Рожков Ю. Г., Носико А. В

НУБіП України

Поняття літературної мови та її норми

Літературна мова як основа ділового та професійного спілкування.

Літературна мова — варіант загальнонародної мови; загальнонаціональна мова, оброблена майстрами (письменниками, науковцями, митцями, учителями та ін.), відзначається наявністю орфоепічної та граматичної норми й обслуговує багатоманітні культурні потреби народу. Літературна мова — це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності. Формується вона на базі середньо наддніпрянських говорів у к. 18 - на п. 19 ст.

За функціональним призначенням літературна мова є мовою художньої літератури, освіти, науки, державних установ, засобів масової інформації, театру, кіно тощо. Літературна мова протиставляється діалектам, просторіччю, жаргонам. Вона має дві форми — усну й писемну, ряд функціональних стилів.

Українська національна мова існує:

а) у вищій формі загальнонародної мови — сучасній українській літературній мові;

б) у нижчих формах загальнонародної мови — її територіальних діалектах.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.

Писемна функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І. І. Котляревський — автор перших великих художніх творів українською мовою ("Наталка Полтавка", "Москаль-чарівник"). Він першим використав народно-розмовні багатства полтавських говорів і фольклору.

Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклавши основи наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови. У мові творів Шевченка знайшли глибоко відображення народнопоетична творчість, усно-розмовні норми Традиції Шевченка у розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. Коцюбинський та інші письменники.

Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням загальнообов'язкових літературних норм.

Українська мова - слов’янська мова. Вона є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує:

·       У вищій формі загальнонародної мови - сучасній українській літературній мові;

·       У нижчих формах загальнонародної мови - її територіальних діалектах.

Літературна мова - це оброблена, унормована форма загально народної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності.

За функціональним призначення - це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації.

Літературна мова реалізується в усній і писемний формах.

Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

В Україні державною є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя; сприяє розвитку української нації, її традиції і культури. І це гарантує Конституція України.

Мовна норма

Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх и носіїв. Унормованість — основна ознака літературної мови. Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються в процесі суспільної комунікації.

Розрізняють такі типи норм: орфографічні (вимова звуків і звукосполучень), графічні (передача звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання); морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень), стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування), пунктуаційні (вживання розділових знаків).

Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною обумовленістю, стабільністю. Але разом з тим літературні норми можуть і змінюватися з часом. У зв'язку з цим у межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розуміють видозміни однієї й тієї ж мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого і нового в мові.

1.     Алєксєєва І.О. Евфемізми як відображення соціальних змін: від позначення табу до етикетних форм та політичної коректності. // Мовні і концептуальні картини світу. Збірник наукових праць. №7. ; Київ, 2002. ; 590с.

2.     «Експрес», №98 (3-10 липня 2003р.). ; Львів: Видавнича група «Експрес». ; 2003. ; 20с.

3.     Кацев А.М. Языковые табу и эвфемия. ; Л., ЛГПИ им. А.И.Герцена, 1988. ; 80с.