Право / 2.Административное и финансовое право.

Максименко О.В., студентка

Запорізький національний університет, Україна

Процесуальне представництво в адміністративному судочинстві України

Суттєвою гарантією щодо забезпечення суб’єктивних прав, свобод та інтересів громадян і організацій в Україні є судове представництво. Основоположні засади інституту процесуального представництва закріплені у ст.59 Конституції України, яка гарантує кожному право на правову допомогу і вільний вибір захисника своїх прав [1]. Із оновленням адміністративно-процесуального законодавства вказане конститу ційне положення знайшло своє відображення у ч.1 ст.56 Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС) України [2]. Проте, зміст та реалізація положень, пов’язаних із використанням інституту процесуального представництва, викликають численні та справедливі питання як у практичних працівників, так і у науковців.

Варто звернути увагу на те, що окремі аспекти розуміння процесуального представництва у нормах КАС України розглядали такі вчені, як: В.Б. Авер’янов, В.І. Шишкін, І.О. Хар, В.К. Матвійчук, Г.П. Тимченко, А.Т. Комзюк, А.О. Селіванов, І.Б. Коліушко, Н.В. Александрова, О.В. Кузьменко, Т.О. Гуржій, Є.В. Курінний та інші. Однак в адміністративно-процесуальній літературі поки що відсутні роботи, в яких би комплексно вивчалася ця проблема. Метою даної статті є дослідження правової регламентації повноважень та особливостей процесуального представництва.

На сьогоднішній день в теорії адміністративного процесу склалося два основні підходи до визначення процесуального представництва. Такими вченими як Р.О. Куйбіда та В.І Шишкін процесуальне представництво визначається як правовідносини, в силу яких одна особа здійснює процесуальні дії в межах своїх повноважень від імені та в інтересах іншої особи [3, с.282]. Інша група науковців, а саме О.В. Кузьменко, Т.О. Гуржій, В.Б. Авер’янов, розуміє процесуальне представництво, як вчинення однією особою в межах наданих їй повноважень процесуальних дій (або її процесуальну діяльність) від імені та в інтересах іншої особи [4, с.314]. Головна відмінність у зазначених підходах полягає в тому, що в першому випадку представництво визначається через правовідносини, а в другому – через процесуальну діяльність представника. Для з’ясування сутності процесуального представництва, в першу чергу, варто підкреслити, що названа категорія пов’язана з двома видами правовідносин: між представником та довірителем (внутрішні правовідносини) та між представником і адміністративним судом (зовнішні правовідносини). Правовідносини між довірителем та представником мають матеріально-правовий характер і, як правило, є підставою виникнення правовідносин між адміністративним судом і представником. Це означає, що вони ґрунтуються на договорі доручення, факті родинних зв’язків або на законі [5, c.397]. Що стосується правовідносин між представником та судом, то вони мають процесуально-правовий характер, оскільки базуються на нормах адміністративного процесуального права і регулюються положеннями КАС України.

При визначенні процесуального представництва не менш важливим є питання щодо його цілей та мети. У деяких юридичних наукових працях однією із цілей судового представництва визнається надання допомоги суду у здійсненні правосуддя або надання допомоги особі, яку представляють [6, c.72]. З огляду на такі визначення можна зазначити, що інститут представництва існує не лише для надання юридичної допомоги сторонам і третім особам, але й для того, щоб адміністративний суд отримав можливість швидше розібратись у взаємовідносинах учасників адміністративного процесу. А.Т. Комзюк, поряд з вищезазначеними цілями, окремо виділяє захист в суді інтересів осіб, які позбавлені права й можливості особисто вести справу [7, с.194]. У процесуальній літературі зустрічається також думка, що метою процесуального представництва є сприяння особі у здійсненні нею права на захист її прав, свобод та інтересів, більш повній та ефективній реалізації наданих їй процесуальних прав і виконанні покладених на неї процесуальних обов’язків [8, c.88].

