Економічні науки/7. Облік та аудит

Ставратій І.О.

Одеський Національний Політехнічний Університет, Україна

Теоретичні підходи щодо визначення поняття економічної безпеки зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Постійний розвиток світової промисловості разом з глобалізаційними та інтеграційними процесами викликають все більшу потребу у нарощуванні виробництва. Так підприємства задля збільшення обсягів виробництва чи видобутку потребують більш досконалих засобів виробництва. Такі обставини потребують від підприємств повної віддачі, а також постійного та ґрунтовного аналізу загроз. Разом з тим залишаються невирішеним питання теоретичних основ економічної безпеки зовнішньоекономічної діяльності підприємств. Вирішення цих питань дозволить підприємствам розробивши оптимальну систему управління економічною безпекою зовнішньоекономічної діяльності підприємств, що дозволить підприємству ефективно функціонувати на міжнародному ринку.

Проблематика визначення таких понять як «економічна безпека» та економічна безпека підприємства» висвітлена у роботах таких дослідників як С. М. Ільяшенко, В. І. Мунтіяна, М. В. Куркіна, Н. Й. Реверчук . Аналізуючи праці цих та інших українських і зарубіжних вчених можна сказати про багатогранність трактування поняття “економічна безпека підприємства”, що певною мірою повязано з тим, що звязане з цим поняттям поняття “економічна безпека” на сьогоднішній день являється об’єктом активного подальшого уточнення науковцями.

Так, у роботі В. Тамбовцева «Объект економической безопасности России» економічна безпека вивчається як сукупність властивостей стану виробничої підсистеми економічної системи, яка забезпечує можливість досягнення цілей всієї системи; у науковій публікації стосовно теоретичних основ оцінки економічної безпеки підприємства, автори В. Забродський та Н. Капустін стверджують, що економічна безпека – це кількісна і якісна характеристика властивостей галузі чи фірми, що відображує здатність «самовиживання» і розвитку в умовах виникнення зовнішньої і внутрішньої економічної загрози.

Разом з тим, широке коло дослідників, до якого приєднуються С. Ликшин, З. Стаховяк, С. Савін, В. Шлемко, І Бінько, О. та С. Груніни, С. Ільяшенко, Р. Дацків, розглядають економічну безпеку як стан, чи ситуацію, в якій знаходиться економічна система. Так, С. Ликшин характеризує економічну безпеку як стан, можливості та готовності економіки забезпечити стійкість економічного становища суспільства та держави в умовах внутрішніх та зовнішніх загроз та впливів [1].

Заслуговує на увагу позиція науковців, серед яких присутні Д. Ковальов, В. К. Буторіна В. С. Пірумов та інші вчені, які підкреслюють зв’язок економічної безпеки та діяльності суб’єктів управління, націленої на захист від внутрішніх та зовнішніх загроз [2,3,4].

Для вивчення і розкриття змісту цього поняття необхідним є уточнення категорій та понять, що є близькими, пов’язаними і разом формують категорійно-понятійний апарат відповідної проблематики. Послідовне уточнення змісту і сутності таких категорій та понять дасть можливість створити методичні засади для аналізу складних ситуацій, що виникають у процесі управління економічною безпекою вітчизняних підприємств.

Проте, при розгляданні теоретичних аспектів економічної безпеки буде неправильним упустити з виду поняття загроз економічної безпеки підприємства. У найбільш загальному розумінні, безпека ─ це стан, вільний від неспокою, що творить почуття певності, від латинського «sine cura – securitas». Протилежне поняття – небезпека – це загроза заподіяння будь-кому визначеної шкоди, можливість якої близька до здійснення, у зв'язку з чим вона сприймається конкретною особою як щось грядуще, що невблаганно насувається і тому для нього небезпечне. Під шкодою тут розуміються виражені у вартісній формі втрати суб’єктів господарювання внаслідок несприятливих змін зовнішнього та внутрішнього середовища. Таким чином, можливо виходити з того, що безпека – це певний стан, який полягає у відсутності загрози.

Під загрозою часто розуміють причину небажаного стану. Значимість класифікації економічних загроз підтверджується також і тим, що абсолютна більшість дослідників проблем безпеки не залишають поза увагою поділ загроз на групи. Проте, як справедливо відзначає Н. Й. Реверчук [5], автори виділяють лише окремі аспекти у загальній системі загроз. Так, Т. В. Хайлова робить наголос на локальних та системних загрозах [6], А. В. Ізмалков – на носіях загроз [7]. Чимало науковців відокремлюють внутрішні та зовнішні загрози, а також об’єктивні і суб’єктивні [6,8].

