Філологічні науки/3. Теоретичні і методологічні проблеми
дослідження мови
Біла У.Р.
Коломийський медичний коледж імені І.Я. Франка, Україна
ВПЛИВ
ЛАТИНСЬКОЇ МОВИ НА ЛЕКСИЧНІ ТА СИНТАКСИЧНІ СТРУКТУРИ В ІНОЗЕМНИХ МОВАХ
Латинська мова – це
одна із стародавніх мов індоєвропейської сім'ї. Цією мовою на початку першого
тисячоліття до нашої ери розмовляли латиняни – італійське плем'я, яке населяло невеличку область центральної частини
Апенінського півострова – Лаціум. Звідси і взяла назву
латинська мова.
Засноване тут у
восьмому столітті до н.е. місто Рим перетворилося на переломі нашого
літочислення в столицю могутньої римської імперії, яка оволоділа не тільки
всіма країнами розташованими в басейні Середземного моря, але й великими
просторами Європи й Азії. Слідом за переможними походами римських легіонів
неухильно просувалася римська культура і проникала латинська мова, яка згодом
набула статусу мови світової.
З падінням Західної
римської імперії значення латинської мови не зменшилося. В Європі за майже
тисячолітній період історії середніх віків створилася обширна література
латинською мовою. Сформувалися самостійні національні мови, відомі під назвою
романських: французька, італійська, іспанська, португальська...
XIV-XVI століття
відомі в історії культури Європи як епоха Відродження (Ренесансу). В цей період
передові діячі європейських країн намагалися відродити гуманістичні тенденції
римської та грецької культур. В цей період у всі європейські мови проник
великий вплив латинської лексики, що відносилися, головним чином, до
інтелектуального життя суспільства, його культури, науки, медицини, правових
відносин.
Широкого
розповсюдження набула латинська мова в Україні. Особливі вимоги щодо її
вивчення ставилися перед студентами Києво-Могилянської академії. Вихованцями
академії були відомі українські вчені-лікарі: професор анатомії, фізіології і
хірургії К. Щепкін, засновник акушерства, ботаніки і фітотерапії Амбодик -
Максимович і інші.
Як мова міжнародної
наукової термінології латина не втратила свого значення і сьогодні. Цілий ряд
наук – хімія, математика, фізика, ботаніка дотепер використовує її як матеріал
для утворення нових термінів. Але найбільше користуються латинською мовою
медицина.
Не залишилася
осторонь і німецька мова, яка в той період значно збагатилася за рахунок
лексичних і синтаксичних запозичень із латинської мови.
За своєю граматичною
структурою латинська та німецька мови відносяться до індоєвропейських мов
синтетичного типу.
В синтетичних мовах
слово виступає звичайно як лексична і як граматична одиниця. Це означає, що
зміна флексії слова, тобто особові закінчення в системі дієвідміни та
відмінкові закінчення в системі відміни іменників, визначають його відношення
до інших слів речення.
Таким чином,
граматичний зв'язок слів у реченні здійснюється за допомогою зміни слова. Форма
слова міняється шляхом афіксації тобто додавання до основи слова префіксів і
суфіксів.
Так, ознакою особи і числа в формі дієслова є особові
закінчення:
латинська українська німецька
lauda-t він
хвалить er lob-t
lauda-nt вони
хвалять sie lob-en
Ці особові закінчення зберігають і в інших часах дійсного
і можливого способів.
lauda-v-i-t він похвалив er hat gelob-t
Ознакою відмінків в
обох мовах є відмінкові закінчення, які додаються до основи іменника, що
відміняється:
muscul-us м’яз der Muskel
muscul-i м’яза des Muskel-s
Синтетичним мовам
протистоять мови аналітичні, в яких слово виступає в основному як лексична
одиниця, а граматичні відношення виражаються переважно службовими словами або
порядком слів у реченні.
До аналітичних мов
відносяться такі сучасні мови, як англійська та французька. Синтетичний
характер латинської і німецької мов зумовлює аналогічні особливості їх
граматичних структур.
В
німецькій мові всі основні граматичні терміни запозичені
з латинської мови. Поряд з ними існують для означення граматичних категорій і
властиві німецькі терміни, але вони вживаються надто рідко і в сучасній мові
майже не застосовуються.
В латинській мові існують два способи словотвору:
1)
афіксація,
тобто утворення нових слів за допомогою словотворчих морфем, префіксів
і суфіксів.
2)
словоскладання,
при якому з двох або більше основ утворюються нові слова.