При визначенні цілей процесуального представництва необхідно враховувати й те, що представництво може здійснюватись не лише від імені та в інтересах сторін, третіх осіб, але й від імені інших учасників процесу: органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб. Юридичних осіб, органи державної влади чи місцевого самоврядування у взаємовідносинах з іншими особами завжди представляють конкретні фізичні особи, наділені на те відповідними повноваженнями. Тому органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи можуть реалізувати своє право на участь в адміністративному процесі для судового захисту прав, свобод та інтересів переважно через їх представників. Таким чином, однією з цілей процесуального представництва варто виділити таку, як реалізація представником процесуальних прав та обов’язків особи, яку він представляє в адміністративному судочинстві. Безпосередньо це стосується законного представництва, тому що недієздатна чи обмежено дієздатна особа, що є стороною (третьою особою) в адміністративному процесі, може реалізувати своє право на судовий захист виключно через представника. Так само це стосується і представництва юридичних осіб, які при участі в адміністративному процесі як сторони або треті особи, в переважній більшості випадків також вимушені призначати представника.

Відповідно до ч.1 ст.56 КАС України сторони, а також треті особи можуть брати участь в адміністративному судочинстві особисто і (або) через представника. Цією нормою законодавчо закріплена відповідна правова можливість залучення позивачем або відповідачем, а також третьою особою юридично досвідчених осіб для ведення адміністративних справ в адміністративному суді для захисту суб’єктивних прав, свобод та інтересів. Крім того, з огляду на ч.1 ст.56 КАС України, можна побачити, що законодавець надав вичерпний перелік суб’єктів, які можуть брати участь у розгляді адміністративної справи через представника. За загальним правилом це особи, що мають матеріально-правовий та процесуально-правовий інтерес у результатах розгляду адміністративної справи.

Представником може бути фізична особа, яка відповідно до ч.2 ст.48 КАС України має адміністративну процесуальну дієздатність. Це означає, що представником сторони може бути фізична особа, яка здатна особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки, яка досягла повноліття і не визнана адміністративним судом недієздатною, має належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в адміністративному суді. Нормою кодифікованого акту представників сторін і третіх осіб віднесено до складу осіб, які беруть участь у справі (ст.47 КАС України). Не можуть бути представниками в суді особи, які беруть участь у справі як секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач та свідок (ч.1 ст.57 КАС України). Судді, слідчі, прокурори можуть бути представниками у суді, якщо вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою у справі, чи як законні представники сторони чи третьої особи.

Одним із дискусійних питань процесуального представництва є питання поділу його на види. Частиною 3 ст.56 КАС України введено обмежений перелік підстав представництва в адміністративному суді: 1) представництво може ґрунтуватися на законі; 2) представництво може ґрунтуватися на договорі [5, c.398]. Характерною особливістю законного представництва є те, що воля представника для встановлення внутрішніх правовідносин не має значення, оскільки виникає на підставі адміністративного акта, прямого припису закону і є обов’язковою. Загальні правила, встановлені КАС України, зазначають лише, що законний представник самостійно здійснює процесуальні права та обов’язки сторони чи третьої особи, яку він представляє, діючи в її інтересах (ч.6 ст.59 КАС України). Відповідно до ч.4 ст.56 КАС України права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їх законні представники – батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи. Крім того, ч.ч.5, 6 ст.56 КАС України закріплено також перелік інших суб’єктів, які можуть виступати в адміністративній справі законними представниками. Визначені особи, стосовно яких може здійснюватись такий вид процесуального представництва, зокрема: а) неповнолітні особи, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність; б) непрацездатні фізичні особи і фізичні особи, цивільна дієздатність яких обмежена. Законні представники допускаються до участі в адміністративній справі на підставі документа, який свідчить про родинні стосунки між стороною процесу та особою, яка бажає брати участь у справі як законний представник. У випадку, коли інтереси позивача чи відповідача належить представляти опікуну чи піклувальнику, то зазначені особи повинні надати судді або суду відповідний документ (свідоцтво) про встановлення опіки чи піклування над позивачем чи відповідачем. Особи, які не мають довіреності або відповідних документів, що підтверджують їх повноваження як законних представників на ведення справи в адміністративному суді, не можуть бути допущеними як представники, оскільки дії таких осіб за відсутності належних повноважень не мають жодної юридичної сили [5, c.415].

