к. пед. н. Гриценко І. С.

асистент кафедри романо-германських мов і перекладу

Національного університету біоресурсів і природокористування України

м. Київ, Україна

Комунікативно-особистісний складник структури загальнокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей

Комунікативно-особистісний складник об’єднує навички соціальної взаємодії, толерантність, емоційно забарвлене ставлення до процесу учіння, суб’єктів навчального процесу й навчального матеріалу. У всіх культурах існують правила комунікативної взаємодії, які визначають те, яку поведінку вважати бажаною, яку – допустимою й яку – недопустимою. Сутність людини виявляється в системі ставлень до суспільства та суспільних явищ, ставленні до інших людей і до самої себе. Саме поняття особистості посідає одне з центральних місць у теорії особистісно орієнтовного навчання, яка відіграє фундаменталізуючу роль як у дидактичних, так й у власне педагогічних наукових розвідках. Наведемо деякі основні положення загальновизнаних теорій особистості: особистість є результатом взаємодії прагнення до майбутнього, набутого досвіду та вродженої передбачуваності (К. Юнг [3]); індивід сам творить свою долю, удосконалює себе й є складовою частиною соціального оточення (А. Адлер [3]); особистість є продуктом динамічної взаємодії між вродженими потребами, тиском соціальних норм та наявної у певний час культури (Е. Фромм [9]); навколишнє середовище певною мірою впливає на формування людини (Б. Скіннер [3]); кожна особистість унікальна й є результатом впливу когнітивних і мотиваційних процесів (Г. Олпорт [3]); у природній сутності людини закладене прагнення до особистого зростання, творчості, самовираження, реалізації свого потенціалу, створення власного життя, людина завжди перебуває у процесі становлення, (А. Маслоу [4]); розвиткові особистості сприяє властива людському організмові тенденція актуалізації, яка є активним процесом, що породжує прагнення до досягнень, творчості, розвитку, єдиною реальністю з точки зору сприйняття людини, є суб’єктивна реальність – особистий світ переживань людини (К. Роджерс [5]).

Вища освіта – це комунікативне середовище, кожен член якого є самодостатнім суб’єктом, активно спрямованим на розвиток та самовдосконалення. Т. Ткач у монографії «Освітній простір особистості» пише про те, що «створення особистісно-смислового середовища відбувається відповідно до задоволення екзистенційних потреб людини: у свободі й вільному виборі себе як особистості, власного світогляду, дій, учинків, позицій, у самостійності та особистій відповідальності; саморозвитку, самовизначенні… Входження особистості в освітній простір можливе за наявності спільних смислів: об’єктивних – простору, та суб’єктивних – особистості. Отже, характеристики особистісно-смислової сфери слід розпізнавати за рівнем залучення до процесу комунікації: вищий рівень – смислові утворення, середній – залучені мотиви, емоції, вольова регуляція, низький рівень – самовідчуття» [6, с. 149].

Опанування студентом гуманітарних знань – завжди процес діалогічний. Та на практиці, як зауважує Є. Бондаревська, часто ігнорується зв’язок між людиною, що пізнає гуманітарний об’єкт, і самим об’єктом, що призводить до невміння студентів оцінити навчальну інформацію в особистісному плані, висловити критичне ставлення, проявити рефлексивні здібності [1]. Поняття «інакшості» як відправна точка діалогізму завжди особистісно забарвлене. Філософи й педагоги, що досліджували його семантику, зауважували, що воно відіграє ключову роль у розумінні загальнокультурної компетентності. Доведено, що людина як особистість і суб’єкт діяльності не існує без «іншого», її індивідуальність зумовлена особливостями сприйняття навколишнього світу й виявляється лише в діалозі та взаємодії з іншими людьми, а формування й розвиток особистості відбуваються на основі порівняння себе з «іншим», у процесі пізнання та засвоєння досвіду інших людей.

У студентів вищих навчальних закладів активно відбуваються процеси усвідомлення себе як особистості з власними поглядами, інтересами, культурною, національною та соціальною належністю, в основному, у протиставленнях. Культурні відмінності рідного походження є необхідними для самоідентифікації. Студент як суб’єкт навчання усвідомлює, що цінність «іншого» міститься саме в несхожості та відмінності, за рахунок цього збагачується єдиний світ, а тому слід поважати думки, мову, стиль життя й культуру інших, створюючи тим самим умови для розвитку міжкультурних відносин. Емпатичне ставлення до представників інших культур забезпечує взаємопорозуміння, прийняття культурних відмінностей на особистому рівні.

