарських спорів досліджувалось видатними вченими, зокрема такими, як: В.С.
Щербина, О.П. Подцерковний, В.В. Рєзнікова,
В.Д. Чернадчук, О.А. Беляневич,
Т.С. Дунайло.
Основною метою дослідження є
з’ясування сутності досудового порядку вирішення господарських спорів,
виявлення переваг і недоліків цього інституту у сфері господарського правового
регулювання.
У сучасній науці немає єдиного
підходу до визначення поняття й сутності досудового врегулювання господарських
спорів. Крім того, поняття «досудове врегулювання господарського спору» не
закріплено ні в Господарському кодексі України (далі – ГК України), ні в
Господарсько-процесуальному кодексі України (далі – ГПК України), а лише
вказано на обов’язок учасників господарських відносин, які порушили майнові
права або законні інтереси інших суб’єктів, поновити їх [1].
Досудове врегулювання господарських спорів являє
собою систему заходів, що здійснюються організаціями, іншими суб’єктами
господарювання, майнові права яких порушено, з метою безпосереднього вирішення
конфлікту (спору) до звернення у господарський суд.
Сторони застосовують заходи досудового врегулювання
господарських спорів за домовленістю між собою (ст. 5 ГПК).
Метою досудового врегулювання господарських спорів є
усунення або запобігання негативного впливу на господарську діяльність з боку
контрагентів. Добровільне задоволення претензійних вимог забезпечує найбільш
швидке відновлення порушених прав кредитора. В цьому полягає позитивний аспект
досудового порядку врегулювання спорів. Такий порядок є позитивним і для
добросовісного боржника, оскільки позбавляє його додаткових витрат на судові
видатки.
Право на судовий захист не позбавляє суб’єктів правовідносин
можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено господарським
договором, коли суб’єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту своїх
прав. Досудове врегулювання спорів може мати місце за волевиявленням кожного з
учасників правовідносин і за відсутності в договорі застереження щодо такого
врегулювання спору.
Порядок досудового врегулювання спорів визначається
ГПК України, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України
законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.
Аналіз наведених визначень
досудового врегулювання господарських спорів дає змогу визначити ознаки
зазначеного інституту:
– наявність конфлікту;
– здійснення активних дій для захисту та
відновлення порушених прав та інтересів;
– особливий інструмент
відновлення порушених прав;
– вирішення конфлікту
безпосередньо учасниками конкретних правовідносин без залучення інших осіб чи
органів. [2].
Початком врегулювання
господарського спору в досудовому порядку вважається подання претензії іншій
стороні. У ч. 2 ст. 6 ГПК України зазначається, що підприємства й організації,
чиї права та законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання
спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою
претензією.
За загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 6 ГПК
України, підприємства та організації, які порушили майнові права і законні
інтереси інших підприємств і організацій, зобов’язані поновити їх, не чекаючи
пред’явлення претензії.
Підприємства та організації, чиї права і законні
інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих
прав та інтересів, звертаються до нього з письмовою претензією.
Претензія як матеріально-правова вимога одного з
учасників спірного правовідношення до іншого являє
собою засіб урегулювання конфлікту самими сторонами без втручання інших осіб із
боку держави (у вигляді господарського суду).
Частиною 2 статті 6 ГПК України встановлено вимоги
щодо змісту претензії. У претензії зазначаються: повне найменування і поштові
реквізити заявника претензії та підприємства чи організації, яким претензія
пред’являється, дата пред’явлення і номер претензії; обставини, на підставі яких
пред’явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на
відповідні нормативні акти; вимоги заявника; сума претензії та її розрахунок,
якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;
перелік документів та інших доказів, що додаються до претензії. До претензії
про сплату грошових коштів може додаватися платіжна вимога-доручення на суму
претензії.
Документи, що підтверджують вимогу заявника,
додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, що
знаходяться в іншої сторони, можуть не додаватися до претензії, із зазначенням
про це в претензії. [3].
Претензія підписується повноважною особою
підприємства, організації або їхнім представником і надсилається адресатові
рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку. При підписанні
претензії обов’язково зазначається посада особи, яка підписала претензію, та її
прізвище.
Заявник претензії має право на задоволення його
законних і обґрунтованих вимог (ч. 5 ст. 7 ГПК України), право на своєчасний
розгляд претензії й отримання відповіді на неї (ч. 1 – 3 ст. 7 ГПК України), а
також право на повернення йому отриманих оригіналів документів, переданих разом
із претензією (ч. 3 ст. 8 ГПК України).
Право на пред’явлення претензії є суб’єктивним
правом особи, але якщо претензія вже заявлена до підприємства, обов’язком
господарюючого суб’єкта стає розглянути її у встановлені строки і дати на
претензію письмову відповідь.
Законодавством встановлено загальні та спеціальні
строки розгляду претензії. Частина 1 статті 7 ГПК України встановлює загальний
строк: претензія підлягає розгляду в місячний строк, який обчислюється з дня
одержання претензії. Частина 2 цієї статті встановлює спеціальний строк: у випадках,
якщо обов’язковими для сторін правилами або договором передбачено право перепровірки забракованої продукції (товару) підприємством-виготовлювачем,
претензії, пов’язані з якістю і комплектністю продукції (товарів),
розглядаються протягом двох місяців. [4].
Якщо до претензії не додано всі документи, необхідні
для її розгляду, вони витребуються від заявника із
зазначенням строку їх подання, який не може бути менше п’яти днів, не
враховуючи часу поштового обігу. При цьому перебіг строку розгляду претензії
зупиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення строку їх
подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія
розглядається за наявними документами.
При розгляді претензії підприємства і організації в
разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити
інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору. Підприємства та
організації, що одержали претензію, зобов’язані задовольнити обґрунтовані
вимоги заявника.
Статтею 8 ГПК України встановлено вимоги щодо форми
та змісту відповіді на претензію.
Отже, інститут
досудового врегулювання господарських спорів є правовим засобом, який дозволяє
кредиторові захистити порушені майнові права без втручання суду. Наявність
такого інституту спонукає суб'єктів господарської діяльності своєчасно,
відповідно до договірних зобов'язань, поставляти матеріали, сировину, готову
продукцію, надавати послуги, виконувати підрядні роботи тощо. Завдяки йому суди
розвантажуються від необхідності вирішення нескладних справ на незначні суми.
Суть досудового врегулювання господарських спорів
зводиться, головним чином, до пред'явлення претензії одним контрагентом іншому
для своєчасного і належного вирішення господарських непорозумінь. Порядок
досудового врегулювання спорів визначається Господарським процесуальним кодексом
України (ГПК).
ЛІТЕРАТУРА:
1. Господарсько-процесуальний кодекс України від
06.11.1991 № 1798-XII [Електронний ресурс]/Режим доступу до ресурсу:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1798-12
2. Господарське
процесуальне право України: Підручник / За ред. О.І. Харитонової. – К.: Істина,
2008. – 360с.
3. Чернадчук В.Д, Сухонос
В.В, Нагребельний В.П та ін. Господарське
процесуальне право України: Підручник / В.Д Чернадчук,
В.В Сухонос, В.П Нагребельний,Д.М.
Лукянець; За заг. ред. К.
ю. н. В.Д. Чернадчука. – Суми: ВТД «Університетська
книга», 2006. – 331с.
4. Прокопенко Я. Досудовий (претензійний) порядок врегулювання
господарських спорів: ретроспектива
та тенденції сьогодення /
Я. Прокопенко // Підприємництво, господарство
і право. – 2009. – № 6(162). – 251с.