У договірному представництві, яке виникає не інакше як на підставі укладеного між представником та особою, яку він представляє, довіреності, на здійснення представництва в суді можна виділити такі підвиди: 1) адвокатське представництво; 2) представництво працівниками інтересів юридичних осіб; 3) представництво, здійснюване іншими особами, допущеними судом до представництва. У частині 1 ст.58 КАС України для представників, які беруть участь у справі на підставі договору, встановлено чіткі правила, відповідно до яких їх повноваження на здійснення представництва в суді мають бути підтверджені довіреністю або усною заявою довірителя, яка заноситься до журналу судового засідання (протоколу судового засідання) секретарем судового засідання.

Згідно із ч.4 ст.59 КАС України представник може відмовитися від наданих йому повноважень, про що повідомляє особу, яка його ними наділила, а також суд. До того ж він не може брати участі у цій справі як представник іншої сторони. Отже, особа, яка вже здійснює процесуальне представництво у цій справі, не може одночасно представляти інтереси: а) іншої сторони; б) третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Наприклад, якщо особа представляє інтереси позивача, вона не може бути також представником відповідача, третіх осіб, крім тих, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору і беруть участь на стороні позивача.

Отже, до характерних ознак, що властиві представництву в адміністративному судочинстві, з огляду на положення КАС України, варто зарахувати: 1) представник завжди виступає від імені особи, яку представляє, та в її інтересах; 2) повноваження представника здійснюються в інтересах особи, суб’єктивні права, свободи та інтереси у сфері публічно-правових відносин підлягають захисту в адміністративному суді; 3) представник, який бере участь у справі, не набуває для себе ніяких благ, всі правові наслідки дій представника поширюються лише на особу, яку він представляє; 4) представник бере участь у справі на основі договору або закону; 5) представник вчиняє на будь-якій стадії адміністративного процесуально-розпорядчі дії, які є похідними від процесуальних прав та обов’язків сторін та третіх осіб, яких він представляє; 6) повноваження представника повинні бути обов’язково визначені у виданій йому довіреності або у законі; 7) участь в адміністративному судочинстві представника, який діє від імені та в інтересах сторони, третьої особи, не позбавляє права цих осіб відстоювати свої законні права, свободи та інтереси у суді поряд із представником; 8) процесуальні дії представника породжують правові наслідки для особи, яку він представляє, однак за умови, що представник діє у межах наданих йому цією особою або законом повноважень. Враховуючи викладене, можна визначити, що процесуальне представництво в адміністративному судочинстві – це вчинення особою (представником) в межах наданих їй повноважень процесуальної діяльності від імені та в інтересах іншої особи, яку він представляє, з метою захисту її прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Література:

1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.

2. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.

3. Р.О. Куйбіда Основи адміністративного судочинства та адміністративного права / Р.О. Куйбіда, В.І. Шишкін; за заг. ред. Р.О. Куйбіди, В.І. Шишкіна. – К.: Старий світ, 2006. – 435 с.

4. Кузьменко О.В. Адміністративне процесуальне право України: підручник / О.В. Кузьменко, Т.О. Гуржій; за ред. О.В. Кузьменко. – К.: Атіка, 2008. – 416 с.

5. Науково-практичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства України: в 2-х тт. / В. К. Матвійчук, І.О. Хар; за заг. ред. В.К. Матвійчука. – Вид. 2-е, змін. та доп. – К. : Алерта, КНТ, 2008. – Т. 1. – 787 с.

6. Адміністративне судочинство України: підручник / О.М. Пасенюк (кер. авт. кол.), О.Н. Панченко, В.Б. Авер’янов [та ін.]; за заг. ред. О.М. Пасенюка. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 672 с.

7. Комзюк А.Т. Адміністративний процес України: навч. посіб. / А.Т. Комзюк, В.М. Бевзенко, Р.С. Мельник. – К. : Прецедент, 2007. – 531 с.

8. Кодекс адміністративного судочинства України: науково-практичний коментар.- 2-е вид. / За заг.ред. Куйбіди Р.О., Корнута Р.І., Коліушко І.Б., Банчук О.А. К.: Юстініан — 2009р. — 453с.