Найбільш
продуктивним способом є префіксація. Приєднання префікса в латинських словах
нерідко супроводжується фонетичними змінами як в самому префіксі так і у
вихідній основі. При цьому відбувається повна або часткова асиміляція кінцевого
приголосного в префіксі так і часткова асиміляція і редукція голосного в основі
слова. Наприклад повністю асимілюється в префіксах кінцевий приголосний d
перед початковими приголосними с, f, g, n, р вихідної
основи.
В префіксах
асимілюються b і r а кінцевий n префікса перед b
переходять в m або повністю асимілюється перед приголосними 1, m, r.
Ті фонетичні зміни,
що відбуваються при латинському словотворенні, зберігаються, як правило, в
запозичених німецьких словах.
Наведемо
характеристику найбільш продуктивних латинських префіксів, що вплинули на
лексичні утворення в німецькій мові.
Префікс “а” означає усунення: лат. aversio – нім. Aversion – відраза.
Префікс “ad” означає
приближення, поєднання: лат. adaptare – нім. аdoptieren – приспособлювати.
Префікс “co” означає
з’єднання, сумісну дію: лат. complex – нім. Komplex – комплекс.
Префікс “de” означає
віддалення, усунення: лат. deformatio – нім. Deformation – деформація.
Префікс “e”,
“ex” означає вилучення: лат. exporto – нім. Export – експорт.
Префікс “in” у
дієсловах означає рух всередину, в прикметниках – заперечення: лат. importare – нім. Import – імпорт.
Префікс “ob” означає
протидію: лат. obligatio – нім. Obligation – зобов’язання.
Префікс “pro” означає
рух вперед: лат. producere – нім. рroduzieren – виготовляти.
Префікс “re” означає
рух назад: лат. reconstructio – нім. Rekonstruktion – реконструкція.
Префікс “dis”,
“di” означає роз’єднання: лат.
diversio –
нім. Diversion – диверсія.
Префікс “se” означає
відділення, усунення: лат. separatio – нім. Separation – сепарація.
Префікс “trans” означає рух через щось: лат. transportare – нім. transportieren – перевозити.
Латинські
префікси широко вживаються в сучасній німецькій мові як словотворчі елементи
для створення слів, які не існували в класичну епоху: Reduktor, Detonator та
інші.
У латинській мові за
допомогою суфіксів утворюються:
1) іменники, які походять від дієслівних основ, основ іменників та
прикметників;
2) прикметники, які походять від основ іменників та дієслівних основ. У такому
вигляді ці слова перейшли до німецької мови.
У даній роботі розглянуті лише найбільш характерні суфікси:
Суфікс -itis вказує на запальний процес
і утворює іменники від основ, що означають назву органа:
bronch + -itis = бронхіт, нім. die Bronchitis
gastr + -itis = гастрит, нім. die Gastritis
Від дієслівної
основи інфекта утворюються іменники з кінцевими словотворчими елементами: -mentum,
-іо, -antia, -entia.
Від основи інфекта +
mentum утворюються іменники середнього роду другої деклінації, що
означають результат дії:
medica + mentum =
medicamentum = ліки, нім. Medicament
Від дієслівної
основи супіна + -tura, -sura утворюються іменники жіночого роду першої
деклінації, що означають якість або результат дії:
cult + ura = cultura = культура,
нім. Kultur
Від основи супіна + -tor, -sor утворюються
іменники чоловічого роду третьої відміни, що означають діючу особу:
doct + -or = doctor = доктор,
нім. Doktor
Від основи супіна +
-torium утворюються іменники середнього роду другої деклінації, що
означають місце дії:
sana + torium =
sanatorium = санаторій, нім. Sanatorium
Від основи іменників утворюються іменники з кінцевими
словотворчими елементами -ina, -arius, -arium, -atus.
Основа іменника + -ina
утворюються іменники жіночого роду, що означають зайняття або мистецтво:
medic + -ina =
medicina = медицина, нім. Medizin
Основа іменника + -us утворюються іменники чоловічого
роду, що означають установу.
magistrat + -us = magistratus =
магістрат, нім. Magistrat
Таким же способом за
допомогою суфіксів утворилося від основ іменників та дієслівних основ інфекта
та супіна багато прикметників, з яких частина знайшла своє застосування в
німецькій мові.
Наприклад: popul
- us – прикм. рopularis – нім. popular
= популярний.
