ІНСТИТУТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОКАЗІВ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

Мєркулов Руслан, студент

Науковий керівник:

Лютіков П.С., д.ю.н., доцент

Запорізький національний університет

В адміністративному процесі, як і в інших, діє, всім відомий, принцип змагальності. Його суть полягає в тому, що кожна сторона процесу може надавати докази на свою користь, для захисту своїх прав, інтересів. Всі докази повинні бути подані до судового засідання або потрібно повідомити про це суд. Проте сторони процесу, треті особи, зацікавлені особи не завжди мають змогу надати суду усі докази. Саме з метою передбачення настання наслідків, які ускладнюють процес надання доказів, доступ до них, чинним КАС України закріплено інститут забезпечення доказів.

До недавнього часу питання доказів та доказування, зокрема забезпечення доказів, були предметом дослідження науковців у галузях цивільного, господарського та кримінального права, серед яких С. В. Васильєв, А. С. Кова- ленко, О. М. Роїна, О. О. Сидоренко, Т. В. Степанова, В. М. Тертишник, Ф. В. Шиманський, М. Й. Штефан, але з прийняттям у 2005 р. Кодексу адміністративного судочинства України [1] з’явились наукові праці і вчених-адмі- ністративістів В. М. Бевзенка, І. Л. Бородіна, А. Т. Комзюка, О. М. Круглова, В. К. Шкарупи тощо. Це свідчить про початок формування наукового підґрунтя адміністративного судочинства України взагалі.

Питання застосування заходів для забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення у своїх працях розглядала такі вчені-практики як:  О. М. Якуба, Г. ї. Петров, А. П. Коренєв, В. Д. Сорокін, Д. Н. Бахрах, В. І. Новосьолов, В. М. Манохін, В. М. Горшенєв.

Тобто, основною метою статті є з’ясування сутності інститут забезпечення доказів та визначити засоби забезпечення доказів.

Інститут забезпечення доказів в адміністративному судочинстві спрямований на забезпечення нормального здійснення процесу доказування шляхом збирання й закріплення доказів, якщо існують обставини, які під час судового розгляду справи можуть унеможливити або ускладнити надання потрібних доказів.

Забезпечення доказів – вжиття судом термінових (невідкладних) заходів щодо закріплення у визначеному процесуальному порядку фактичних даних з метою використання їх як доказів при розгляді публічно-правових спорів.

Забезпеченням доказів є збір судом доказів до відкриття провадження у справі або на стадії підготовчого провадження, якщо надання цих доказів до початку судового розгляду стане неможливим або ускладненим. Докази може бути забезпечено також у період між судовими засіданнями щодо судового розгляду адміністративної справи, і навіть в апеляційному провадженні. Забезпечення доказів може здійснюватися за заявою заінтересованої особи до відкриття провадження у справі. [2].

Суд забезпечує докази допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням та оглядом письмових або речових доказів, у тому числі за місцем їх знаходження. Деякі із зазначених способів забезпечення доказів можуть поєднуватися. Наприклад, певні письмові докази можуть бути витребувані і негайно оглянуті судом, а в разі необхідності може бути й призначена судова експертиза письмового доказу (наприклад, на предмет підроблення). Забезпечуючи доказ, суд не здійснює його дослідження й оцінки. Він повинен з'ясувати та зафіксувати всі властивості доказу, які можуть мати значення надалі для встановлення обставин у справі.

У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що надання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази, або з якою метою потрібно їх забезпечити. До заяви про забезпечення доказів додається документ про сплату судового збору.

При зверненні із заявою про забезпечення доказів до адміністративного суду слід враховувати такий порядок її подання:

1. Заява про забезпечення доказів подаєт ся до суду, який розглядає справу, а якщо провадження у справі ще не відкрито – до місцевого адміністративного суду, на території якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів.

2. Заява про забезпечення доказів розглядається протягом п’яти днів після її надходження з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду заяви.

3. У разі обґрунтованої вимоги особи, яка подала заяву про забезпечення доказів, а також якщо не можна встановити, до кого може бути згодом висунуто вимоги, заява про забезпечення доказів розглядається судом невідкладно лише за участю особи, яка подала заяву [3].

Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою, яку може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи. Про забезпечення доказів або про відмову в забезпеченні доказів суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення доказів визначаються порядок і спосіб її виконання. 7 Ухвала про відмову в забезпеченні доказів може бути оскаржена особою, яка звернулася із заявою про забезпечення доказів. Забезпечуючи доказ, суд керується загальними правилами проведення відповідної процесуальної дії з урахуванням стадії, на якій відбувається забезпечення доказу, та обставин, які в майбутньому можуть унеможливити або ускладнити одержання відповідного доказу. Забезпечення доказу у вигляді допиту свідка і огляду письмового або речового доказу здійснюється в окремому судовому засіданні.

Засоби доказування є зовнішнім вираженням доказів. Відповідно до частини першої статті 69 КАС України засобами доказування (джерелами доказів) в адміністративному процесі можуть бути:

1) пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників (стаття 76);

2) показання свідків (стаття 77);

3) письмові докази (стаття 79);

4) речові докази (стаття 80);

5) висновки експертів (стаття 82).

Перелік засобів доказування, визначених частиною першою статті 69 КАС України, є вичерпним. З появою нових носіїв інформації (комп'ютерних дисків, карт пам'яті, аудіо- чи відеокасет тощо) сам перелік засобів доказування не змінився, але розширився їхній обсяг.

Отже, доказування в адміністративному судочинстві слід визначати як почуттєву розумову логічну діяльність з виявлення, витребування, збирання, закріплення, перевірки й оцінки доказів, їх процесуальних джерел адміністративним судом та учасниками адміністративної справи, спрямовану на встановлення фактичних обставин публічно-правового спору, прав та обов’язків учасників спірних правовідносин, необхідних для правильного вирішення справи.

Інститут забезпечення доказів в адміністративному судочинстві відіграє важливу роль в усесторонньому та повному з’ясуванні фактичних обставин адміністративної справи в процесі її розгляду адміністративним судом. Він спрямований на гарантування й захист інтересів однієї зі сторін публічно-правового спору. Забезпечення доказів є процесуальною фіксацією фактичних даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги й заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо є підстави побоюватися, що їх представлення суду надалі стане неможливим.

Література

1. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005, № 2747- IV//Верховна Рада України;

2. Науково-практичний коментар Кодексу адміністративного судочинства України / О. М. Пасенюк (кер. авт. кол.), О. Н. Панченко, В. Б. Авер’янов [та ін.]; за заг. ред. О. М. Пасенюка. – К.: Юрінком Інтер, 2009. –704 с.;

3. Комзюк А. Т. Адміністративний процес України : навч. посіб. / А. Т. Комзюк, В. М. Бевзенко, Р. С. Мельник. – К. : Прецедент, 2007. – 613 с.