Педагогические  науки/2. Проблемы подготовки специалистов.

Ганусовська І.В.

Вище професійне училище № 25 м.Києва, Україна

ФОРМИ МОТИВАЦІЇ ВИКЛАДАЧІВ

У ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

Спілкуючись з викладачами на форумах, розумієш мудрість вислову «Учитель - це не професія, це покликання». Вони годинами обговорюють методики викладання, з ентузіазмом відгукуються на заклики допомогти у вирішенні складної педагогічної задачі, безкорисливо діляться своїми розробками уроків, і рідко нарікають на маленькі зарплати і відсутність матеріальної мотивації збоку адміністрації навчального закладу. Проте, саме від мотивації викладачів залежить їх професійний рівень, атмосфера в колективі та престижність навчального закладу.

Дуже добре це розуміють сучасні керівники навчальних закладів, які постійно знаходяться в пошуках нових методів мотивації викладацького складу, враховуючи у своїй діяльності людський фактор, усвідомлюючи, що викладачі мають своєрідні характери, різні погляди на життя, свої цінності та прагнення. Тому змусити викладачів працювати з максимальною самовіддачею та домогтися від них настрою «на роботу - як на свято» можна лише матеріальною та нематеріальною мотивацією.

Багато науковців досліджували й досліджують питання мотивації працівників. Найвідомішими є теорія мотивації А.Маслоу та теорія мотивації Девіда Мак Клелланда, які з наукової точки зору підходили до цієї проблеми. У матеріалі наведені методи мотивації викладачів, які дійсно використовуються в нашому навчальному закладі й сприяють взаєморозумінню між викладачами та адміністрацією.

У першу чергу розглянемо матеріальну мотивацію, яку вважають однією з найважливіших форм індивідуального заохочення: заробітна плата, доплати, підвищення тарифних ставок, винагороди.

Незважаючи на непрестижність професії та маленькі зарплати педагогів, слід констатувати, що матеріальна мотивація, наприклад, підвищення тарифної ставки, лише спочатку надихає людину на плідну працю. Поступово виникає звикання до «високої» зарплати, яке з часом стає серйозним демотиватором. Педагог майже відразу займає позицію очікування нового підвищення заробітної плати або премії, забуваючи про законні підстави, звинувачуючи адміністрацію в небажанні гідно оцінювати його працю. Але найгірше, коли стимулююча дія матеріальної мотивації сприймається як належне, і не спонукає викладача до високих результатів у професійній діяльності.

Ще однією проблемою матеріальної мотивації є непрозорість преміювання педпрацівників. Адміністрація навчального закладу не вважає за потрібне пояснити, чому одні отримують, наприклад, 50% премії, а інші лише 30%. Такі вчинки адміністрації призводять до непорозуміння та інтриг в колективі. Особливо скривдженими вважають себе старанні й відповідальні люди. У немотивованих педагогів знижується самооцінка, пропадає бажання проявляти ініціативу, підвищувати кваліфікацію, брати участь у конкурсах та проектах, готувати учнів до олімпіад, займатися самоосвітою.

Можна зробити висновок, що матеріальна мотивація лише на короткий час виконує своє основне завдання – мотивує людей працювати з максимальною віддачею і сприймається працівниками як беззаперечне право.

Нематеріальна мотивація, як і матеріальна, спрямована на підвищення колективної чи особистої ініціативи викладачів та їх інтересу до виконання своїх обов'язків.

Засобами морального схвалення можна з’ясувати рівень значимості педпрацівника у навчальному закладі, та взагалі, в освітньому просторі. Нематеріальне стимулювання покликане розвивати моральні почуття викладачів, пробуджувати уболівання за себе, колектив, викладацьку справу. Розглянемо більш детально деякі нематеріальні засоби мотивації викладачів.

1. Створення комфортних умов праці.

В умовах кризи складно забезпечити робоче місце викладача найсучаснішою комп’ютерною технікою та іншим навчальним обладнанням. Однак можна мотивувати викладачів, забезпечивши їх теплим, світлим, відремонтованим кабінетом. А для відпочинку запропонувати не учительську, а кімнату відпочинку, оснастивши її чайником, кавоваркою, мікрохвильовою піччю, холодильником та зручними меблями.

2. Створення сприятливого клімату в колективі.

Задоволений, впевнений в собі викладач завжди буде отримувати від роботи позитивні емоції. З боку адміністрації достатньо ввести традицію вітати педпрацівників зі святами. Спосіб привітання може бути різним: від красивої поштової листівки до саморобної стіннівки, але обов'язково у присутності всього колективу та керівництва.

3. Допомога адміністрації та власний приклад керівника.

Мотивувати викладача можна через вдало складений розклад, зручні методичні дні, вільні уроки та власний кабінет. Вагомою допомогою є поради методичного змісту. Підтримка ідей викладача щодо методів проведення уроків вселяє впевненість, особливо в молодого викладача, та мотивує до підвищення професійних знань. Особливо високо оцінить викладач допомогу адміністрації у вирішенні конфліктної ситуації на його користь. Це підійме самооцінку викладача й підкреслить його значимість у навчальному закладі.

Проте, найкращою нематеріальною мотивацією викладачів є професійна діяльність керівника навчального закладу. Що може бути краще захопленої своєю справою людини, яка з душею ставиться до своїх обов’язків, намагається все зробити якнайкраще, не упускає жодної дрібниці.

4. Вільне спілкування.

У дружніх колективах не виникає непорозумінь у спілкуванні. Сприяє цьому толерантне ставлення керівництва до підлеглих та повага підлеглих до керівництва. В таких колективах адміністрації легко мотивувати підлеглих, достатньо бути відвертими, вміти вислухати, обговорити проблеми та допомогти їх вирішити. Викладач цінує таке ставлення, із задоволенням бере активну участь у житті навчального закладу, пропонує нові цікаві ідеї для втілення у навчально-виховний процес.

5. Мотивуючі наради.

На нарадах освітяни звикли отримувати інформацію й приймати рішення, тому прийняття колегіального рішення сприймається викладачами найвищою довірою керівництва навчального закладу, а керівництвом - найпотужнішим мотиватором для створення професійної команди, яка із завзяттям буде працювати над будь-якою складною задачею.

6. Публічна подяка.

Більшість викладачів вважає, що критика «на людях» болісно сприймається людиною, а подяка віч-на-віч має найменший мотивуючий ефект. Враховуючи цей досвід, необхідно взяти до уваги, що корисніше подякувати викладачеві за успіхи та досягнення, підкреслити суспільне значення його роботи в присутності педагогічного та учнівського колективів. Цінність подяки підвищиться, якщо про викладача розповісти в місцевій газеті, висвітлити його здобутки на сайті навчального закладу або нагородити почесною грамотою в присутності освітян міста. Взагалі, вручення подяк та грамот свідчить про визнання заслуг викладачів керівництвом навчального закладу і є найекономнішим засобом мотивації.

В умовах економічної кризи керівники все частіше використовують в керуванні навчальним закладом нематеріальну мотивацію. Звичайно, ці методи мотивації не можна застосовувати для всіх викладачів однаково, але на практиці доведено, що вони працюють, приносять результати і, безперечно, згуртовують педагогічні колективи.

Література:

1. Дмитренко Г.А. Стратегічний менеджмент у системі освіти: Навч. посібник. – К.: МАУП, 1999. – 176 с.

2. Колот А. М. Мотивація персоналу: Підручник. – К.: КНЕУ, 2004. – 345 с.

3. Кредісов А. І. Менеджмент для керівників. – К. : Т-во "Знання", КОО, 1999. – 556 с.