Баланюк І.В., Андрущак М.О.

Буковинський державний медичний університет

НЕОБГРУНТОВАНА ВАКЦИНАЦІ ЧАСТО ВВАЖАЄТЬСЯ ПРИЧИНОЮ ПОЯВИ ТІЄЇ ЧИ ІНШОЇ ХВОРОБИ В МАЙБУТНЬОМУ

На сьогодні вакцинація - це риса сучасного світу, досягнення сучасної науки та медицини. Проте історія вакцинації є дуже тривалою і розпочалась ще задовго до вивчення імунологічних процесів і наукового розуміння суті щеплень.

Дієвість вакцинації була вперше виявлена ще народною медициною. З давніх часів в Індії та Китаї практикувалася інокуляція – прищеплення рідиною з бульбашок хворих легкою формою віспи. Недоліком інокуляції було те, що незважаючи на меншу патогенність вірусу Variola minor, він все ж іноді викликав летальні випадки. Крім того, траплялося, що помилково інокулювали високо патогенний вірус. В Англії існувала прикмета, що доярки, які перехворіли коров’ячою віспою (яка є безпечним захворюванням), ніколи не хворіють натуральною віспою (яка свого часу була вбивством людства, викликаючи масові смертоносні епідемії).

Англійський аптекар і хірург Дженнер вирішив перевірити цю прикмету строгими спостереженнями, і вона підтвердилася. Встановивше це, 14 травня 1796р. Дженнер прищепив коров’ячу віспу 8-річному Джеймсу Фіпсу,а через півтора місяці – людську віспу – і хлопчик не захворів. Так була експериментально доведена можливість відноснобезпечних профілактичних щеплень.

Однак,у той час можливості цього методу були обмежені,тому що він був заснований на випадковості,що полягає в існуванні у природі двох споріднених хвороб різної сили. Лише через сто років французькому мікробіологу Луї Пастеру вдалося цілеспрямовано послабити хвороботворність збудників інших захворювань і приготувати з них препарати для щеплень. У 1881р. він створив щеплення проти сибірської виразки, а в 1885 – проти сказу.
Протягом сторіч основною причиною смерті людини залишались інфекції. Епідемії спустошували міста. Відомі епідемії чуми та віспи в Європі, які відсунули людство на крок назад у розвитку, а за даними істориків, саме інфекції знищили цілу цивілізацію майя.

Якщо до вакцинації на початку 60-х років в Україні на кір хворіло в середньому близько 300 тис. осіб і показник захворюваності коливався в межах від 500 до 800 на 100 тис. населення, то в 2000 році цей показник становив 1,7 на 100 тис., тобто був у сотні разів нижчий. Відповідно оптимальним заходом боротьби з кашлюком також визнано вакцинацію. Завдяки імунопрофілактиці щорічно в світі вдається запобігти 5 млн. випадків кашлюку та попередити

760 тис. летальних закінчень хвороби. Проте і сьогодні кашлюк залишається світовою проблемою. З 1960 року в Україні почали проводитись профілактичні щеплення проти кашлюку. Проте лише після того, як імунізація набула масового характеру захворюваність на кашлюк почала зменшуватись.

Після впровадження вакцинації ситуація значно покращилась, деякі інфекції залишились в минулому, і сучасні лікарі можуть побачити їхні жахливі прояви лише в підручниках середини минулого століття. Багато інфекцій, наприклад, поліомієліт, дифтерія, правець, нагадують про себе доволі рідко, виникаючи, як правило, у невакцинованих осіб. Тріумфом вакцинації стала повна ліквідація натуральної віспи в світі, що була проголошена в 1980 році.

Вакцини щорічно рятують 3 млн. дітей і в 750 тисяч попереджають виникнення важких ускладнень від інфекцій - сліпоти, розумової відсталості, паралічів. Кількість інфекцій, проти яких створюють вакцини, постійно збільшується, що дозволяє наводити ще оптимістичніші показники врятованих, і, за останніми даними, вже існують вакцини, які можуть попередити розвиток 60 інфекційних захворювань.

Практика вакцинації існує в цілому світі, і чим більш цивілізована країна, тим ширший перелік обов’язкових щеплень.

Треба сказати, що щеплення є необхідними не тільки дітям, для яких розроблений графік щеплень відповідно до віку, але й для дорослих, у яких, згідно з проведеними дослідженнями, якраз і реєструється найнижчий рівень захисних антитіл до таких інфекцій, як дифтерія, кір. Крім цього, існує ряд щеплень, які не є обов’язковими, проте є бажаними і рекомендованими для певної людини. Це залежить від стану її здоров’я, професії, соціальних та побутових умов. Наприклад, для працівників дитячих установ, які часто і тривало хворіють, рекомендовано імунопрофілактичне щорічне щеплення проти грипу; для медиків та пацієнтів, які потребують частих медичних маніпуляцій проти гепатиту В, для пацієнтів з патологією імунної системи, для яких інфекції є особливо небезпечними, - проти пневмококової, гемофільної, менінгококової інфекції тощо.

Звісно, щоб вакцинація була успішною (а успіх вакцинації - це формування імунітету до інфекції, від якої вакцинуємось) і безпечною, необхідні певні умови, а зокрема - якісна вакцина, яку зберігали з дотриманням правил "холодового ланцюга", правильне її проведення, адекватний стан імунної системи, відсутність гострих інфекційних процесів. Звичайно, в окремих випадках можливі поствакцинальні реакції. В будь-якому випадку, ризик поствакцинальних реакцій і ускладнень незрівнянно нижчий за ризик, на який ми наражаємо своє здоров’я і життя, залишаючись незахищеними перед справжньою грізною небезпекою - інфекціями.

В даний час навколо вакцинації точиться велика кількість розмов і обговорень, на жаль, не завжди на професійному рівні. Необґрунтовані та малопрофесійні коментарі негативізують ставлення населення до вакцинації, викликаючи часті відмови та відстрочення проведення щеплень. Негативні наслідки та побічні дії після щеплення значно перебільшуються, і часто вакцинація необґрунтовано вважається причиною появи тієї чи іншої хвороби в майбутньому.

Вакцинація - це благо цивілізації, свідчення науково-технічного прогресу, відмовлятися від неї безглуздо і небезпечно.