Полінська Д. О.,
студентка НН ЮІ Національного
авіаційного університету, Україна, м. Київ
Науковий
керівник: Толкачова І. А., к.ю.н., доцент
Обираючи важливі напрямки діяльності
суверенної України, слід неодмінно згадати про правоохоронну, яка спрямована на
забезпечення принципу верховенства права у нашому суспільстві. Так, правоохоронні
органи поважають гідність особи і виявляють до неї гуманне ставлення, захищають
права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого
становища, громадянства, віку. У взаємовідносинах із громадянами працівник
правоохоронних органів повинен виявляти високу культуру і такт. Наприклад, при
зверненні до громадян працівник правоохоронних органів зобов’язаний назвати
своє прізвище, звання та пред’явити на вимогу службове посвідчення – про всі ці
тонкощі кожна людина, яка поважає свої права, неодмінно знає і вимагає дотримання
норми процедури, якщо вона порушена.
Також слід зазначити, що діяльність
судових та правоохоронних органів щодо забезпечення прав, свобод та обов’язків
людини і громадянина закріплюється на конституційному рівні та поточним
законодавством. Основним вектором всієї цієї системи є положення, що людина, її
життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в
Україні найвищою та найголовнішою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії
визначають весь зміст та спрямованість діяльності України. Таким чином, держава
є повністю відповідальною перед людиною.
Конституційна система органів забезпечення
прав, свобод та обов’язків людини і громадянина передбачена одним з важливих
принципів – принципом поділу влади, що характеризує організацію і
діяльність органів державної влади. Адже ст. 6 Конституції України закріплено,
що «державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу,
виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади
здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і
відповідно до законів України» [1].
Чітко зазначено і в ст. 92 Конституції
України, де вказано, що «...виключно законами України визначаються: права та свободи
людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов’язки громадянина;
громадянство, правосуб’єктність громадян; права корінних народів і національних
меншин; основи соціального захисту, форми й види пенсійного забезпечення;
засади регулювання праці й зайнятості; шлюбу, сім’ї, охорони дитинства,
материнства, батьківства; питання виховання, освіти, культури, охорони здоров’я;
проблеми екологічної безпеки» [1]. З зазначеного можна зробити
висновок, що забезпечення прав та свобод людини і громадянина в будь-яких
показниках та витоках покладено на державу та органи державної влади, серед
яких важливе місце займають судові та правоохоронні органи.
Низка науковців, серед яких Г. Семаков
та С. Кондракова, вважають, що правоохоронні органи – це існуючі в суспільстві
та державі установи та організації, що здійснюють правозастосовну та
правоохоронну функції, основне завдання яких полягає у забезпеченні законності,
захисті прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб, боротьбі зі
злочинністю та іншими правопорушеннями. Науковці відносять до таких органів прокуратуру,
Службу безпеки України, органи внутрішніх справ, Державну фіскальну службу
України, Державну пенітенціарну службу України, органи, що здійснюють
оперативно-розшукову діяльність, органи досудового слідства і дізнання, органи
юстиції, нотаріат та адвокатуру.
Конкретизуючи, що ж таке правоохоронні
органи, можна дійти висновку, що правоохоронні органи – це структуровані
колективи службовців, що здійснюють державні і недержавні функції контролю,
нагляду, досудового слідства, охорону і захист усіх форм власності, охорону
природи, охорону прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина інші
правоохоронні функції. В механізмі нашої держави та громадянського суспільства
правоохоронні органи займають особливе місце. Вони відрізняються від інших
органів рядом ознак, а саме: їх правоохоронна діяльність має певну
спеціалізацію та в багатьох випадках є не тільки головним але і єдиним напрямом
діяльності; вони створюються і діють на підставі Конституції і законів України;
мають державно-владні повноваження для виконання своїх обов’язків; мають
можливість застосовувати засоби державного примусу до правопорушників;
застосовують інші передбачені законом види обмежень; мають відносну
самостійність, власну структуру, деякі інші особливості по відношенню до інших
державних органів; безпосередньо займаються попередженням правопорушень; можуть
бути державними і недержавними.
На забезпечення та виконання принципу
верховенства права в нашому суспільстві та державі і було створено правоохоронні
органи, завдання яких полягають у захисті проголошеного Конституцією України
суспільного ладу держави, економічної та політичної систем, прав, законних інтересів
громадян, підприємств, установ, організацій і суб’єктів усіх форм власності,
економічної та територіальної цілісності України. Саме тому особливе місце
серед завдань правоохоронної діяльності все ж посідає захист прав та свобод
людини, її життя, здоров’я, честі, гідності, недоторканності та безпеки.
Щодо втілення конституційного принципу
верховенства права в розвитку системи органів внутрішніх справ слід зазначити,
що згідно зі ст. 3 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р., що
втратив чинність, діяльність міліції ґрунтувалася на принципі законності, і
майже всі вітчизняні вчені визначали законність у сфері виконавчої влади як
верховенство законів, їх обов’язковість, недопущення протиставлення законності
і доцільності, як нерозривний зв’язок законності й культури та їх єдність.
Також цим Законом були передбачені й інші принципи діяльності, а саме: гуманізму,
поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами,
громадськими організаціями й населенням, гласності.
На сьогоднішній день, з прийняттям
Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 р. діяльність поліції
керується ст. 3 даного Закону, а саме: «...Конституцією України, міжнародними договорами
України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цим та
іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної
Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами
Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами
Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами» [2]. Розділом 2 нового Закону закріплені принципи діяльності поліції, серед
яких: верховенства права, дотримання прав і свобод людини, законності, відкритості
та прозорості, політичної нейтральності, взаємодії з населенням на засадах партнерства, безперервності.
З вищенаведеного можна зробити висновки,
що для того, аби механізм взаємодії органів внутрішніх справ з населенням та
громадськістю нашої країни запрацював по-новому, як і було заплановано всіма
прийнятими реформами і головне – вектором на євроінтеграцію, на більш якісному
та високому рівні, в основу його вихідних положень доцільно покласти нові
засади та принципи, які мають спиратися на широке залучення громадськості до
взаємодії з цими правоохоронними органами через індивідуальну форму
спілкування. Тільки повернення довіри до працівників правоохоронних органів
(всіх їх видів) та усвідомлення всіма членами суспільства, всієї громадськості,
необхідності надання допомоги цим органам у боротьбі зі злочинністю, корупцією,
надасть можливість залучити до цієї роботи найбільш свідому частину населення
та поповнити лави правоохоронців гідними особами, і врешті дійти до
найважливішої мети – забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії
злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Література:
1. Конституція
України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня
1996 р. / Відомості Верховної Ради України. – 1996. –
№ 30. – Ст. 141.
2. Про Національну поліцію : Закон від 2 липня 2015 р. № 580-VIII / Відомості
Верховної Ради України. – 2015. – № 40-41 – Ст. 379.