Тренер у спорті як життєвий наставник

Ярослав Боднар

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

“Всі народи світу звертали і звертають більшу або меншу увагу на тіловиховання молоді, щоб, виховуючи фізично, разом з тим виховувати молодь і духово”.

(проф. Г.Ващенко)

Усім зрозуміло, що фізична культура і спорт здійснюють всесторонній вплив на розвиток фізичних якостей. А те, що ці дві складові впливають на формування суспільних і особистих інтересів, на характер і світогляд – незрозуміло багатьом [1].

Спорт має свої протиріччя: він формує благородні риси людини, але одночасно створює “ідолів”, він виховує почуття обов`язку, проте може заразити людину “зірковою хворобою”. Честолюбивість веде спортсмена або до вершини слави і сприяє прояву ним кращих моральних і вольових якостей, або ж розвалює людську особистість , розвиваючись до ступеня ”порока”. Все це обумовлює певну складність діяльності спеціаліста фізичної культури, особливо тренера, якому приходиться кожного дня стикатися із непростими проблемами виховання.Відомий голандський футбольнийспеціаліст Ринус Міхелс тренерів особливо з ігрових видів спорту порівнює з диригентами:”Каждый музикант играет свою роль в оркестре. Задача дирижера не только обеспечить вклад каждого музыканта в целое, но и предоставить гармоничный результат, включая не только мастерство игры на инструменте, но и поведение, характер”[2].

Щоби досягти успіху важливо не тільки допомогти своєму підопічному показати високі результати, встановити рекорд. Необхідно ( і це в першу чергу) привити любов до спортивної діяльності, до систематичної праці, розвивати і зміцнювати моральні і вольові якості спортсмена.

Унікальна особливість спорту полягає в тому, що в процесі тренувань, а особливо під час змагань особистість проявляється всесторонньо, в комплексі майже всіх достоїнств і недоліків[2]. Непросто зразу назвати який-небудь вид діяльності, в якій людина знаходилась би в таких стресових ситуаціях і повинна вирішувати за долі секунди безліч складних і важливих для даного моменту завдань. І становище тренера в цьому розумінні особливе. Він має можливість бачити свого учня у складних і відповідальних умовах, оцінювати його поведінку, виявляти його сильні і слабкі сторони. Він має таку можливість… Але чи скористається нею? Це залежить від досвіду тренера, від рівня його освіченості, характеру знань, інтуїції та інших причин.

Відомо, що одна і та ж людина в різних ситуаціях буде виглядати і діяти по-різному. Так само як різні люди в одній і тій же ситуації діятимуть далеко не однаково.Тому тренеру необхідно знати не те, що об`єднає його учня з іншою людиною, а те, що складає його індивідуальність, винятковість . При цьому,вирішальним в оцінці учня є його ставлення не до спорту, а до життя в цілому, до праці, до діяльності. До уваги наставник візьме ціннісні орієнтації та ідеали його учня, почуття обов`язку і відповідальності за будь-яку справу, за яку він візьметься.

Тут може виникнути ще одна перешкода - помилки, невпевненість самого тренера. Не кожний усвідомлює ( хоча і знає), що без помилок, особливо на перших порах працювати майже не приходиться. Важливо як на них реагувати. Звичайно, можна робити вигляд, що помилок не замітив. Проте це користі не принесе. Але можна сміливо аналізувати сутність власної помилки, виявляти її причини, і тоді можливо надіятись на успіх. Вчитель фізичної культури, тренер дуже часто вимушені в складних ситуаціях шукати те єдине правильне рішення, яке допоможе учню, яке створить найкращі умови для його дій. При цьому ці рішення унікальні, іноді неповторні. Цьому ніхто і ніколи спеціаліста фізичної культури не вчив. Це приходить як осіяння, несподівано і вчасно.

В руки тренера попадає направду майбутнє держави - ті, які через короткий час вирішуватимуть важливі життєві проблеми[3]. Тому велика відповідальність лежить на ньому. Якщо недопустимий брак у будь-якій роботі, то у тренерському ремеслі тричі недопустимий, бо йде мова про молодих людей, які повірили в тебе, пішли з відкритим серцем тобі назустріч, не сумніваючись у твоєму розумі, умінні ,майстерності і знаннях.

Ключові слова: учень, спорт, тренер, фізична культура.

Список використаної літератури:

1.Григорій Ващенко. Тіловиховання як засіб виховання волі і характеру.- Накладом В-ва “Авангард”.; Мюнхен.-1956.-54с.

2.Ринус Михелс. Построение команды: Путь к успеху.- за ред. Решко С.М., Стадникова В.И., Дулибского А.В.;Киев.-2006.-224с.

3.Боднар Я. Валерій Лобановський: трихи до біографії і творчих принципів.-Футбол в Україні- витоки, традиції, перспективи.-Матеріали наукової конференції, присвяченої 110-річчю українського футболу.;Львів-Київ-2004.-с.135-140.

Довідка про автора:

Боднар Ярослав Богданович, кандидат наук з фізичного виховання і спорту, доцент, завідувач кафедрою теоретичних основ і методики фізичного виховання Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, заступник декана факультету фізичного виховання.