Лексичні запозичення
мають велике значення для збагачення словникового фонду будь-якої мови. В цьому
відношенні латинська мова, яка протягом віків домінувала в Європі в сфері
науки, філософії, медицини та релігії послужила важливим джерелом, з якого
новітні європейські мови запозичували потрібні слова і терміни. Але вплив
латинської мови не обмежився прямими запозиченнями, він позначився також у
створенні таких морфологічних структур, які відомі в сучасній лінгвістиці під
назвою
" кальки".
Калька (Lehnübersetzung, calgue) – це слово,
яке утворилося шляхом поморфемного, тобто дослівного, буквального перекладу з
іншої мови. Латинськими кальками особливо багата німецька мова.
Як приклад можна
подати назви днів тижня. Так слово Sonntag (неділя) утворилося в результаті
дослівного перекладу латинської назви dies Solis, що означає "день Сонця".
Кальки відіграли в
розвитку німецької мови позитивну роль, бо вони послужили засобом для очищення
мови від зайвих латинізмів. Слова-кальки мають національний колорит,
національне звучання, але в них проявляється запозичена з латинської мови
морфологічна структура із збереженням семантичного значення виразу.
Латинські кальки дописьмового
періоду проникли в німецьку мову в III - IV столітті усним шляхом завдяки
безпосередньому спілкуванню. Це переважно були дні тижня, і вони були
перенесені в німецьку мову в германському морфологічному оформленні: римські
боги були замінені германськими. Дальший розвиток німецької мови ( VIII - XII
ст.) характеризувався бурхливим ростом словникового складу, при чому значну
роль в цьому процесі відіграли дослівні переклади з латинської мови, яка мала
вирішальний вплив на створення німецької писемності. Особливо це проявилося в
створенні релігійної, філософської термінології, коли на зразок латинських
оригіналів було введено в німецьку мову, багато релігійних термінів:
Innatus angeboren вроджений
Officcium dividum Gottesdienst Служба
Божа
Значно збагатив
німецьку мову дослівними перекладами з латинської мови ідеолог і вождь
бюргерської революції Мартин Лютер. Він переклав Біблію з латинської мови на
мову німецьку зрозумілу широким народним масам і створив багато вдалих кальок,
як наприклад:
Circumstantia Umstand обставина
Ius gentium Volkerrecht право народів
Великі письменники
XVIII CT. (Гете, Лессінг, Гердер та
інші) вели рішучу боротьбу проти латинізації, використовуючи дослівні
переклади.
Кальками того періоду є такі терміни:
Universum Weltall Всесвіт
Ovalis eirund овальний
Латинська мова поряд з цілим рядом мов
(індійськими, іранськими, балтійськими, слов'янськими, германськими,
вірменською, албанською, грецькою тощо) належить до сім'ї індоєвропейських мов
і досі є джерелом утворення наукової і технічної термінології.
Соціально-політичні,
філологічні, математичні, технічні, медичні, юридичні та інші наукові терміни
переважно латинського походження. Це стосується ряду
європейських мов, зокрема української та російської. Наприклад: доктор,
доцент, конституція, мінус, нотаріус,республіка, реформа, санаторій та ін.
Латинська мова необхідна філологові при вивченні античної
і середньовічної літератури, мовознавства, зокрема історичної граматики
індоєвропейських мов. Латинська мова дуже потрібна філологам, які ведуть
наукові дослідження.
Література
1.
М.С. Лапина, А.С. Калиниченко, О.Д. Феоктистова.
Латинизмы в современых языках, Киев 1985.
2. Б.Д. Литвинов, А.П. Скорина. Латинська мова, Київ 1990 .
3. А.Я. Матвеев. Латинские лексические кальки в немецком языке.
Автореферат, Львов
1988
4. О.Е. Михайлова, Е.Й. Мендельс.
Довідник з граматики німецької мови, Київ 1965.
5. Р. М. Оленич. Латинська мова. Львів 1993.
6. Р. Олійник, В. Кінаш. Латинська мова. Львів 2000.
7. Л. П. Скорина, М. Г. Сенів, Н. С. Постова. Porta Antigua, Київ 1994.
8. Є.М. Шевченко. Латинська мова і основи медичної термінології. Київ 1999.
9. Wilhelm Schmidt. Deutsche
Sprachkunde. Berlin 1967.
10.
M.
Stein, В. Weiner. Deutsche Sprachlehre. Wien 1972.
11.
Dr. Ernst
Studeny, Beiheft zum " Liber Latinus " - Satzlehre, Wien 1982.