Ще один важливий елемент комунікативно-особистісного складника загальнокультурної компетентності студентів, на якому акцентували увагу Н. Бібік, О. Овчарук [2] та інші науковці – толерантність. Поняття толерантності є відносно новим для педагогічних досліджень, хоча сам феномен онтологічно укорінився у взаємодію та практичну діяльність людини. Для власне дидактичних досліджень суттєвою є та частина цього явища, яка спонукає особистий співчутливий інтерес до пізнання інших культур та носіїв цих культур. У наукових роботах толерантність традиційно розглядається як особистісна властивість чи характеристика, що проявляється під час спілкування та взаємодії суб’єктів навчального процесу. Та в цієї властивості є й об’єктивні підстави для включення до структури загальнокультурної компетентності студентів: процеси побудови єдиної Європи базуються, передусім, на основі толерантного ставлення та взаєморозуміння між представниками молодого покоління європейців, посилення культурних, економічних та академічних зв’язків європейських країн.

Специфіка толерантності як соціокультурного явища, на думку О. Третьякової, зводиться до тлумачення її як:

– умови збереження самобутності та світогляду тієї чи іншої культурної групи;

– міжкультурного діалогу та взаємного «переносу» культур;

– уміння розуміти головне в своїй і чужій культурі, уміння бачити ціннісні основи будь-якої релігії, розуміти ідеологічні обґрунтування, які не суперечать духовно-моральним основам [7, c. 19].

Процеси самовизначення складають основний зміст розвитку особистості в роки ранньої юності. У вітчизняній педагогічній теорії культурне самовизначення трактується як усвідомлення студентом себе в якості полікультурних суб’єктів у широкому спектрі культур, і розглядається не лише як процес (властивість, що потребує формування), а й як результат навчання.

Не менш важливого значення набуває такий елемент комунікативно-особистісного складника, як дидактико-культурна рефлексія. Термін «дидактична рефлексія» (від лат. reflexio – звернення назад) є усвідомленим запозиченням з робіт сучасного російського дидакта А. Хуторського, який пише про те, що рефлексивні навички – «це не оцінка результатів і не формулювання своїх задач. Рефлексія – це усвідомлення здійсненої або здійснюваної діяльності (навчальної), її типів, способів, ситуацій, що виникають, і т. ін.» [8, c. 126]. Рефлексія пов’язана з метою, наприклад, студент може усвідомлювати, що його початкова мета в ході діяльності є заздалегідь визначеною, дидактична рефлексія «пов’язана з оцінкою як спосіб зіставлення цілей та отриманих результатів» [8, с. 126].

Література:

1. Бондаревская Е. В. Личностно-ориентированное образование: опыт разработки парадигмы / Евгения Васильевна Бондаревская. – Ростов-на-Дону, 1997. – 117 с.

2. Кларин М. В. Иновационные модели учебного процесса в современной зарубежной педагогике : дис. … д-ра пед. наук : 13.00.01 / Михаил Владимирович Кларин. – М., 1995. – 365 с.

3. Краткий психологический словарь / под ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. – М. : Политиздат, 1985. – 431 с.

4. Маслоу А. Х. Мотивация и личность : пер. с англ. / Абрахам Харольд Маслоу. – СПб. : Евразия, 1999. – 478 с.

5. Роджерс К. Р. Взгляд на психотерапию. Становление человека : пер. с англ. / Карл Рэнсом Роджерс ; общ. ред. Е. И. Исениной. – М. : Прогресс, Универс, 1994. – 480 с.

6. Ткач Т. В. Освітній простір особистості : монографія / Тамара Володимирівна Ткач. – К. : Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України, 2008. – 272 с.

7. Третьякова Е. Н. Толерантность как духовно-нравственное качество личности : автореф. … дис. канд. филос. наук : 09.00.13 / Елена Николаевна Третьякова. – СПб. ; Пушкин, 2011. – 24 с.

8. Хуторской А. В. Современная дидактика : учебник для вузов / Андрей Владимирович Хуторской. – СПб., 2001. – 355 с.

9. Fromm E. Man of himself : An Inquiry Into the Psychology of Ethics / Erich Fromm. – Режимдоступу: www.amazon.com/Man-Himself.../0805014039.