Проте на даний час єдність у розумінні критеріїв такого розмежування не склалася. Так, наприклад до зовнішніх загроз і чинників, за визначенням Г. Лянного належать: протиправна діяльність кримінальних структур, конкурентів, фірм і фізичних осіб, що займаються промисловим шпигунством або шахрайством, неспроможність ділових партнерів, раніше звільнених за різну провину співробітників підприємства, а також правопорушення з боку корумпованих елементів з представників правоохоронних органів і органів контролю. До внутрішніх загроз і чинників належать дії пасивності (у тому числі умисні і ненавмисні) співробітників підприємства, що суперечать інтересам його комерційної діяльності, наслідком яких може бути нанесений збиток компанії, витік або втрата інформаційних ресурсів, підрив ділового іміджу підприємства, виникнення проблем у взаємостосунках з реальними та потенційними партнерами, конфліктних ситуацій з конкурентами, правоохоронними органами тощо.

Автори праць «Система безопасности фирмы» та «Основы обеспечения безопасности России» відносять до зовнішніх загрози, що не пов’язані з виробничою діяльністю підприємства, при цьому питання, чи відносяться до групи зовнішніх ті загрози, що пов’язані з іншими видами діяльності підприємства (інвестиційною, фінансовою) залишається відкритим. А Автори роботи «Экономика и организация безопасности хозяйствующих субъектов» вважають, що зовнішніми є такі економічні загрози безпеці підприємства, що мають місце поза межами держави.

До групи об’єктивних загроз автори праць [9] відносять загрози, що викликані природними явищами, а суб’єктивними вважають такі, що викликані діяльністю людини, і поряд з цим, розмежовують загрози за носіями (природні, технологічні, антропогенні). На нашу думку, якщо розрізняти об’єктивний та суб’єктивний рівень ЕБДП стає обґрунтованим розподіл об’єктивних та суб’єктивних загроз саме по відношенню до людської свідомості. Об’єктивними доцільно вважати ті, що існують в реальній дійсності, а суб’єктивними – ті, що визначаються особистими поглядами, існують у свідомості окремих осіб керівного персоналу підприємства.

Н. Й. Реверчук, О. А. Грунін та С. О. Грунін розрізняють загрози, що викликають труднощі, значні загрози та катастрофічні загрози , проте, як і А. С. Соснін та П. Я. Пригунов [10], які відокремлюють граничні, значні, допустимі та незначні загрози, не наводять критеріїв віднесення конкретних загроз до тієї чи іншої групи.

Така неоднозначність у підходах вчених щодо класифікації економічних загроз, їх неточність, неповність та недостатня обґрунтованість є причинами того, що підприємство не здатне розробляти програми заходів реагування на конкретні загрози, гальмується впровадження системи управління економічною безпекою підприємства в цілому.

Визначення понятійного апарату економічної безпеки ЗЕД конкретного підприємства не можливе без розкриття самої сутності зовнішньоекономічної діяльності.

Поняття ЗЕД за своєю природою є багатогранним і його потрібно розглядати щонайменше в двох аспектах: економічному та правовому.

Правовий аспект ЗЕД розкривається у неузгоджених між собою нормативних підходах, що містяться у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та у Господарському Кодексі України. Згідно з першим нормативним актом ЗЕД трактується як діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Господарська діяльність визначається як будь-яка діяльність, у тому числі і підприємницька, яка пов’язана з виробництвом і обміном матеріальних і нематеріальних благ, що виступають у формі товару, а товари, згідно з цим законом – це будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, які призначені для продажу (оплатної передачі). Таким чином, в основу виділення ЗЕД серед інших видів господарської діяльності покладений критерій резидентності суб’єктів господарювання.

Щодо економічного аспекту визначення ЗЕД, аналіз сучасних наукових досліджень дозволяє дійти висновку, що діапазон трактувань терміну «зовнішньоекономічна діяльність» є дійсно широким та інколи, також суперечливим. Так, під ЗЕД науковці-економісти розуміють:

- спосіб реалізації зовнішньоекономічної політики держави шляхом здійснення вітчизняними та іноземними суб’єктами господарювання певних дій, направлених на матеріалізацію зовнішньоекономічних відносин;
- торгові, науково-технічні, виробничі та інші види діяльності юридичних осіб і держави, які тісно пов’язані з міжнародним розподілом праці;
- сукупність зовнішньоекономічних операцій підприємств, організацій, об’єднань, метою яких є отримання прибутку;
- економічна інтеграція у світову систему господарювання, що виражається в міжнародній виробничій кооперації, організації спільного підприємництва в рамках великих міжнародних корпорацій;
- сукупність виробничо-господарських, організаційно-економічних і комерційних функцій підприємства з урахуванням вибраної зовнішньоекономічної стратегії, форм і методів роботи на зовнішньому ринку [11]. 

Для підприємств, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність (ЗЕД) актуальними є не тільки економічні загрози, що означені вище, але й специфічні, які пов’язані з інтересами щодо розширення ринку збуту та щодо розширення доступу до ресурсів. Так проблема ефективної реалізації виробленої продукції завжди була і залишається пріоритетною турботою будь-якого підприємства, що працює в умовах ринкової економіки, а конкуренція, що загострюється на національному ринку в міру його насичення однотипною продукцією, штовхає підприємства до пошуків більш сприятливих закордонних ринків збуту.

На основі існуючих визначень та з урахуванням особливостей ЗЕД підприємства, які полягають в економічних відносинах з іноземними підприємствам, пропонується визначати економічну безпеку ЗЕД підприємства, як стан найбільш ефективного використання його ресурсів для стабільного функціонування на міжнародному ринку та здатність протистояти впливу небезпечних факторів зовнішнього і внутрішнього середовища з метою забезпечення ефективних взаємовідносин суб’єктів господарської діяльності як на території України, так і за її межами.

Виходячи з визначення, варто зазначити, що належний стан економічної безпеки зовнішньоекономічної діяльності підприємства досягається при найбільш ефективному використанню ресурсів, що знаходяться в розпорядженні підприємства, а також при відповідності напряму розвитку суб’єкта господарської діяльності основним тенденціям зовнішнього середовища.

При цьому слід відзначити, що для забезпечення економічної безпеки ЗЕД підприємства необхідно проводити комплекс заходів спрямованих на забезпечення захисту підприємства від негативного впливу зовнішнього та внутрішнього середовища, зокрема: розробляти та випускати конкурентоспроможну продукцію, створювати стабільний попит, забезпечувати фінансову стійкість та економічну стабільність підприємств, а також нормативну та правову захищеність, збереження комерційної таємниці, забезпечувати підприємство компетентним керівництвом та персоналом, залучати інвестиції для розвитку галузі, оновлювати технологію виробництва, проводити інноваційну діяльність, займатись розвитком інфраструктури ринку, тощо.

Література:

1. Лыкшин С. Развитие России и ее реструктуризация как гарантия экономической безопасности / С. Лыкшин // Вопросы экономики. – 1994. – № 12. – С. 25 – 34.

2. Пирумов В. С. Методология комплексного исследования проблем безопасности России / В. С. Пирумов. – М.: ИНИОН РАН, 1996. – 70 с.

3. Ковалев Д. Экономическая безопасность предприятия / Д. Ковалев, Т. Сухорукова // Экономика Украины. – 1998. – № 10. – С. 48 – 51.

4. Прикладной системный анализ: безопасность и риск / под ред. В. К. Буторина. - Кемерово; М. : Кузбассвузиздат : Рос. ун-ты : АСТШ, 2005. - 103 с.

5. Реверчук Н. Й. Управління економічною безпекою підприємницьких структур: монографія / Н. Й. Реверчук. – Львів: ЛБІ НБУ, 2004. – 195 с.

6. Хайлова Т. В. Формирование государственного механизма управления экономической безопасностью предпринимательства: монография / Т. В. Хайлова. – Донецк: Донецкий юридический институт ЛГУВД, 2006. – 152 с.

7. Измалков А. В. Управление безопасностью социально-экономических систем и оценка его эффективности: монография / А. В. Измалков. – М.: Компания Спутник+, 2003. – 442 с.

8. Ярочкин В. И. Система безопасности фирмы / В. И. Ярочкин. – М.: Ось – 89, 2003. – 352 с.

9. Основи економічної безпеки /[ Бандурка О. М., Духов В. Є., Петрова К. Я. та ін.] – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 236 с.

10. Соснин А. С. Менеджмент безопасности предпринимательства. / А. С. Соснин, П. Я. Прыгунов. – К.: Издательство Европейского университета, 2002. – 556 с.

11. Рибакова Т. О. Консалтингове супроводження зовнішньоекономічної діяльності машинобудівного підприємства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.04 «Економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності)» / Т. О. Рибакова. – Луганськ, 2008. – 20 с.

12. Єрмошенко О. М. Інформаційно-аналітичне забезпечення фінансової безпеки страхових організацій / О. М. Єрмошенко // Актуальні проблеми економіки. – 2004. – № 9. - С. 56 – 61.